Чи зникла російська загроза після так званого відведення військ від українських кордонів? Свою думку з цих та інших тем в ефірі програми "Розклад Кулініча" на Апостроф TV висловив дипломат, громадський і політичний діяч Василь Філіпчук.
Ніхто не знає, які плани виношує Путін. Але історія його рішень в останні десятиліття вже може багато чому навчити.
Ніхто не вірив, що Путін нападе на Грузію в 2008 році. Ніхто не вірив, що Путін нападе на Україну в 2014 році, що може статися анексія і захоплення Криму, повноцінна війна на Донбасі. Уже цих двох випадків досить для того, щоб навіть самих легковажних політиків переконати в тому, що не можна розслаблятися. Хочеш миру - готуйся до війни.
Треба кожну секунду бути готовим до того, що може щось трапитися - провокація, випадковий збіг обставин, які можуть призвести до повномасштабної війни. Треба бути дуже обережним, щоб, не дай Бог, не дати привід Путіну розпочати агресію з того чи іншого приводу. Саме тому протягом останніх місяців європейські та американські дипломати в неофіційному порядку направляють Києву дуже чіткий сигнал: "Не давайте росіянам ніякого приводу для того, щоб почалася агресія".
Росіяни дуже послідовні у своєму підході, яким шляхом вони потім пояснюють світу свої дії. Якби не було бомбардування Цхінвалі з боку Саакашвілі в 2008 році, то не було б приводу для російської агресії проти Грузії. Хоча Саакашвілі потім розповідав, що він реагував на нескінченні провокації з боку Південної Осетії, факт залишається фактом - він першим почав повномасштабні військові дії. У 2014 році вони використовували Майдан. Я не виключаю, що за постійним підштовхуванням і провокуванням насильства на Майдані могли бути російські інтереси. Для них Майдан створював чудову нагоду показати, що в Україні хаос, там усунули від влади "законного президента", який потім звернувся з листом до Росії "надати військову допомогу". Все це створювало для Росії привід для подальших агресивних дій. Тому зараз так важливо бути обережним і на словах, і в діях для того щоб не давати Росії привід для агресії.
У тому числі і щодо зовнішньополітичних заяв, наприклад - щодо ПДЧ з НАТО. Очевидно, що в НАТО не дадуть нам ПДЧ в червні цього року. Немає жодного шансу на те, що взагалі всередині Альянсу буде досягнуто консенсусу щодо подання Україною заявки на ПДЧ протягом найближчих років. Щось неймовірне повинно трапитися, щоб зараз Греція, Іспанія або Німеччина проголосували за ПДЧ Україні. Ніколи ці країни, поки у нас буде конфлікт з РФ, не погодяться бути стороною військового конфлікту з Росією. Ніхто з них не хоче провокувати Путіна. Тому говорити зараз про ПДЧ - лише стрясати повітря.
Те ж саме стосується і вступу в ЄС. Ми можемо говорити про все, що завгодно, проте канцлер Німеччини А. Меркель прямо сказала про те, що як мінімум 25-30 років питання вступу України в Євросоюз не буде на порядку денному. Не варто забувати, що угоду про асоціацію ратифікували на умовах того, що воно не тільки не дає нам статусу кандидата, а також не створює для цього передумов.
Так навіщо стрясати повітря? Для чого говорити ні про що? Сконцентруйтеся на практичних питаннях, які хвилюють наших людей: безпека і економічне зростання. Зовнішня політика зараз повинна бути сконцентрована на практичних речах, важливих для наших громадян - а це безпека і економічний розвиток. Потрібно зробити все для того, щоб максимально знизити рівень напруги на сході, відновити перемир'я і сконцентрувати зусилля на економічному відродженні.
