Путін і ще двоє - найсмішніші у світі, а в Україні на першому місці Савченко - Дмитро Чекалкін

ДМИТРО ЧЕКАЛКІН – колишній український дипломат і військовий перекладач, теле- і радіоведучий, автор гумористичних програм. З 2014 року він відмовився від роботи в Росії, в результаті чого його компанія Diva Production втратила значну частину доходів. Але, як упевнений сам Чекалкін, роль грошей занадто переоцінена.

У інтерв'ю "Апострофу" відомий шоумен розповів про найсмішніших політиків в Україні і світі, про пропаганду і повернення Донбасу.

- Є теорія: щоб перемогти пропаганду ворога, треба зробити цього ворога смішним. Ви погодитеся з такою ідеєю?

- Абсолютно. Сміх – чудовий антидепресант. Це така ж захисна реакція, як і сльози, тільки від нього менше вогкості, він корисніший. Сьогодні, до речі, міжнародний день яйця (інтерв'ю записувалося 13 жовтня, - "Апостроф"), так що "Веселі яйця" (знаменитий серіал, автором якого є Чекалкін, - "Апостроф") у цьому плані мають якийсь запас міцності. Нам завжди дякували за те, що ми піднімаємо настрій, знімаємо напругу. І так було і в 2004, і в 2014, і зараз загалом. Як там? "Ми - "Веселі яйця", а не якесь там Фаберже".

Насправді, те, що стає смішним, не може бути небезпечним, страшним. Адже головне, чого варто боятися, - це страх. Потрібно позбавлятися не тільки своїх недоліків, але й власних фобій. І чудово виходить справлятися з цим за допомогою сміху.

- Ми використовуємо цю "зброю" у нинішній ситуації, у боротьбі з агресором, як вважаєте?

- Можливо, не на повну силу, але використовуємо. Не так багато у нас сьогодні меценатів, які підтримували б подібні проекти. Незручно якось писати заклики: "Підтримайте "Веселі яйця". Тому залишаються, як правило, ті, хто замовляє у нас розіграші іменинників.

- А замовляють ще?

- Звичайно, тільки за сьогодні шість розіграшів. Уже чотири зробив, ще два залишилося.

- А як ви готуєтеся? У вас є в запасі якісь шаблони, заготовки?

- Ось, зустрічає мене людина десь, у черзі в банку, наприклад, і каже: "Ой, сьогодні у моєї тещі день народження, розіграйте, будь ласка". Достатньо просто знати ім'я та по батькові. Сьогодні дзвонив Ользі Єгорівні і говорив: "Ольга Єгорівна, це Александровський. Я був на пошті з приводу газет. Така трапилася неприємність катастрофічна. Вони переплутали". Після такого чуйна людина відразу йде на контакт. "Які газети, що за газети?" "Ну, ви ж знаходили у себе в поштовій скриньці. Я 15 років чекав на цю публікацію". Це відразу викликає відгук у людей, співчуття. Найкраще це спрацьовує. І вона вже йде дивитися в поштову скриньку, чи немає там цих публікацій у газеті "Комуніст Заполяр'я", наприклад.

"Дождь идет, туман на дворе, но и через тучи небо звездное, потому что даже в мартобре груши околачивать не поздно". Ніколи не пізно привітати іменинника, подарувати йому якісь яскраві емоції. Адже головне, що варто в житті колекціонувати – це яскраві та гарні емоції.

- Ми з вами почали розмову з пропаганди, як вважаєте, як найкраще й ефективніше боротися з пропагандою в сфері культури?

- Треба самому продукувати гідні проекти, цікаві смисли. Потрібно протиставити щось чужій ворожій пропаганді. Без цього не можна. На одному запереченні ж далеко не виїдеш.

- Зараз ми все більше йдемо шляхом заборон. Куди зайдемо в такому напрямку?

- З одного боку, ця політика виправдана, оскільки таким чином ми створюємо потребу на ринку. Там, де є попит, виникає і пропозиція. Сьогодні потрібно заповнювати ефір якимось власним якісним продуктом. Тому в українських артистів, продюсерів, сподіваюся, буде більше коштів, можливостей.

