ДМИТРО ГОРДОН закликає не вірити соціологам, тому що практично всі вони куплені різними політсилами і лише маніпулюють думкою українців. В інтерв'ю "Апострофу" відомий журналіст розповів, що він як самодостатня і багата людина ніколи не піде в політику, оскільки не хоче займатися фігнею. А також зробив свої прогнози на майбутній склад парламенту та формування коаліції.
Першу частину інтерв'ю читайте тут: У Європі дуже багато негідників і продажних собак - Дмитро Гордон
- Дострокові парламентські вибори відбудуться 21 липня. За різними соціологічними даними, підтримка виборцями "Слуги народу" в районі 45-48%. Ви вірите цим підрахунками?
- Закликаю всіх: не вірте соціології. Соціологи - негідники, практично всі. Вони куплені певними політичними силами, і відпрацьовують гроші. Соціологія - це потужна маніпуляційна машина з впливу на кожного українця і, природно, вони впливають.
Звичайно, "Слуга народу" хоче набрати більш як 50% голосів. Але, є два моменти. Перший - цього не вийде, і другий - це погано для країни. Не повинно бути монополії однієї партії - це реально погано для будь-якої країни, а для нашої, з незміцнілою демократією - тим більше. Тому я думаю, що буде коаліція, як мінімум, двох партій - "Слуги народу" та "Сили і честі" Ігоря Смешка.
- Чому? Ще "Батьківщина" дуже активно говорить про створення коаліції.
- Я думаю, що "Слуга народу" не захоче увійти в коаліцію з "Батьківщиною". Про це говорять і лідери партії "Слуга народу".
- Нібито навіть готують Юлію Володимирівну на посаду прем'єр-міністра.
- Я до Юлії Володимирівні - як до людини, як до жінки - ставлюся з дуже великою симпатією. І взагалі, я про неї можу говорити тільки хороше. Я ніколи про неї не буду говорити поганого. Але в даному випадку, я думаю, що цього не вийде.
- У вашому уявленні немає ідеального кандидата на пост прем'єр-міністра України?
- Крім Смешка - немає. Не в образу Володимиру Зеленському, за якого я голосував у другому турі і якого я ніжно люблю і поважаю багато років, я все одно вважаю, що найкращим президентом для України був би Смешко. Я в цьому впевнений. Він підготовлений, він пройшов усі щаблі державного управління, він знає цей механізм повністю - від початку до кінця.
- Розкажіть, за рахунок чого живе партія, за рахунок яких внесків і фінансування.
- Партія "Сила і честь" - це партія середнього класу. Взагалі була унікальна історія на президентських виборах - ніхто не вірив, що Смешко може хоч щось набрати. Наші шановні олігархи при зустрічах говорили мені: "При всій повазі, 0,2%, але не вище".
- Вони пропонували фінансування?
- Ні-ні Навіщо? Ніхто в Смешка не вірив. У мене коло спілкування дуже велике. Є люди, з якими я зустрічаюся раз на місяць, щоб просто обговорити ситуацію. Наприклад, Леонід Данилович Кучма чи Леонід Макарович Кравчук. Всі сміялися. По-перше, мені говорили, що його не знають. По-друге, говорили: "Слухай, люди тут працюють роками. А гроші? Для того щоб виграти вибори, треба від 100 до 250 мільйонів доларів. А для того щоб набрати хоч 2-3%, треба 10-20 мільйонів доларів". Ми спростували їх усіх. Він зібрав 1,8 мільйона гривень. Заплатив внесок зі своїх задекларованих грошей.
- А після президентських виборів надходили пропозиції фінансувати партію "Сила і честь"? Скільки пропонували?
- Я не скажу, що багато, але надходили пропозиції від низки багатих людей мені особисто. Цифри називалися мільйонні в доларах.
- А чому відмовилися?
- Я чесно всі пропозиції довів до Ігоря Петровича. Він сказав: "Ніколи я з ними працювати не буду. Я не хочу. Мені не потрібні ці гроші". Він дуже порядна людина, йому важливо, що про це подумає його сім'я, що скаже дружина, діти. Мені взагалі все одно.
