Гірше ніж за Януковича: як маніпулюють думкою українців

Чи була у української влади можливість побороти корупцію за останні п’ять років, і як увагу мешканців нашої країни відволікають від проблем безпеки і війни. Про це "Апострофу" розповів відомий політолог Михайло Басараб.

Найбільшим провалом влади після завершення Революції Гідності і з початком війни Росії проти України стала програна війна в інформаційному полі. Українська влада програла війну за ЗМІ. На превеликий жаль, українська політична еліта, яка отримала країну після Революції Гідності, програла повністю ініціативу в цій сфері: вплив Росії і Кремля на формування інформаційного порядку денного на медіа-ринку в Україні неприйнятно великий.

Росія на сьогодні через Віктора Медведчука фактично визнала свою власність каналами "NewsOne", "112-Україна", в мене є питання до телеканалу ZIK, який працює в такій самій інформаційній парадигмі, як і ці два канали. Існує також ціла низка інтернет-ресурсів, які явно працюють в інтересах ворожої держави, такі як Strana.ua, медіа-холдинги, такі як "Вєсті", дотепер роздають свої газети на світлофорах мегаполісів. Я вже не говорю про телеканал "Інтер".

Чому я почав з цього, говорячи про корупцію? Впливаючи на суспільство через ЗМІ, ворог має можливість не лише маніпулювати фактами, заперечувати очевидну реальність, а й має можливість формувати для нас перелік пріоритетних питань. А це саме те, над чим мало б найбільше рефлексувати суспільство.

Тепер підходимо до питання корупції. Очевидно, що корупція в Україні є. Чи влаштовує нас боротьба з корупцією в країні? Очевидно, що ні. Але, за ці роки масована робота ворожої пропагандистської машини призвела до явної гіперболізації. Водночас найголовніше: українців переконують в тому, що Україна – найбільш зіпсована держава на планеті, що вона унікальна у своїй корумпованості, є пропащою державою. Насправді Україна не є якоюсь особливою в сенсі лобізму чи корупції, адже ці поняття існують навіть у найрозвинутіших державах світу.

Так, у західних країнах боротьба з корупцією, очевидно, є ефективнішою. Масштаби корупції там дещо інші, але коли ми говоримо про корупцію і пріоритетність цієї проблеми ворожою пропагандистською машиною, то вона свідомо завищує очікування суспільства, виносить фокус уваги на проблему корупції, для того, щоб вона стала пріоритетом з пріоритетів. Це формує гіперболізацію цієї проблеми, коли по сто разів на день з екранів телебачення через куплені канали суспільству постійно згодовують один головний меседж – Україна не повноправна держава, а все за що ви боролись під час Революції Гідності, не варте ваших зусиль і жертв. А всі ті, хто пішов на фронт волонтерами і добровольцями, зробили неправильний вчинок, бо вони захищають корумповану еліту. От все це щодня згодовують українському суспільству.

Звичайно, що в цій схемі працюють і "корисні ідіоти". Я не хотів би ображати активістів, які займаються цією проблематикою, але вони повинні розуміти, що в кампанії навмисного вип‘ячування цієї проблеми, навмисного виставляння цієї проблеми як мегаключової для України, їх просто в темну використовують. А використовують для того, щоб вони допомагали цій ворожій пропагандистській машині навмисно роздувати масштаб цієї проблеми.

Михайло Басараб в студії Апостроф TV Фото: Дарія Давиденко / Апостроф

Хотів би наголосити, що я не вважаю, що в Україні немає корупції! Вона в Україні є, темпи боротьби з нею нас не влаштовують, але ми повинні бачити чітку межу, коли говорять правду, а коли нами намагаються маніпулювати. Я поясню. Чому це важливо для Росії висвітлювати проблему корупції в Україні? Чому їм важливо поставити цю проблему в центр фокусу суспільної уваги? Бо саме тоді, зникає з поля зору інша проблема – проблема Росії для України. Питанням проблеми корупції Росія виміщає з масової свідомості і фокусу суспільної уваги проблему російської загрози, проблему загрози гібридної, збройної агресії Росії проти України. Тобто якщо суспільство закопалося в проблему корупції, якщо вдалось налаштувати українців проти політиків і держави, значить суспільство меншу увагу приділяє іншій, справді проблемі №1 – загрозі українській незалежності з боку Росії.

Що стосується конфліктів між антикорупційними органами НАБУ і САП, а також чвари між ними. Чи не підливали масла в вогонь самі чиновники? Порушуючи закон, вчиняючи корупційні дії, звичайно українські політики і громадяни, які причетні до цього, дають поживу для ворожої пропагандистської машини. Зрозуміло, що ворожа пропаганда не вигадує все на 100%, беруться до уваги реальні події та факти, а далі вже питання техніки, як маніпулювати, збільшити проблему, змістити більш суспільний фокус на цю проблему. Тому, своїми незаконними діями, чварами, внутрішньополітичною колотнечею і багатьма іншими негативними явищами, які супроводжують політичний процес в Україні, ми безумовно підкидаємо поживу для ворога і даємо йому додаткові приводи генерувати ворожий і негативний дискурс в Україні.

Одна з ключових маніпуляцій, яка відбувається з масовою свідомістю, полягає в тому, що ворожі і недружні медіа постійно хочуть переконати телеглядача, читача, радіослухача в тому, що після Революції Гідності Україна стала ще гіршою державою, аніж вона була в період правління режиму Януковича. Це одна із центральних і помітних маніпуляцій, яка вкладається в голови українському споживачу у вигляді інформації. Це абсолютна брехня і маніпуляція. Нас настільки за ці роки навчили не любити себе, не любити свою країну, настільки навчили шукати ворога біля себе, а не звертати увагу на реального ворога, що ми не помічаємо тих позитивних змін, які відбулись в Україні. Попри те, що нам не подобається, як працює НАБУ, САП і нам не подобаються чвари між ними, але вони були створені. Чи було можливо це в період Януковича? Під тиском МВФ, без його тиску, під тиском США чи без нього, але це було нереально і неможливо.

Чи могли ми мріяти тоді про безвізовий режим з Євросоюзом? На той час – ні. Для цього було зроблено дуже багато. Навіть в Європі було багато скептиків щодо цього питання, але все ж таки це сталося. В цьому є і негатив, адже багато українців поїхало за кордон. У нас і далі зростає міграційні процеси та більшає кількість бажаючих поїхати за кордон, але з іншого боку це полегшило пересування громадян західними державами задля отримання нового культурного досвіду. З іншого боку, люди, які працюють там, значну кількість коштів пересилають в Україну. На сьогодні експерти говорять про те, що українські мігранти фактично тримають курс гривні. Адже щороку вони перераховують до країни значно більше коштів, ніж, наприклад, кредит МВФ.

Перемога "Нафтогазу" над "Газпром" – це також абсолютно недооцінена перемога України. Але подумати тільки, Україна перемогла в спорі з Газпромом, з монстром, який шантажує зараз увесь Захід, а судовий спір був на десятки мільярдів доларів. Це та сума, яку Україна повинна була заплатити Газпрому, якби ми не виграли цей судовий процес, Росія знайшла б можливості почати стягувати з Україну цю суму. Але люди завжди цінують лише те, що втрачають. І применшують значення того, що не втратили. Тому дуже важливо усвідомлювати це для того, щоб розуміти різницю між Україною до 2014 року і після.