Але, з іншого боку, роль телебачення, на жаль, знижується. Було нещодавно дослідження Інституту майбутнього на тему перспектив розвитку українського ринку масмедіа. Головний висновок: соцмережі, інтернет перебирає на себе все більше і більше уваги аудиторії. А якщо говорити саме про лідерів думок, то зрозуміло, що сьогодні їм місце не на телебаченні, не на радіо, не в газетах, а в інтернеті, в соцмережах, де вони формують порядок денний.

- Ви добре знайомі з ситуацією на радіо, чи стало там більше якісного українського продукту після квотування?

- Чесно скажу, я – як швець без чобіт. Чукча не читач, чукча письменник. Так і я – я радіо майже не слухаю. Коли випадково десь у транспорті з'являється, мені приємно, що я менше слухаю того, що мене дратувало раніше, чогось низькопробного. Мене звинувачували, що я популяризую радіо "Шансон", ще коли я був президентом радіостанції. Але шансон буває різний. Для мене шансон – це в першу чергу [Володимир] Висоцький, [Булат] Окуджава, [Олександр] Галич, [Юрій] Візбор. А для когось це Катя Огоньок. У цьому жанрі є різні автори, різний рівень виконавців. Потрібно знаходити те, що гідно представляє ту чи іншу національну культуру, підтримувати вітчизняних не лише співаків, але і композиторів, поетів.

Ми маємо створювати гідні приклади, те, що може бути елементом вірусного розповсюдження. Сьогодні молодь же не купується на якусь кількість показів на якомусь телеканалі. Якщо їм це сподобалося, вони це собі завантажили, переписали, лайкнули. Кажуть, що потрібно популяризувати українську культуру. Потрібно зробити її, в першу чергу, модною, щоб вона була затребувана, щоб включилося вірусне поширення. Тоді ми дійсно будемо мати нове покоління, яке буде із задоволенням розмовляти українською мовою, слухати українські пісні. Повинен бути якісний продукт, який перетягне на себе аудиторію.

- Переходячи до теми політики, як вважаєте, президент Росії Володимир Путін не боїться бути смішним? Постійно з'являються якісь фотографії зі щукою, цуценятами, з підставними рибалками. Як це впливає на його імідж?

- Я не думаю, що це навмисно робиться. Ці ситуації курйозними тільки ми вважаємо. Він же, навпаки, пишається тим, що зловив щуку, наприклад. Він же не розігрував людей, коли діставав грецькі амфори з Азовського моря. Не погоджуся, що він навмисне виставляє себе у смішному вигляді.

- А хіба це не сприймається якось з усмішкою?

- Нами – так, але в Росії – ні. Вони, навпаки, пишаються "героєм". Ось, дивіться, амфори дістав з дна моря. Вони вірять у це. А ми не віримо, тому для нас це смішно.

- А для політика взагалі важливо бути смішним?

- Це ж теж залежить від рівня населення. Американська політична культура і російська – абсолютно різні. Якщо [Барак] Обама, [Хілларі] Клінтон або той же [Рональд] Рейган, який був знаменитий своєю самоіронією, абсолютно нормально відтворюють подібне, це вважається абсолютно доречним, то в Росії самоіронія, по-моєму, абсолютно неприйнятна. Кого ви бачите самоіронічного, хто там сміється над собою?

- Жириновський?

- Ні, це для нас смішно, це для нас комічно. І в цьому наша сила, що ми розуміємо, наскільки це все убого, смішно і гидко. Але для росіян це – зразок якогось політичного Олімпу. Ось, дивіться, мовляв, які у нас лідери.

- Убого, смішно і гидко – це, скоріше, про всіх цих ватажків ЛНР/ДНР, яких інакше, як ходячими карикатурами, не назвеш.

- А що – в самій російській політиці мало таких карикатур? Ось нещодавно я зробив перепост, як один (російський пропагандист Ігор Коротченко - "Апостроф") хотів познущатися з українців: "А як українською буде синхрофазотрон?" Йому пояснюють, що "синхрофазотрон" – це три грецьких слова взагалі. Яке відношення це має до російської мови? А він хотів посміятися з українців, мовляв, як ви перекладете українською "синхрофазотрон". Там таких якраз вистачає.