- До речі, у вас не було бажання піти в політику?
- Ні, в жодному разі. Я не ходок більше в політику. Я був депутатом Київради, пішов звідти, і більше я в політику не ходжу. Я поясню чому. Я заможна людина, чиї гроші прозорі, задекларовані з 1995 року. За всі свої гроші я можу відзвітувати - у мене є документальні підтвердження, я живу і кайфую. А політика - це наступ собі на душу, на серце, це жити не своїм життям, і внутрішнього комфорту в політиці не буває. Ти розумієш, що ти живеш своє безцінне життя і займаєшся фігнею. Ти починаєш злитися: якого біса? Чому я, самодостатня нормальна людина, ні від кого не залежний, повинен жити в цьому стаді і приймати умови життя стада? Мені це неприємно. Тому в політику я не йду.
Дмитро Гордон: "Я був депутатом Київради, пішов звідти, і більше я в політику не ходжу"
- А що ж тоді рухає людьми, які йдуть в політику?
- Зараз поясню. Я став керівником штабу партії Ігоря Смешка "Сила і честь", щоб підставити йому плече. Мені дуже хочеться, щоб вони у великій кількості зайшли в парламент, тому що мені важлива моя країна, особливо її капіталізація. Я ніколи не приховував, що маю чимало нерухомості в Києві, і капіталізація країни дасть капіталізацію мене особисто. Я борюся за себе особисто і за свою сім'ю в даному випадку. Я завжди говорю правду. По-перше, мені приховувати нема чого, по-друге, так простіше. Щось легке можу приховати, якщо це стосується когось іншого. Щодо себе - я нічого не приховую.
Чому люди йдуть в політику? Туди йде кілька категорій. Одні йдуть захистити свій бізнес. Інші - тому що у них є якісь нереалізовані комплекси з дитинства, їм хочеться кимось командувати, хочеться почепити на себе депутатський значок, приїхати в рідне село і сказати: "Я вже депутат Верховної Ради". Деякі туди йдуть тупо накрасти. Є деякі амбітні люди - хочуть бути біля керма. А є дуже маленький прошарок наївних людей, які хочуть добитися якихось змін. Колись і я був таким наївним дурнем, був просто ідіотом. Але швидко все зрозумів. Мені здалося, що після Майдану все буде інакше. Але мені це вже здавалося вдруге, а двічі наступати на одні й ті ж граблі - це вже ознака дурості.
- Зараз, до речі, теж багатьом здається, що все буде інакше. У нас новий президент, якому повірила величезна кількість українців.
- Я йому теж вірю. Йому особисто я вірю. Що стосується його оточення - багатьох із них я не знаю.
- Давайте повернемося до партій. Другими відповідно до соцопитувань йде "Опозиційна платформа - За життя". Як ви вважаєте, завдяки чому у них така величезна підтримка?
- Я вважаю, що вони неправильно назвали партію. По-перше, це довго: "Опозиційна платформа - За життя". Їм треба було назвати партію просто: "Русский мир". Це було б зрозуміліше. Тим більше, що вони і є "русский мир". Коли я бачу окремих представників, я згадую відому приказку про жабу і гадюку. Що сказати? Віктор Медведчук - кум Путіна, символ взагалі російських інтересів в Україні, безумовно, ворог України. Дуже розумна людина. Зауважте, я не кажу, що він дурний, недалекий. Ні, з інтелектом там все в порядку. Але це ворог України, і веде в парламент багатьох ворогів. Не всіх - в їхньому списку є гідні люди.
- Наприклад?
- Григорій Суркіс. Я вважаю його гідною людиною. Я його дуже поважаю і вважаю його патріотом України, людиною, яка дуже багато зробила для нашої країни. Але ця команда вся, звісно... Це сумно. Однак у цієї "секти" є свої послідовники. Ви що думаєте, в Україні мало хто любить Путіна? Таких вистачає. Я думаю, що відсотків 10, якраз ті, хто підтримують "За життя" - це апологети Путіна і "русского мира". Україна нормальна демократична країна, люблять - голосують.
