У вівторок, 3 грудня, РНБО, в рамках підготовки до нормандського саміту провів нараду, під час якої було намічено сценарії реінтеграції Донбасу. Президент Володимир Зеленський покладає на саміт великі надії, розраховуючи обговорити з президентом РФ Володимиром Путіним питання припинення війни в Україні. Однак українські сценарії можуть виявитися дуже далекими від реального стану речей.
У понеділок 9 грудня розпочнеться важливий для України паризький саміт "нормандської четвірки". Головною подією цього саміту може стати зустріч президентів України - Володимира Зеленського та Росії - Володимира Путіна. Голова української держави покладає на цю зустріч великі надії, сподіваючись почути від президента РФ відповідь на питання - коли закінчиться війна в Україні.
У вівторок, 3 грудня, РНБО провів нараду, на якій були намічені сценарії реінтеграції Донбасу. Президент Володимир Зеленський виключає військове вирішення конфлікту, розраховуючи виключно на дипломатичний сценарій. Але на превеликий жаль, будь-які плани українського політичного керівництва безкровно домовитися з Путіним зараз далекі від реальності. За великим рахунком, зараз Україна перебуває на роздоріжжі між "погано", "зовсім погано" і "ще гірше".
Погано
Станом на сьогодні президент Володимир Зеленський не виконав одну зі своїх передвиборчих обіцянок, яка стосується інструментів припинення війни на Донбасі. Він не спромігся залучити в "нормандський формат" Великобританію та США, а також домогтися збільшення санкційного тиску на Росію для того, аби змусити її припинити агресію в Україні.
Розширення "нормандського формату", а також посилення санкційного тиску на РФ були єдиним рецептом припинення війни на Донбасі, який Зе-команда запропонувала своїм виборцям. Провал цих намірів став очевидним після того, як російську делегацію повернули в ПАРЄ й, особливо після історії з "Украінагейтом", яка показала зневажливе ставлення президента США Дональда Трампа до українського питання. Тобто, попри всі сценарїї РНБО, та "плани Б", щодо введення в Україну миротворців ООН, про які розмірковує міністр закордонних справ Вадим Пристайко, чіткого плану, як припинити війну Україна не має.
Але цей план виписаний в Мінських угодах, які Україна зобов'язалася виконувати та зробила в цьому напрямі перші кроки. Згода на "формулу Штайнмайєра" та початок розведення військ на трьох ділянках фронту не залишає ніяких шансів вимагати перегляду цього документа. Це не буде адекватно сприйнято, учасниками тієї ж "нормандської четвірки" - Францією та Німеччиною, які з подачі Кремля, звинуватять Україну в затягуванні часу та небажанні закінчувати війну.
Мінські угоди передбачають певну послідовність дій, яка має призвести до політичного врегулювання конфлікту на Донбасі. Її сутність зводиться до того, що контроль над державним кордоном в непідконтрольних районах Донецької та Луганської областей Україна отримає лише після амністії бойовикам, проведення місцевих виборів та масштабної конституційної реформи, яка надасть колишнім "республікам" Донбасу широкі права, аж до присутності вчорашніх проросійських сепаратистів в українському парламенті. Таким чином Росія розраховує через своїх ставлеників суттєво впливати на український політичний порядок денний.
Існуюча модальність "Мінська-2" не влаштовує багатьох громадян України, особливо тих, хто встиг повоювати на Сході. Просто тому, що вони не бажають дихати одним повітрям з "ополченцями" та їхніми ватажками. Хоча б з цієї причини будь-яка реінтеграція ОРДЛО перетворюється в надзвичайно тяжкий серіал, сценарії якого неможливо виписати на одному засіданні РНБО.
Але оскільки ніякого плану, крім Мінських угод у Зеленського немає, то саме шляхом "Мінська-2" українському президентові й буде запропоновано рухатись. Тим паче, що він цілком влаштовує Росію та вітається міжнародною спільнотою. Але подальший рух в напрямку виконання "Мінська-2", за підсумками нормандського саміту - це поганий шлях для Зеленського та для всієї країни в цілому.
По-перше, Мінські угоди залишають за дужками питання повернення Криму. По-друге, лише згода на "формулу Штайнмайера" викликала серію протестів в Україні. Подальше просування цим шляхом призведе лише до зростання протестних настроїв та падіння популярності Володимира Зеленського, яка і без того, якщо вірити останнім соціологічним дослідженням, в останні пару місяців впала на 21%. Новий "Майдан" призведе до "параду суверенітетів" в Україні. Побачивши автономію ОРДЛО, інші регіони також захочуть повторити приклад Донецька та Луганська. Повільна дезінтеграція України - одна із стратегічних цілей Кремля.