Мене це завжди дивувало. Коли я працював у Росії і проводив там якісь ювілеї, корпоративи, весілля, мене завжди вражало, наскільки вони схильні до цього чинопочитання, наскільки у них це ідолопоклонство працює. Я пам'ятаю, хотів колись розіграти одного важливого гостя, депутата Держдуми. Мені кажуть: "Та ти що! Як це, розіграти?!" Я кажу: "Ну так я українських депутатів розігрую десятками – і нічого". "Так це у вас. У вас вони там – дебіли, а у нас же вони ого-го!" Мене це так вразило. Вони вважають своїх валуєвих і кобзонів вершиною людської думки. У них дійсно так думають.

- Наталія Поклонська з бюстом Миколи II і Марія Захарова з танцями не розвіяли цей міф ще?

- Для них це не є чимось анормальним. Там якщо і сміються з Поклонської, то сміються якісь нещасні 5-6%, а іншим вона подобається. Теж не випадково тема з Поклонською розвивається в російських мас-медіа, їм потрібно просто створити свій порядок денний. Ось, виявляється, найактуальніше питання для сьогоднішніх росіян – чи спав Микола ІІ з [балериною Матильдою] Кшесінською, чи не спав. Це роздута абсолютно на рівному місці історія, яка просто зміщує фокус уваги, створює абсолютно інший порядок денний.

- Дивно, як це працює стільки часу.

- Найпотужніший інструмент все-таки. За різними оцінками, до 10 мільярдів доларів виділяється на це. Більше, ніж на ЖКГ, медицину та освіту, в Росії виділяється на промивку мізків. Тому це працює. Якщо звичайний оператор ОРТ (російського Першого каналу, - "Апостроф") може дозволити собі зняти віллу на Лазурному березі на місяць, це про щось говорить. Але це не звільняє нас від обов'язку щось робити. Усе в наших руках, тому не можна їх опускати.

- Як ви ставитеся до виступів наших артистів в Росії? Нещодавній конфлікт Сергія Бабкіна з націоналістами показав це все з нового боку.

- Тут є кілька аспектів. По-перше, такий артист, виходить, фінансово допомагає країні, яка ворогує. І на його концертах заробляють місцеві прокатні компанії, продюсери, концертні зали та інші. Тобто він свідомо чи несвідомо фінансує агресора. Квитки на його концерти створюють додаткові відрахування в російський бюджет. Чому я перестав у свій час співпрацювати з усіма російськими радіостанціями? У мене в 160 містах виходили ті ж розіграші: "Привіт, блондинки", "Таксі на Дубровку", "Два веселих перці", "Оперзведення". Номінувався на "Радіоманію", два роки поспіль отримував "Золотий мікрофон" за найкращу радіопрограму Росії, третій рік номінувався з "Відеопіратами", нашим проектом, який теж користувався великою популярністю.

- А скільки ви втратили, коли відмовилися від цього?

- Це було близько 80% від усіх надходжень для компанії. Це було досить болісно, звісно. Але я не уявляв собі, як я буду це робити. Останній був прецедент, коли я виступав на одному ювілеї, на даху офісного центру в Москві, неподалік від метро Бауманська. І звідти вид через Яузу на Лефортово. І ось я бачив берег Яузи, бачив [СІЗО] Лефортово. Я розумію, що там сидить наш [режисер Олег] Сенцов, там сиділа Надя Савченко, в казематах. А я тут розважаю публіку? Це був останній прецедент, це було в червні 2014 року. І після цього я не погоджувався ні на які пропозиції попрацювати в Росії, провести якийсь ювілей. Хоча це були найбільші бюджети.

- Запрошують ще?

