Останнім часом у відносинах між господарем Білого дому і турецьким президентом Реджепом Ердоганом помітно наростає напруга. Сигналом до того, що Анкара явно не хоче грати в одній команді з Вашингтоном, стала різка заява Ердогана про неприпустимість публічного висловлювання президента США Білого Дому Джо Байдена, який назвав Володимира Путіна вбивцею. "Апостроф" розбирався в тому, які проблеми накопичилися в американо-турецьких відносинах і чи зачепить Україну протистояння її двох "стратегічних союзників"?
Чому Ердоган вважає, що Путін - не вбивця
Охолодження відносин між США і Туреччиною, що намітилося ще за часів Барака Обами і тривало під час президентства Дональда Трампа, з приходом Байдена навіть і не думає припинятися. Докір Ердогана на адресу Джо Байдена щодо його висловлювання про те, що Путін є вбивцею - явне свідчення цього. Показово і те, що Ердоган похвалив Путіна. "Неприпустимо робити подібні заяви на адресу президента Росії. Пан Путін дав дуже розумну і елегантну відповідь", - заявив Ердоган. Мова, очевидно, йде про слова господаря Кремля - "Хто як обзивається, той так і називається". Яку "елегантність" побачив в цій дитячій фразі Путіна президент Туреччини - незрозуміло.
Утім, не варто вважати, що Ердоган заступився за президента РФ через бажання йому допомогти. На думку експерта з питань міжнародної політики та Близького Сходу "Українського інституту майбутнього" Ілії Куси, недавня заява Ердогана на адресу Байдена зводиться до простої тези: США не варто інших вчити життю.
"Ердоган протиставляє себе США, як і протиставляє модель розвитку політичної влади сучасної Туреччини - "авторитарно-консервативно-реформістської" на противагу американській "ліберально-демократичній", яку намагається відродити Байден в її глобалістському розумінні, як це було при Клінтоні і Обамі", - сказав експерт в коментарі "Апострофу".
Примітно, що більшість топових гравців на міжнародній арені вирішили ніяк не коментувати висловлювання Байдена. Єдиним критиком президента США став президент Туреччини. Чому? Справа в тому, що в Ердогана накопичилася велика кількість претензій до США з низки ключових напрямків.
Принциповим для Анкари є питання вірменського геноциду, який сягає корінням ще в часи Османської імперії, де з 1915 по 1923 рік було вбито 1,5 млн вірмен. Байден, будучи кандидатом в президенти США, обіцяв, що підтримає резолюцію, що визнає геноцид вірмен. Про це нещодавно йому пригадали в Сенаті, де коаліція з 38 сенаторів на чолі з Головою Комітету із зовнішніх зв'язків Сенату США Бобом Менендесом зажадали від Байдена виконати свою передвиборчу обіцянку. І судячи з усього, Білий дім все-таки поставить в цьому питанні крапку, яка боляче вдарить по Анкарі.
Ще одна гостра тема - дотримання прав людини. Нещодавно 170 членів Палати представників США звернулися до Білого дому із закликом звернути увагу на тривожну ситуацію в Туреччині. У листі, адресованому держсекретареві Ентоні Блінкеном членами Конгресу, заявляється, що Туреччина як член НАТО вже тривалий час є важливим союзником США, але зараз через політику президента Ердогана відносини між країнами ускладнилися. Члени Конгресу пишуть, що Ердоган і його партія послабили судову систему, розставили "своїх" людей на ключові позиції в армії та розвідці, а також несправедливо відправили за ґрати низку політичних опонентів, журналістів і членів меншин.
Від Ердогана пролунала відповідь: Туреччина вийшла з Стамбульської конвенції із захисту прав жінок, посилаючись на те, що цей документ використовується для прирівнювання гомосексуалізму до норми. Примітно, що Конвенцію ухвалили в 2011 році, і вона стала першою європейською угодою, спрямованою на боротьбу з насильством над жінками та домашнім насильством, в той час як Туреччина стала першою країною, яка ратифікувала цей документ. До речі, в той час Ердоган вже був прем'єр-міністром, а тодішнього президента Абдуллаха Гюля вважали його ставлеником.
За словами директора Центру міжнародних досліджень Володимира Дубовика, в США уважно спостерігають за станом прав людини в Туреччині - для Вашингтона це питання є одним з ключових.
"Те, що відбувається з правами людини в Туреччині - це особлива історія. Чиниться тиск на вільну пресу, журналістів переслідують і заарештовують, ігнорується курдське питання. Крім того, мають місце гоніння на академічні кадри, яким теж не дають писати і говорити на лекціях те, що вони хочуть. Все це викликає обурення в США", - говорить в коментарі "Апострофу" Дубовик.
"Примітний випадок, коли охорона Ердогана розганяла силою протестуючих у Вашингтоні під час візиту турецького президента в США - тоді це всіх абсолютно обурило, оскільки це була безпрецедентна поведінка турецької охорони президента. Цей момент дуже важливий. Крім зовнішньополітичних амбіцій Туреччини в регіоні, або зв'язків з Росією, для багатьох американців ліберального спрямування найважливіше питання - те що Ердоган в Туреччині згортає права і свободи громадян", - розповів експерт.
