Зеленський повинен бути готовий до військового сценарію з Росією - Володимир В'ятрович

Для встановлення миру в Україні і налагодження відносин із державами-сусідами президент Володимир Зеленський має сповідувати українську культуру і захищати національні інтереси й національну пам'ять. Аби повернути окуповані території, необхідно посилювати дипломатичний тиск, але не можна виключати і силовий сценарій. Про це в інтерв'ю "Апострофу" розповів голова Українського інституту національної пам'яті ВОЛОДИМИР В'ЯТРОВИЧ.

- Що буде з декомунізацією? Чи існуватиме Інститут національної пам'яті, хто його може очолити і що взагалі буде з вашими починаннями?

- Зважаючи на те, що нова влада жодним чином не висловлює своїх бачень щодо гуманітарної політики в цілому і у сфері національної пам'яті зокрема, говорити, що буде далі з інститутом національної пам'яті і хто буде його очолювати - поки дуже важко. Це буде зрозуміло після того, як буде сформовано новий уряд.

- Яка доля декомунізації? Чи є вона зворотною?

- Якщо ми говоримо про неї у контексті усунення символів комуністичного тоталітарного режиму, як це передбачено законом у 2015 році, то вона фактично виконана, і, очевидно, що є незворотною. Гарантією цього є рішення Конституційного суду, яке ми отримали місяць тому (згідно з документом, закон є конституційним. До суду зверталися 47 депутатів, здебільшого із "Опоблоку", – "Апостроф"). Якщо ми говоримо про декомунізацію у широкому контексті, переосмислення комуністичного ладу, то, очевидно, що тут робота лише на початковій стадії.

- Чи може декомунізація у широкому сенсі загальмуватися?

- Це залежатиме від того, як буде продовжуватися робота Українського інституту національної пам'яті. Він – лише один із державних інструментів відновлення національної пам'яті і декомунізації. Його ефективність була зумовлена тим, що була налагоджена щільна співпраця з Кабінетом міністрів у цілому, до складу якого входив Інститут, з Верховною Радою, з президентом. Якщо зараз цього не буде, Інститут не зможе ефективно виконувати завдання, які стоять перед ним.

- Кілька днів тому я був у Одесі. На будівлі центрального залізничного вокзалу досі лишаються комуністичні символи. Що в такому разі робити?

- Звертатися до органів місцевого самоврядування. Якщо вони не реагують - до правоохоронних органів. Якщо теж немає реакції – звертатися до нас. Ми намагаємося звертати увагу на такого роду речі і прибирати їх.

- Що ви маєте на увазі під словами "декомунізація завершена", якщо отак на видноті позалишалися символи?

- Я маю на увазі, що понад 90% символів комуністичного минулого, якими була усіяна країна, уже усунуто. Очевидно, що ми не можемо говорити про всі, бо про існування деяких ми не знаємо - вони не зафіксовані у жодних реєстрах. Але абсолютну більшість цілей, які ми ставили перед собою, досягнуто. Ми говоримо про перейменування близько 52 тисяч вулиць, демонтаж понад 2,5 тисяч пам'ятників комуністичного минулого, перейменування 987 населених пунктів.

- Про що свідчить те, що зараз з приходом нової влади починають повертати комуністичні назви у Харкові чи Києві?

- Ще нічого не повернули. Ці спроби зараз оскаржуються в суді. Я переконаний, що жодних юридичних підстав для повернення тих назв немає.

- Але ж це тривожний факт?

- Так, тривожний. Це намагання деяких політиків загравати з електоратом на виборах. Очевидно, що такі речі треба різко присікати, щоб такі ініціативи не народжувалися заново.

- Про що говорить риторика Зеленського і його команди?

- Зважаючи на те, що жодних чітких тез з боку команди президента щодо питань гуманітарної політики не звучало, я не можу дати характеристику його заявам.

З позитивів – ось президент Зеленський звернувся до прем'єра Ізраїлю про визнання Голодомору геноцидом. Це означає, що він буде продовжувати у цьому напрямку роботу попередніх президентів. Це, в принципі, тішить.

З негативів – створення міністерства, яке поєднуватиме функції Міністерств інформаційної політики і Міністерства культури, молоді і спорту. Це вкрай невдалий підхід, зважаючи на те, що українська культура зараз лише спирається на ноги. За попередні п'ять років були створені достатньо потужні державні інструменти її підтримки – Інститут національної пам'яті, Інститут української книги, Український культурний фонд. Як вони будуть функціонувати в нових політичних реаліях – важко спрогнозувати. У питаннях гуманітарної політики плани нової влади є найменш виразними.

- Чи можна сказати, що і Володимир Зеленський, і його соратники налаштовані менш націоналістично, патріотично, ніж попередники?

- Якщо говорити про особисті погляди Зеленського і його близьке оточення, то навряд чи це люди, у яких можна побачити якісь засади національного світогляду. Це не ті люди, які виховані на основах української національної культури, які розуміють важливість її збереження. Але я маю на увазі окремі особистості.

Що стосується бачення, якою має бути роль держави у підтримці національної культури, вихованні національної ідентичності, тут теж важко. З одного боку ми маємо адекватні думки пана Микити Потураєва як одного з речників "Слуги народу", а з іншого боку – думки пана Андрія Богдана чи пана Сергія Шефіра (помічник Володимира Зеленського заявив, що "бандерівці – це зло", – "Апостроф"), які свідчать про абсолютне нерозуміння важливості української мови, української національної культури. Можливі різні варіанти розвитку подій у подальшому.