- За старою пам'яттю хтось дзвонить, хто мене пам'ятає за якимись івентами, але не стежить за моєю діяльністю в Facebook. Три роки тому десь половина моєї фейсбучної аудиторії – це були росіяни. Сьогодні їх за статистикою 7-8%, і якщо вони лайкають і поширюють, то вони це роблять анонімно. Я не можу навіть відстежити. Я бачу свій пост, у якого 1000 перепостів, але при цьому 300 з них приховані. Ці люди бояться навіть у Facebook робити перепости. Для себе вони перепостили, але цей перепост прихований.

- А заробляти в Україні у вашому жанрі є можливість?

- Я вважаю, що роль грошей значно переоцінена. Я не вважаю, що це те, заради чого варто жити. Щоб бути потім, як говорив Стів Джобс, найбагатшим небіжчиком на кладовищі? Навіщо? Я недавно подумав, що за останній час у мене дві заповнених шафи для одягу. Нічого нового купувати мені не потрібно. Я можу взагалі жити на одній яєчні, манній каші та гречці. Свого часу, коли я був курсантом, жив на 15 рублів на місяць. І нічого. Інша справа, що у мене четверо дітей, яким потрібно забезпечити більш-менш нормальні умови існування, навчання, якісь гуртки. Ось на це йдуть всі фінанси. Я ніколи собі нічого дорогого не дозволяв: ніяких дорогих годинників, машин, квартир не купував. У мене з дитинства був принцип: не купуй нічого матеріального, що б ти боявся втратити. Навіщо бути залежним?

- Повертаючись до теми виступу артистів в Росії. Чи не перегинають палицю націоналісти, влаштовуючи всі ці провокації?

- Я думаю, що це природно. Це травматичний синдром. Ми розуміємо, що кожен день, на жаль, список жертв збільшується. І вже десятки тисяч людей стали жертвами цього вторгнення, цієї агресії. Тому допомагати якимось чином, співпрацювати з ворогом...

Коли я працював у якійсь далекій периферії, в Єкатеринбурзі, Челябінську, мене завжди вражало таке ставлення до українців: "Хохли, що з вас узяти?" Причому вони не соромилися так розмовляти з тобою: "Знову ці ваші хохляцькі штучки". Причому вони не думали, що вони цим ображають людину. Як свого часу в Америці афроамериканців називали "нігерами", ось у них така ж була звичка ображати своїм ставленням.

- Останнім часом в українському суспільстві відбувалися такі явища, як декомунізація, українізація. Як ви до цього ставитеся? Це викликало в різний час і сміх, і гнів.

- Декомунізацію двома руками підтримую, оскільки немає більш злочинного режиму за всю історію людства, 100 мільйонів людей через це вчення загинуло в Азії, Європі, Латинській Америці. Ось нещодавно був ювілей Че Гевари і провели аналогію. Це був абсолютно жорстокий вбивця, який пишався тим, скільки він розстріляв буржуїв. Просто виникла пряма аналогія з Моторолою, який чванився тим, що він розстрілював полонених. Це насправді такий був завданий удар не тільки по психології, а й по генетиці українського, російського народу. Уявіть, у нас же виживали не спадкоємці професора Преображенського, а в основному шарикови і швондери.

- А зараз маємо наслідки.

- Так. Якщо ще сім років тому більшість населення цієї країни проголосувала за двічі несудимого "проффесора", якого звинувачували в наймерзенніших з точки зору людської моралі злочинах. Я пам'ятаю – це було для мене настільки показовим – я на одному заході зустрівся з людиною, якій я колись, будучи консулом, допоміг. Як консул України в Ізраїлі я відвідував українських ув'язнених, заарештованих в ізраїльських в'язницях. Ось один такий кримінальний персонаж, злодій в законі, який опинився за якоюсь справою затриманим в Ізраїлі, до мене підходить і каже: "А пам'ятаєте, ви мене виручали?" Це був 2004 рік. Я насилу пригадую, але кажу: "Так, напевно". Він каже: "Спасибі, я ось зараз теж черговий термін мотав, слухав ваші програми на радіо, згадалося". Я кажу: "Несповідимі шляхи Господні. Дивіться, зараз ось один з ваших ще й президентом може стати". Він каже: "Наших? Дмитре, так ми за своїми поняттями йому навіть руку не можемо подати". Тобто навіть для цієї категорії суспільства це був парія, покидьок. А як могла половина країни за нього проголосувати?

