Мовчання президента України Володимира Зеленського – це його електоральний розрахунок, спрямований, аби максимально втримати електоральний потенціал на парламентських виборах, який він змобілізував під час президентської кампанії, коли обіцяв усім усе. Йому вдалося обійти гострі кути і зосередити довкола себе виборців із діаметрально протилежними зовнішньополітичними поглядами і світоглядною позицією. Таку думку висловив "Апострофу" політолог Михайло Басараб, коментуючи відсутність чіткої позиції президента щодо важливих питань.
Зеленський досяг переможного результату під час президентської кампанії, бо уникав відповідати на питання-маркери, які є принциповими для більшості українських громадян. Тоді його електорат ділився приблизно навпіл на прихильників і противників вступу до Північноатлантичного Альянсу. Таким же був розподіл прихильників і противників вступу до Євросоюзу.
Аби форсовано перемогти на парламентських виборах, Зеленський пішов на розпуск парламенту в порушення Конституції. А у ці тижні і місяці, щоб не втрачати електоральний ресурс, він уникає відповідей на питання, які могли б відлякати частину його виборців. Саме тому він не комунікує якоїсь принципово нової позиції протидії російській агресії. Ми не чуємо якихось проривних ідей в цьому напрямку – все обходиться декларативними заявами, аби задобрити мешканців окупованих території, не сильно дратувати Москву, а з іншого боку – не сильно розлютити ту частину суспільства, яка не сприймає поступок Кремлю і капітуляції. Тому якщо ви сьогодні запитаєте пересічного виборця про те, а якою є стратегія Зеленського задля перемоги у війні з Росією, повернення окупованих територій, то отримаєте дуже різні відповіді, дуже різні уявлення.
Запізніла реакція Зеленського на події у ПАРЄ – додаткове тому свідчення. Він максимально уникає відповідей на гострі запитання, які виникають під час війни. Все це заради того, аби зберегти електоральний потенціал перед парламентськими виборами. Позиція президента Порошенка була непослідовною, слабкою у багатьох моментах стосовно Росії, протидії агресії, окупованих територій. Це зрештою зумовило перемогу Володимира Зеленського на президентських виборах.
Поразка Порошенка значною мірою була пов'язана із його непослідовною позицією стосовно агресора і колаборантів, окупованих територій, відсічі агресору. Його мантри стосовно безальтернативності Мінських домовленостей. Як довго він пручався, щоб частина Донецької і Луганської областей були визнані окупованими територіями. Мав справи з Медведчуком і Льовочкіним та Фірташем.
Разом з тим, позиції президента Зеленського бракує чіткості і ясності. І це дуже небезпечно для держави, це істотно дезорганізує і деморалізує українське суспільство, український політичний істеблішмент. Це дає підстави для паростків реваншу. Реваншисти сприймають кволу і невиразну, сіру позицію Зеленського як заохочення до дій прокремлівської "п'ятої" колони.
Зеленському не вдасться уникнути зустрічей із президентом Росії Володимиром Путіним. Особливо – у рамках переговорів за участю наших західних партнерів, у рамках засідань нормандського формату. Я не сказав би, що розмова Зеленського з Путіним віч-на-віч обов’язково буде трагедією. Питання в тому, про що з Путіним розмовляти. Самоізоляція не допоможе.
Президент України повинен просто називати речі своїми іменами – Росія в порушення норм міжнародного права здійснила акт збройної агресії щодо України, окупувала частину території, захоплює українських громадян і завдає величезних збитків фактом окупації та бойовими діями. Тому зустрічі потрібні, щоб послідовно і неухильно наголошувати на жорсткій позиції України.
Ось якою має бути позиція українського президента. Як би Путін не ставився до Зеленського, він сьогодні є президентом України. І ставлення (Путіна) має вторинне значення.
Значення має лише те, наскільки готовий президент України жорстко заявляти українську позицію в присутності Путіна. Російські колаборанти п'ять років розповідають, що Україна буде змушена іти на поступки Росії.
Але шлях поступок Росії має один фінал – фізичне знищення українців і ліквідація української державності. Всі розмови про поступки, про впровадження Мінських домовленостей – це ніщо інше, як широке поле для політичних маневрів дуже досвідчених геополітичних авантюристів з Кремля.
Звернення українського президента до західних партнерів повинне бути сформульоване наступним чином: Росія вчинила агресію, окупувала частину наших територій. Будь-яка держава, яка визнає верховенство права і свою відданість демократичним ідеалам, повинна діяти стосовно агресора і окупанта так, як велить міжнародне право. А якщо Росія його порушує, вона повинна зазнавати тотальних і безумовних санкцій. Будь-які компроміси за рахунок України є неприйнятними.