Не варто забувати і про військово-економічне протистояння: Вашингтон вкрай негативно сприйняв закупівлю Туреччиною в червні 2019 року російського зенітно-ракетного комплексу С-400 "Тріумф". Ще за Трампа, в грудні 2020 року, Вашингтон наклав санкції на ключове оборонне агентство Туреччини. Вашингтон заявляє, що С-400 становить загрозу для його винищувачів F-35 і для більш широких систем оборони НАТО. Ердоган же назвав це атакою на суверенні права Анкари.
24 березня Державний секретар США Ентоні Блінкен вперше після вступу на посаду провів переговори з міністром закордонних справ Туреччини Мевлютом Чавушоглу, під час яких прямим текстом зажадав від Анкари "не тримати" у себе російські зенітно-ракетні системи С-400. Втім, не схоже, щоб у Ердогана готові були йти на вимоги Вашингтона.
Тим більше, що у нього є зустрічні претензії до зовнішньої політики США, які активно підтримують курдів в Сирії, вимагаючи їх включення в процес мирного врегулювання. Турки, які блокують будь-якого роду спроби курдів отримати політичну суб'єктність (в тому числі - і на території Туреччини), явно виступають проти спроб Вашингтона протягнути цей сценарій.
Виходячи з цього, недивно, що США проводять навчання в східному Середземномор'ї вже не з Туреччиною, а з іншим членом НАТО - Грецією, у якою з Анкарою своя багаторічна історія протистоянь, в тому числі - через Кіпр. І тут Туреччина теж вставила своїх п'ять копійок: днями радник президента Туреччини Ердогана Месут Хакки Касіно заявив в одному з телешоу, що Греція нібито планує вторгнення до Туреччини за підтримки США і Франції.
"Вони розширюють портові споруди в Александруполісі і розширюють дороги. Чому вони працюють на трасах? Американський моторизований полк розгортає там танки. Греки кажуть: "Ми переможемо вас. За нами Америка і Франція", - стверджує Касіно.
Чим породжена взаємна недовіра Вашингтона і Анкари
Директор Центру міжнародних досліджень Володимир Дубовик зазначає, що у Туреччині накопичилася давня образа на США, оскільки, на думку Ердогана, американці не встають на бік турків в головних і принципових питаннях.
"Велику роль тут зіграла спроба перевороту 2013 року, в якій багато в Туреччині звинувачують США: нібито за цим стояло ЦРУ. Крім того, США не видають Фетхуллаха Ґюлена - людини, яку в Туреччині вважають причетною до спроби того ж перевороту, але США не знайшли доказів провини турецького опозиціонера. У цілому, в американо-турецьких відносинах є цілий комплекс проблем, через які турки вважають американців нелояльними, і несправжніми союзниками. У відповідь і США, і НАТО досить скептично дивляться на роль Туреччини як союзника", - повідомляє Володимир Дубовик.
Крім того, експерт зазначив, що недовіру між країнами підсилюють регулярні домовленості Анкари з Росією і Іраном, амбіції Туреччини в Сирії. Спроба США в каденцію Трампа ввести санкції проти Туреччини за дії в Сирії закономірно не додала теплоти двостороннім відносинам.
"Є багато тривожних сигналів, які змушують американців сумніватися в тому, наскільки Туреччина лояльний союзник і наскільки це уразлива ланка в рамках НАТО. Присутня двостороння невпевненість в один одному, яка помножена ще й на суб'єктивний фактор: відносини Обами з Ердоганом були жахливими, а з Трампом теж все було нерівно, хоча два правителя з диктаторськими замашками трохи краще один одного розуміли. Відносини з Байденом у Ердогана теж навряд чи будуть дружніми", - вважає Володимир Дубовик.
За словами експерта Ілії Куси, Туреччина хоче визнання від США своїх прав на регіональне лідерство - в тому числі, в Сирії, яку американці поки що не сприймають як турецьку.
"Виникає питання, визнавати чи не визнавати Туреччину претендентом на роль регіональної та навіть світової держави, якою її хоче бачити Ердоган, про що він заявив 24 березня 2021 року на з'їзді правлячої партії? І тут США потрібно буде відповісти: вони визнають за Туреччиною це право чи ні? Якщо ні, то це буде перманентна конфронтація і конкуренція. Якщо так, то в такому випадку повинен початися якийсь діалог з принципових тем, пов'язаних із зонами впливу та інтересів", - вважає експерт.
Україна - між двох вогнів
Розуміючи ризики, Адміністрація Байдена поки що не чинить різких рухів, придивляючись до Ердогана. Йде пошук точок дотику, щоб американо-турецькі відношення не продовжували деградувати. Однак в разі якщо відносини між США і Туреччиною зовсім погіршаться, для Вашингтона співпраця третіх країн з Анкарою стане принциповим питанням. Втім, швидше за все, вважає Ілія Куса, це може стосуватися локальних, галузевих напрямків.
"Тут все ж мова не про Китай або Росію. У Байдена може зберігатися антагонізм до Туреччини, але я не думаю, що США настільки жорстко ставитиме питання вибору. Швидше за все, це може статися в певних галузях, в основному це може стосуватися оборонної сфери і відповідних технологій. Ось тут - так, можуть виникнути певні обмеження з боку США на співпрацю з Туреччиною в питаннях ВПК. Але це навряд чи торкнеться питань політичного та торговельно-економічного співробітництва, тим більше, у нас ні з Туреччиною, ні з США немає загальних великих інфраструктурних проектів, інвестиційної політики або виробництва високотехнологічної продукції, тому і боятися тут нам нічого", - підсумував експерт.