- Ну, гаразд ми, але подивіться, яке відношення до Дональда Трампа в Америці. Та це не завадило йому стати президентом. Кожному часу, як кажуть, свої герої.

- Це хороше щеплення від популізму, я думаю. Американці надовго мають запам'ятати цей урок. Той факт, що його популярність впала втричі за 10 місяців його правління, дуже показовий. Завжди є певна категорія в суспільстві, яка купується на ось такі прості, легкі рішення. Що у нас, що в Америці. Так от тут якраз і розслідують вплив тих же російських структур, які через ботоферми в Чорногорії на це все впливали.

- А цей вплив не переоцінений?

- Нещодавно була статистика, скільки цих ботів працювали у підтримку Трампа. Кожен з них видавав на-гора тисячі твітів. І у них в Чорногорії була створена ціла ботоферма. Десятки тисяч фейкових акаунтів розганяли цю антихілларіклінтонівську тему. Він і виграв в основному не за рахунок підтримки його як такого. Протестний електорат мобілізували ось цим активним впливом через соцмережі, той же Twitter, Facebook.

- Страшно подумати, що буде, коли ці технології дійдуть в повній мірі до наших політиків...

- Так там зараз вживаються заходи Facebook і Twitter для того, щоб ліквідувати ці ботоферми, знищити фейкові акаунти. Якщо людина генерує таку кількість контенту певного змісту й інвестує в рекламу цього меседжу, то це відразу має викликати підозру. Добре, що про це зараз всі знають і роблять якісь кроки. Як легко відрізнити цих ботів, фейкові акаунти на своїй сторінці у Facebook? Якщо в людини 20 друзів, всі – за якимись патріотичними аватарками, жодної реальної людини, якщо вона сама зареєстрована, наприклад, в Івано-Франківську, а всі її друзі – по всій Україні, то зрозуміло, що це один з якихось фейкових акаунтів. Просто треба таких активно банити. Якщо ти бачиш, що це реальна людина, у якої може бути нехай помилкова, але своя власна думка, то не страшно, можна з нею боротися для того, щоб виправити цю думку.

- Що ви думаєте про протести опозиції в центрі Києва?

- Критика має бути конструктивною. От коли приходить новий співробітник на роботу в компанію з новим якимось проектом, я йому пропоную оцінити вже існуюче. Діяти треба за формулою: критикуючи – пропонуй, пропонуючи – реалізуй. Усім, хто сьогодні з такою пасіонарністю критикує владу, я пропоную все-таки направити це в тому числі й у конструктивне якесь русло. Ви бачите якийсь недолік, ви знаєте хворобу, давайте знаходити рецепти для боротьби з цією хворобою і разом їх реалізовувати. Просто забруднювати атмосферу одними прокльонами та гаслами – це деструктивно. Повинен бути якийсь конструктивний вихід.

Злість – це взагалі негативний фактор завжди, оскільки злі люди не можуть бути щасливими. Навіть залишаючись наодинці з самим собою, вони залишаються наодинці зі злою людиною. Треба у всьому бачити якийсь вихід, позитив. Краще запалити хоча б одну свічку, як казав Конфуцій, ніж усе життя проклинати темряву. У вас є енергія, у вас є бажання? Так не сидіть за комп'ютером і не тиражуйте ці злісні заклики: "Повісити всіх". А створіть щось своє, альтернативу, будь ласка, візьміть участь у якомусь гідному політичному проекті. Створіть хоча б ОСББ у себе. Ось я живу на Інститутській, на розі з Садовою, де завжди стоять автомобілі тих, хто приїжджає в Кабмін, Верховну Раду. Постійно ці люди кидали недопалки прямо на підлогу. Курили водії, охоронці або самі ці гості, які приїжджали. І у нас прямо перед під'їздом накопичувався під бордюром за зиму 10-сантиметровий шар цих недопалків, обгорток від цукерок та іншого. Зараз зібралися сусіди, купили урну і поставили. І все одно кидають. Так от моя трирічна дочка виходить, бачить, що кидають, каже: "Дядя, ай-ай-ай!" Підбирає цей недопалок і кидає його в урну. Зробіть хоча б у себе в під'їзді чисто, забезпечте нормальне середовище для своїх дітей. Почніть з малого. Врятуй себе сам – і навколо тебе врятуються тисячі, як то кажуть.