- Можливо, що вони будуть продовжувати грати на різних настроях електорату, як це було під час президентських і парламентських виборів? Наприклад, одним показуватимуть "Сватів" (у 2017 році Держагентство України з питань кіно скасувало державну реєстрацію "Сватів" через позицію акторів щодо війни на Донбасі і окупації Криму; українські прикордонники заборонили в'їзд актору Федору Добронравову, який грав одного з головних персонажів, та низці інших акторів зі стрічки, – "Апостроф") і кремлівських артистів, іншим казатимуть – "Слава Україні! Героям слава!" і показуватимуть фільми про Степана Бандеру.

- Це не реально. Годувати усіх можна лише обіцянками – і в передвиборчий період це спрацювало. В період, коли треба реалізувати обіцянки, треба обирати, які з них втілювати. Бажання сподобатися всім реалізувати не можливо. У питаннях гуманітарної політики стане зрозуміло, наскільки справдилося побоювання української громадськості, до якої належу і я, щодо проросійськості нової влади. Якщо гуманітарна політика буде полягати у згортанні національної культури, то, очевидно, що це сприятиме посиленню російського впливу в Україні. І не важливо, робитиметься це просто від нерозуміння підтримки національної культури, чи свідомо, аби сподобатися Росії.

- Як Зеленському сподобатися Донбасу?

- Мені важко відповісти на це питання, тому що Донбас дуже різний. Мені здається, що це дуже спрощено - уявляти цілий регіон з єдиної точки зору, тим паче, виключно з проросійської чи прорадянської. Зеленський має бути не лише президентом України, а й українським президентом. Таким чином він зможе заслужити повагу на усій території України.

- У чому ця українськість має проявлятися?

- Власне, у питаннях гуманітарної політики, та розумінні, що українська держава – єдина держава на Земній кулі, яка зобов'язана підтримувати українську культуру. Ми можемо розраховувати на підтримку інших держав у економічній чи навіть безпековій сферах розвитку України. Але коли мова йде про українську культуру, ми можемо розраховувати лише на підтримку України.

- Чи варто повертати Донбас військовим шляхом?

- Очевидно, що Україна зараз перебуває у війні з Російською Федерацією. Очевидно, що українці зараз повинні бути готові до того, що, на жаль, бойові дії можуть відновитися, і треба буде захищати цілісність України. Це не виключає подальшого дипломатичного тиску на Росію, але треба бути готовими, як завжди, до війни. Тим паче, маючи під боком таку державу, як РФ. Тут римська теза si vis pacem, para bellum – тобто, хочеш миру, готуйся до війни – має бути, напевно, ключовою для будь-якого президента України.

- Якщо говорити про наступ на окуповані території, військовий сценарій розв'язання конфлікту…

- Очевидно, що мова йде про комплекс заходів, які можуть привести до повернення Донбасу. І я не виключаю, що одним із елементів можуть бути певні військові операції. Мова йде про поєднання цих заходів. Але з іншого боку, треба розуміти, що не варто відкидати ймовірність силового сценарію.

- А повернення Криму?

- Абсолютно так само.

- Чи можемо ми вистояти у війні з Росією?

- У фронтовій війні один на один Україні буде важко протистояти Росії, оскільки ресурси, які є у РФ і в України - не співмірні. Саме через це Україна повинна докладати усіх зусиль, щоб утримувати дипломатичний фронт підтримки у світі. Але з іншого боку, треба розуміти, що і Росія ніколи не зможе розраховувати на перемогу над Україною. Вона повинна розуміти, що у випадку широкомасштабного вторгнення в Україну і окупації її територій, зіштовхнеться з масовим, абсолютно нездоланним для неї опором з боку українців.

- Ми можемо розраховувати на військову підтримку з-за кордону, якщо оберемо військовий сценарій повернення Донбасу?

- Україна повинна робити все від неї залежне, щоб інтегруватися у НАТО. Підтримка Альянсу і є тим військово-політичним щитом, який має гарантувати Україні безпеку у майбутньому.

- Щодо наших партнерів. Шеф-редактор польського офісу видання Politico Міхал Бронятовський в коментарі "Апострофу" казав, що польська влада використовує українську тему, аби розігріти польських націоналістів у себе і отримати їхні голоси на осінніх виборах. Це правда?

- На жаль, так. Питання ставлення до України, українців, української історії використовують як засіб активізації правого радикального електорату сучасною польською владою. Час від часу загострюється питання польсько-українських стосунків. Вони приносяться у жертву заради якихось внутрішньо-політичних інтересів тієї чи іншої політичної партії у Польщі.

- Як нинішній владі впоратися з цими викликами?

- Продовжувати відстоювати українські національні інтереси. Я переконаний, що саме таким шляхом ми можемо налагодити нормальні стосунки з усіма нашими сусідами. Односторонні поступки чи то Польщі, чи то Угорщині чи іншій із сусідніх країн призведуть до того, що претензії тієї чи іншої країни будуть лише зростати - і буде ще важче їх стримувати.

Я переконаний, що все, що робилося попередньою владою, зокрема в питаннях гуманітарної політики щодо наших сусідів, треба продовжити. Саме така політика є шляхом до побудови нормальних рівних партнерських стосунків із ними, а не стосунків, побудованих на домінуванні - мовляв, хтось комусь є старшим братом чи приходить зі зброєю. Зі стосунків, які склалися з Російською Федерацією, ми прекрасно розуміємо, що такий підхід ні до чого доброго не веде.