Згідно з новим соціологічним дослідженням організації "Левада-Центр", 59% росіян вважають, що пріоритетом зовнішньої політики РФ має бути забезпечення мирного і безпечного існування країни. Тоді як 49% опитаних висловилися за відновлення авторитету Росії на світовій арені. 41%, 27%, 21% хочуть захисту зовнішніх виробників, підтримання дружніх відносин з найбільш розвиненими країнами і спільного з іншими країнами вирішення конфліктів у боротьби з тероризмом відповідно. Свою думку про те, чого зараз хочуть росіяни і чому вони втомилися від теми України, війни на Донбасі та постійної лайки на адресу Києва, а "Кримнаш" втрачає пріоритетність, "Апострофу" висловив російський журналіст і публіцист Леонід Радзіховський.
Якщо скласти разом 59% росіян, які, згідно з дослідженням "Левади", хотіли би бачити пріоритетом зовнішньої політики підтримання мирного і безпечного існування країни, а також 49%, які бажають відновлення авторитету Росії на світовій арені, отримаємо 108%. Значить, хоча б чисто арифметично, є перетин цих двох груп. Але він явно більший за 8%. За логікою, вони повинні були б хотіти відновлення авторитету мирними методами. Але ці люди, як і більшість людей, які відповідають на питання, зовсім не думають про те, що вони говорять. Вони, природно, як всі люди на світі - в Росії, Україні, Швейцарії, Зімбабве та Папуа-Новій Гвінеї - повторюють те, що вони чують в телевізорі, абсолютно не замислюючись про значення слів, які вони вимовляють. Це ж не професійні історики, політологи тощо.
Їм забивають кувалдою у голову, що "ми повинні відновити авторитет". Це було ще з першого дня взагалі існування Росії, було навіть за Єльцина. А вже за Путіна - кожного дня. 49% тих, хто говорить, що потрібно відновити авторитет, - це мізерно мало. Кілька років тому, я думаю, їх було у півтора рази більше. Опитування це говорить про те, про що всі, хто хоч трохи спокійно дивиться на ситуацію, говорили давно: брехня про велич, вставання з колін і всю цю нісенітницю імперську піднімалася-піднімалася, досягла свого повного насичення, а далі за законами математики, законами будь-якої кривої, почала падати. І вона буде падати далі.
До людей поступово доходить очевидна думка, яка була у них завжди, але вона була просто задавлена гуркотом пропаганди: що плювати нам на всю цю велич і на всю цю імперію. Тобто все це "дуже добре", але це у другу чергу. А перша черга - не імперія, а Я: "Я особисто, тут, тепер хочу жити нормально". Якщо я буду жити нормально за моїми поняттями, тоді я готовий вболівати на стадіоні за велику імперію, але ніяк не навпаки. Жила б країна рідна, і немає інших турбот - це просто брехня.
Важко сказати, чи є щось особливе в російському народі, що він хоче саме величі, або все це результат пропаганди. Якщо пропаганда триває протягом тисячі років, без перерви, то природно, що це стає внутрішніми установками населення. Але є конфлікт, який дуже загострився, хоча люди намагаються не додумувати його. Тим не менш він очевидний, і люди не можуть від нього сховатися. Цей конфлікт полягає в тому, що вся російська пропаганда давно, з 2013 року, просто в режимі перманентної істерики волає по телевізору тільки про зовнішніх ворогів: Америка, Україна, Україна, Америка... І нічого взагалі не говорить про пенсії, про медицину, про школи, про дороги, про реальне життя. Час від часу лише скоромовкою говорять, що, так-так, звичайно, нам дуже потрібно розвивати економіку, підвищувати пенсії, що це найголовніше. Але це проговорюється, крізь зуби. А всі емоції, вся енергія, весь час витрачаються лише на лайку на адресу України та Америки. І довгий час людям це подобалося - як футбол. А потім це їм стало набридати. А тепер це їх дратує. Все частіше і частіше люди кажуть: "Мені набридла Україна, мені нецікава Україна, мені нецікавий Донбас".
Це неминуче, тому що людей перегодували. І це прекрасно розуміє путінська пропаганда. І тому вся так звана виборча кампанія Путіна, я запевняю, буде побудована тільки на внутрішній політиці. Що він буде говорити про внутрішню політику, я не знаю, але гасла про безпеку країни, про "Кримнаш" будуть на десятому або на сотому місці. А про Донбас він взагалі не згадає жодним словом.
Населення ніколи не побачить зв'язку між погіршенням його життя і агресивною зовнішньою політикою і, відповідно, не усвідомлює необхідність нормальної зовнішньої політики. Тому що цю думку, як і будь-яку іншу, треба вбивати в голову. Люди самі про такі речі не думають. Про це думати не дуже приємно: найприємніше для будь-якого народу - це лестощі і хвастощі, правильно? Тому в чіткому вигляді така думка не прийде ніколи. Як ви розумієте, пропаганда її вбивати не стане.
Але глухе роздратування є і буде. У Радянському Союзі найбільш дратівливими для населення були слова про "інтернаціональний обов'язок" і "допомогу братнім країнам". Це людей просто бісило. І ось зараз Росія здобула дійсно важливу перемогу: домоглися того, що Башар Асад залишився президентом Сирії, територія Сирії значною мірою контролюється військами Асада і так далі. Так от російська пропаганда цю тему дуже слабо педалює. Тому що вона знає, що у російського населення це не тільки не викличе ніякого захоплення і гордості, а лише глухе роздратування: "Якого біса ми взагалі там робимо?!" Розпалити знову зараз цей імперський зовнішньополітичний захват практично неможливо.