- Ми з вами почали розмову про те, наскільки важливо взагалі жартувати. Назвіть топ-3 найсмішніших політиків в Україні.

- На чию тему найбільше жартують? Напевно, найбільше критичних стріл сьогодні викликає [нардеп Надія] Савченко своїм неадекватом. Те, як вона поводиться, як розмовляє, одягається. Це, на жаль, приклад того, як легко кумири перетворюються на посміховисько. Недарма є заповідь – не сотвори собі кумира. У неї не все в порядку із психікою. Це однозначно. Мені це було зрозуміло ще тоді, коли я побачив її запис після арешту. Недаремно ж із сотень заарештованих вибрали саме її. Вона була таким маркером, мовляв, дивіться, які всі ці "укрофашисти" божевільні. Просто у свій час, коли я працював консулом, мені іноді доводилося, сидячи в кабінеті, приймати до сотні людей на день. І коли людина заходить до тебе, потрібно було за першим же буквально моментом спілкування з нею визначити модель поведінки. Для когось то був привід проявити агресію проти чиновника, хтось, навпаки, підлабузнюватися починав. Завжди якісь є відхилення. Я легко міг ці відхилення помічати, вже рука була набита. І тому, як тільки я її побачив, я відразу зрозумів, що людина з не зовсім стабільною психікою.

- Друге місце в рейтингу?

- Якщо на першому місці Савченко, то на другому – три персонажі. Це людина без паспорта – Міхеіл Саакашвілі, жінка з косою – [Юлія] Тимошенко і персонаж з вилами – [Олег] Ляшко. Вони приблизно на одному рівні за кількістю присвячених їм жартів, анекдотів і фотожаб. Їм більше немає рівних.

Бува, сміються з дефекту дикції, але це завжди такий гумор – на межі. Не можна сміятися з каліцтв, недоліків, інвалідності людини. Це погана ознака. Завжди добре, коли крім почуття гумору є ще й почуття міри, почуття такту. Хоча багато хто говорить, що і з жінок сміятися не можна.

- А якщо взяти світових політиків?

- Тут теж, напевно, легко визначити. Це Путін, Трамп і Кім Чен Ин. Навіть не знаю, кого з них на перше місце можна поставити. Знову ж таки, дивлячись, який сегмент. Для Європи, напевно, Путін. Для Америки, напевно, Трамп. Якщо взяти взагалі глобально, то, напевно, Кім Чен Ин, оскільки він сьогодні - найбільший виклик для світової стабільності. Їх приблизно можна поставити на один рівень.

- Щось у них є спільне, погодьтеся.

- Вони як такий Доктор Зло. Особливо Путін і Кім Чен Ин. Щодо Трампа зараз все більше і більше нових одкровень з'являється. Я думаю, це буде один з найбільш безславних американських політиків за підсумком. Він – бізнесмен, він мислить категоріями бізнесу.

- А Порошенко?

- Певною мірою теж. Але тим не менш він був у державній політиці 20 років або навіть більше. Він пройшов різні щаблі державного управління. А Трамп вчора керував своїми готелями та нерухомістю, а тепер раптом абсолютно змінив сферу діяльності. Це завжди загрожує якимись відхиленнями. Той же Рейган до того, як став президентом, був губернатором, очолював профспілкову акторську гільдію в Голлівуді. У нього суспільної діяльності було більш ніж достатньо. А що у Трампа? Що він вів і організовував "Міс Світу"? Це, вважай, громадянська активність.

- Як громадянин України як ви бачите повернення Донбасу, Криму?

