Днями Верховний суд виправдав українського генерала Віктора Назарова, якого раніше феміда визнала винним у катастрофі ІЛ-76 під Луганськом у 2014 році. Протягом шести років генерал Назаров разом із адвокатами намагався довести свою невинуватість та ходив по судах, аж доки не отримав такого очікуваного рішення.
Чому справа Назарова набула такого резонансу, хто з політиків намагався вплинути на її хід та за якими критеріями вирішують, у яких катастрофах варто шукати відповідальних - в ефірі програми "Всьо по бєспрєдєлу" на Апостроф TV розповів генерал-майор Збройних сил, перший заступник начальника Головного оперативного управління Генерального штабу Збройних сил України до 30.09.2019 року ВІКТОР НАЗАРОВ.
- Насамперед я вас вітаю із рішенням суду у справі про катастрофу ІЛ-76. Це для вас стало неочікуваним?
- Якщо відверто, то ми чекали цього рішення суду сім років. У мене була віра в те, що саме так і буде. Чому? Тому що від самого початку були допущені суттєві порушення - і не тільки процесуального характеру. Насамперед мова про неправильне застосування кримінального законодавства. Ці порушення стосувалися саме кримінального законодавства.
Обвинувачення фактично пролунало ще до завершення досудового слідства, коли на одному з телеканалів була оприлюднена прес-конференція, в ході якої виступали прокурори та експерти. Вони розповідали про результати цієї експертизи, про її висновки і казали, що саме я винен у тому, що ця трагедія сталася.
І вже у подальшому, в ході судового розгляду справи судом першої інстанції, другої інстанції (апеляційної) ми на цьому неодноразово наголошували.
До речі, Верховний суд в цих питаннях розібрався дуже глибоко та навіть до певної міри, на моє здивування, дуже професійно. Фактично ті аргументи, на яких ми наполягали, він прийняв до розгляду. Частково вони також були покладені в основу мотивації під час винесення ухвали.
Багато відповідних консультацій було проведено, зустрічей із юристами та правниками. Переважна більшість із них від самого початку нам казала, що в цій трагедій і в цьому обвинуваченні немає права, немає складу злочину. Там більше політична та емоційна складові.
- Ця політична частина у вашій справі надходила від найвищого керівництва країни? Хто вас тоді підтримав?
- Ви ж розумієте, що якщо відбувається така гучна подія, є велика кількість загиблих і відповідальність на рівні вищого воєнного керівництва, то без політичних рішень на найвищому рівні не минулося. Підтримало мене дуже багато людей на той час. На жаль, я тоді розраховував на значно більшу підтримку. Але, мабуть, такий був момент – становлення нашої армії, наших збройних сил в умовах АТО, а фактично, збройного конфлікту.
Негативну роль зіграло те, що від самого початку інформація про реальні обставини та перебіг цієї трагедії була перекручена і доносилася до суспільства неправдиво.
- А в чому неправдиво? Суспільству брехали в чомусь?
- Я навіть готовий стверджувати, що була відверта брехня. До речі, багато з цих позицій потім знайшли своє підтвердження і були озвучені під час розгляду справи у Верховному суді.
- Брехня була в яких аспектах? Чого вона стосується?
- Основний меседж, який тоді був найбільш поширеним: генерал – вбивця. А вбивця він тому, що відправив людей на смерть. А людей на смерть він відправив тому, що віддав наказ. Але ні в природі, ні в матеріалах кримінального провадження такого наказу не існує. Це стандартна процедура. Сили і засоби віддаються в підпорядкування керівника АТО. Для того, щоб це юридично пройшло по документах, штаб АТО, згідно з законом, був вимушений зробити запит до органу управління, від якого виділяються ці сили і засоби. В нашому випадку це був Генеральний штаб. Такий запит був відправлений.
Та теза, яку експерти та слідство постійно намагалися нав’язати суспільству, мовляв, відправивши заявку, генерал Назаров віддав наказ, від самого початку не відповідала дійсності. Тобто ми дуже велику кількість запитів відправляли під час АТО. Це сотні заявок в різні інстанції: Міністерство оборони, Генеральний штаб, центральні органи виконавчої влади. Не всі з них виконувалися з об’єктивних чи суб’єктивних обставин, проте це необхідно було робити.
Утім остаточне рішення приймалося керівництвом Генштабу. Верховний суд на це вказав. Не можна ставити питання про відповідальність окремої людини тільки тому, що вона відправила відповідним чином оформлену чи підготовлену заявку або запит. В матеріалах кримінального провадження були матеріали, які підготовлені і відправлені саме Генеральним штабом. Про те, що така рота сформована та виділяється в наше розпорядження. Це тільки один приклад, а їх було набагато більше.
- Я так розумію, справа почала розкручуватися з волі або поштовху вищого керівництва країни. На той час це був президент Порошенко.
- Я думаю, що так.
- А хто тоді з політичного керівництва вас підтримав?
- На жаль, на тому етапі з політичного керівництва ніхто не підтримав. Я вам скажу відверто, я не відчував підтримки ні у Міністерстві оборони, ні, тим більше, на рівні Кабміну чи просто якихось політичних сил чи діячів.
Навпаки, лунали обвинувачення. Іноді складалося враження, що кожна політична сила намагалася певним чином зробити собі піар на цій справі. Мовляв, які ми молодці, що навіть не боїмося притягнути до відповідальності генерала.
- Краще було "злити" генерала та не злити родичів потерпілих та суспільство?
- Я думаю, що так. Для мене не було великою таємницею, що фактично від початку в різних формах надходили пропозиції такої спрямованості, мовляв, нехай генерал візьме на себе відповідальність, а потім це питання якось вирішимо. Або буде амністія, або буде помилування. Я від самого початку заявив про те, що я на це ніколи не піду.
- Від кого лунали ці пропозиції?
- Від політиків. Навіть було декілька таких моментів, коли в самій залі Верховної Ради певні представники політичних сил робили галасливі заяви з цього приводу. Це була свого роду маніпуляція, адресована до своїх виборців.
- Ви цих політиків можете назвати, які виступали з цими кулуарними пропозиціями?
- Це були не пропозиції, а заяви. