План із 28 пунктів – це поки що лише «понятійка», зібрана із старих планів на дачі в Маямі. Це проект дорожньої карти, і аж ніяк не проект Великої мирної угоди. Проте, не можна применшувати значення цього плану до сепаратної домовленості Віткофа і Дмітрієва. План переданий офіційними представниками американського уряду, і він підкріплений авторитетом Держдепу і Білого дому.
Пункти варто розділити по конкретності і терміновості на групи.
Частина пропозицій – це спроби США розвернути РФ до західного світу, до business as usual, і це для американців важлива карта у великій грі з Китаєм.
Ще частина пропозицій – досить декларативні, і при цьому незрозуміло, хто і які рішення має ухвалювати для їх виконання. Доля цих пунктів буде така ж, як мінського «Комплексу заходів», всі сторони будуть тлумачити їх по-своєму, і за їх порушення нова війна не почнеться. Це перш за все якісь вимоги до української внутрішньої політики з апеляцією до кращих європейських стандартів і практик.
Пункти про гарантії безпеки за зразком статті 5 Статуту НАТО чи доступ до електроенергії із ЗАЕС – безумовно є цікавими.
Головний контраверсійний блок, як і раніше – те, що м’яко називають «питанням територій». У опублікованій версії знову з’являється несправедлива вимога російської сторони про передачу їм не окупованого Донбасу та часткове визнання захоплених областей (юридичне визнання чи констатація фактичного контролю – тут ще є нюанси).
Проблема в тому, що у випадку реалізації даної дорожньої карти (а це ще не факт) ці пункти будуть вимагати виконати одразу. Тому при переговорах із Трампом і європейцями – торгуватися потрібно перш за все за ці позиції. Відкоригувати половину із 28 пунктів навряд чи нам дадуть, і не можна розмивати фокус.
Зрозуміло, що план виглядає не так, як ми би того хотіли, і більше схожий на торгівлю принципами, а не просування цінностей. Але світ змінюється, і не лише через особистісний фактор Трампа.
Боротьба за національні інтереси буде більш успішною, якщо у питанні ставлення до представленого проекту у нас буде єдина позиція влади, опозиції і суспільства. Або хоча би схоже розуміння реальної ситуації, можливостей, пріоритетів і наявних альтернатив. Що не заперечує іншої внутрішньої дискусії щодо уряду, бюджету і певних персоналій.
Джерело: facebook.com/igor.popov.5283