- Зрозуміло, що немає простого рішення. Просто, напевно, є питання території і є питання населення. Тут потрібно розділяти: можна відвоювати територію, але втратити населення. Тут має бути, мені здається, процес пов'язаний, так чи інакше, з подальшим розпадом Російської Федерації. Оскільки поки вони вкидають в цю топку сотні мільйонів доларів. Як переконати, що Росія – ворог, людей, яких вони фінансують, яким вони конвої [гумдопомоги] привозять? Плюс промивка мізків. Я, на жаль, не бачу простого і легкого рішення. Поки що у росіян є ще сотні мільярдів доларів, які вони отримують від нафти і газу, це не можна скидати з рахунків.

- Розпад імперії – питання не найближчої перспективи.

- Радянський Союз розпався. І якось нічого такого глобального не сталося після розпаду Радянського Союзу. Була проблема ядерного озброєння, яке було поширене. Американці вирішили це питання, ядерні програми знищили. Точно так само і тут. Головна небезпека – це ядерна зброя, яка в руках цього кремлівського карлика. Якщо б у нього не було ядерної зброї, то, напевно, набагато простіше було б з ним поводитися, якось його урезонити. А сьогодні це мавпа з гранатою в руці – це загрожує наслідками. Для нього це козир.

Що стосується розпаду, я ще коли в радянські часи подорожував (я ж був військовим перекладачем), іноді бувало так, що сьогодні ти в якійсь глухомані в Туркменії, а завтра ти в Таллінні, потім ти в Карабасі, потім ти в Клайпеді. Я не розумів, як це все існує в рамках однієї держави. І сьогодні як можуть Чечня і Калінінград існувати в одних і тих же економічних, юридичних, політичних умовах? Абсолютно різні ментальності, різний культурний рівень. Навіщо це все поєднувати в одну імперію? Їм набагато простіше буде розійтися й існувати окремо.

- Звідки такі відцентрові рухи можуть початися?

- Чечня, Дагестан, Татарстан. Сьогодні в тому ж Татарстані все контролює татарська політична еліта, практично все татарською мовою. Коли я був шість років тому в Татарстані, я здивувався, що люди за столом говорять тости татарською мовою. Те ж саме, що відбулося в Казахстані. Самосвідомість зростає, і зростає роль татарської мови. А російська і українська мови дуже близькі.

- А в Білорусі як?

- На жаль, у Білорусі ще гірша ситуація, ніж в Україні, в плані володіння білоруською мовою. Скільки разів я в Мінську був, тільки по радіо в новинах чув білоруську мову. Все-таки сьогодні в Києві, можливо, кожен третій або кожен четвертий розмовляє українською мовою на вулиці. А за тиждень перебування в Мінську я не чув, щоб хтось на вулиці говорив білоруською мовою. Я в інших містах не був, але думаю, що ситуація не сильно відрізняється. На жаль, за ці 20 років правління [Олександра] Лукашенка вони остаточно загнали білоруську мову в кут.

Спадщина Радянського Союзу буде ще не одне десятиліття нам згадуватися. Я весь час цитую [поета Ігоря] Губермана: "По счастью, мы не полными калеками из долгой темноты вошли в потемки, а в полном смысле слова человеками уже, возможно, станут лишь потомки".

- Наостанок розкажіть актуальний анекдот. Що з останнього вам запам'яталося?

- Після того, як кидали ці шашки в парламенті, я цитував: "Немає такої падлюки, яку б українці не могли б обрати у Верховну Раду". На жаль, ще з часів Стародавньої Греції відомо, що люди не вибирають зі свого середовища кращих людей, а обирають таких же, як вони самі. Тому головне завдання – змінювати рівень освіти, просвіти населення, а не чекати, що завтра ми знайдемо якогось ідеального персонажа, який все у цій країні за нас вирішить. Чи прилетять інопланетяни і все за нас зроблять.

- Це означає, що ми самі заслужили всіх цих Савченко, Тимошенко, Ляшка?

- Це, на жаль, наслідки того страшного лихоліття, 70 років радянської влади. А, потім, комуністи ж нікуди особливо не ділися, просто перефарбувалися, але залишилися ті ж колишні секретарі парткомів, райкомів. Нової політичної генерації у нас так і не виникло.