Дуже погано
Але навіщо взагалі Кремлю потрібна дезінтеграція України? А чому взагалі в нашій країні почалася війна? Її причини носять виключно геополітичний характер. Євроатлантичний крен України, який з'явився після Революції Гідності, категорично не влаштовує РФ, яка не бажає, щоб НАТО наближалася до її кордонів, отримала доступ до портів Чорного та Азовського морів, а також до кримських військово-морських баз.
Саме тому Росія "віджала" Крим, саме тому, їй і потрібен вплив на український порядок денний, який може бути забезпечений простим виконанням Мінських угод. Це "план-мінімум". "План-максимум" - це розпад України (наприклад, внаслідок "Майдану-3"), який дозволить Росії спокійно забрати у нас важливі для неї території.
Отже, війна на Донбасі, як і будь-який інший збройний конфлікт, завершиться тільки після усунення тих причин, які до нього призвели. У нашому випадку, ці причини лежать в геополітичних амбіціях РФ. І ключ до мирного вирішення цього конфлікту (якщо не брати до уваги гіпотетичний розпад Росії або колапс влади в Кремлі) лежить тільки в задоволенні цих амбіцій - тобто, у відмові України від євроатлантичних прагнень.
Крім обговорення модальностей виконання Мінських угод, перед Володимиром Зеленським буде поставлено питання - з ким ви? Це означає вибір: повернутися в орбіту Росії або продовжувати євроатлантичний дрейф.
Якщо Зеленський погодиться на повернення в орбіту Росії - це буде дуже поганий сценарій. Він може розкрутити маховик протестних настроїв значно швидше, ніж при варіанті простого виконання Мінських угод. Чи розуміє Володимир Зеленський ці ризики - велике питання. Судячи з усього, поки не дуже розуміє, якщо досі розраховує домовитися з Путіним, наполегливо продовжуючи повторювати мантру: "потрібно просто припинити стріляти".
Читайте: Привид Веймарської республіки: куди приведе Україну мир від Зеленського
Ще гірше
... Цей варіант передбачає продовження євроатлантичного дрейфу, який не приведе нас ні в НАТО, ні в ЄС, але означає консервацію конфлікту на існуючому рівні. Швидше за все, це і буде найбільш ймовірний підсумок нормандського саміту. Поспілкувавшись з Путіним, Володимир Зеленський зрозуміє на яку розтяжку його посадили та вирішить залишити поки все так, як є, аби не робити складного вибору між Сходом та Заходом і не форсувати "Мінськ-2". Млявий конфлікт продовжиться, а спроби його врегулювання обмежуватимуться дрібними поступками, на кшталт розведення сил на окремих ділянках фронту і періодичними обмінами полоненими.
Цей варіант поганий для України і зовсім поганий для Володимира Зеленського, який не зможе виконати одну зі своїх найважливіших передвиборчих обіцянок - припинити війну. Це означає швидке падіння рейтингу та політичну загибель нинішнього керівника держави. В цьому варіанті розвитку подій також не виключається вигідний Путіну "Майдан-3".
Четвертою альтернативою є військова операція по поверненню Донбасу і Криму. Ми не розглядали цей варіант, тому що він не розглядається самим президентом. Відзначимо лише, що військова перемога дозволить Володимиру Зеленському вирішити всі свої проблеми на донбаському фронті, а також забезпечити йому величезний політичний рейтинг на доволі тривалий час. Але й ризики очевидні. Військова поразка, ймовірність якої (внаслідок можливого втручання РФ) дуже велика, означає повну катастрофу, як для України в цілому, так і для Зе зокрема.
Куди піти
Описані вище сценарії розвитку подій не дають приводу для оптимізму. Така ситуація виникла через те, що Зе-команда з самого початку не мала ефективних сценаріїв припинення війни. Розрахунок на участь Великобританії та США, а також на посилення санкцій тиску був мертвим з самого початку, а про можливі наслідки виконання Мінських угод вже йшлося вище.
Для того, щоб уникнути такого "напівшпагату", Володимиру Зеленському потрібно було з самого початку активно пропонувати власні варіанти вирішення конфлікту, наприклад, в рамках розгортання миротворчої місії ООН. Замість цього президент України зосередився на налагодженні контактів з Володимиром Путіним, оплачуючи шанс на цю зустріч втратою рейтингів, а також дрібними та принизливими поступками, на кшталт "формули Штайнмайєра".
Чи можна виправити ситуацію? У будь-якому разі, поки що нічого незворотного не відбулося. Але спочатку на Володимира Зеленського чекає глибоке розчарування 9 грудня.