- Основна теза цієї партії - мир в Україні? Вони якраз виступають за прямі переговори з РФ.
- Не треба плутати мир і капітуляцію. Це дві різні речі.
- Безумовно. Вони виступають за формат чотирьох: Київ, Луганськ, Донецьк і Москва...
- Який Луганськ і Донецьк? Нема Луганська і Донецька - є Москва. Луганськ і Донецьк - це українські міста, українські території, якими керує Москва, поставивши своїх маріонеток на чолі цих так званих територіальних утворень.
- Так, але я кажу про виборців, які вважають за краще віддати голос за цю партію.
- Повторюю: у нас достатня кількість людей, які люблять "русский мир", Росію і Путіна. Вони голосують за партію "За життя". Ми живемо в демократичній країні, де заборонити їм це робити або переслідувати їх за це не можна. Я філософськи підходжу до цього. Я розумію, що у Медведчука є свої послідовники. У Шарія теж є свої послідовники. Подивимося, скільки він набере - це буде його результат. Це теж нормально. Це і є демократія. Будь краще, ніж Шарій, ніж Медведчук - і за тобою підуть люди. А якщо не можеш - значить, за ними йдуть. Це нормально.
Дмитро Гордон: "Будь краще, ніж Шарій, ніж Медведчук - і за тобою підуть люди"
- Що стосується партії "Голос" Святослава Вакарчука: їхній електорат схожий із виборцями "Слуги народу", і у них дуже схожа риторика.
- Чим мені подобається "Голос"? Тим, що вони забирають голоси у Порошенка. Я не хочу, щоб Порошенко потрапив до Верховної Ради, як не хотів, щоб він став президентом. Я вважаю, що він бездарно просрав свій шанс підняти Україну. У нього був історичний шанс, але він його змарнував, будучи розумною, освіченою і грамотною людиною. Але жадібність перемогла в ньому бажання увійти в підручники новітньої української історії. Тому Петру Олексійовичу треба відпочивати, займатися мемуарами і витрачати гроші.
- Але ми бачимо, що він абсолютно не налаштований писати мемуари, а дуже активно зараз...
- Тому я й кажу: те, що Вакарчук пішов у політику - це добре. Чесно кажучи, Слава слабкий політик. Він дуже хороший артист, великий, я вважаю, автор і виконавець, символ покоління. Це людина оголеного нерву. Я його фанат. Але як політик він слабкий, йому не потрібно було йти в політику взагалі. Його головне завдання - забрати голоси у Порошенка.
Із приводу того, хто пройде, хто не пройде, мені конфігурація уявляється такою: "Слуга народу" - перше місце поки, але можуть бути зміни. За друге місце, я думаю, посперечаються "Сила і честь" та "За життя". Я думаю, що Юлія Володимирівна, напевно, неймовірним зусиллям пройде. Слава Вакарчук п'ятим зайде - небагато візьме, але зайде. Порошенка там не буде. Гриценка - ні, Гройсмана - ні, Ляшка - ні, "Свободи" - ні.
- Вакарчук активно їздить по країні, дає безкоштовні концерти. Чи не вважається це прямим підкупом виборця?
- Правильно робить. Він не говорить жодного слова про свою політичну силу - він співає. Молодець, і я б так робив.
- Як ви вважаєте, чому Порошенку не допоміг ребрендинг його партії в "Європейську солідарність"? За цей місяць він змінився - став простіше, без охорони ходить.
- Він втратив голову, перестав відчувати реальність. За ці п'ять років облизування зі сторони соратників, коли йому всі говорили: "Ви найкращий, народ вас любить. Люди про вас говорять. Ви ж "армія, мова, віра, томос". І все, він втратив відчуття зв'язку з реальністю. Він не розуміє, що відбувається. Його ненавидять, по-перше, за невикористаний шанс, за втрачені можливості. А потім – ці кражідки, ця фабрика в Росії, корупція в Укроборонпромі, про яку він напевно знав. Тому, Петро Олексійович, треба йти.
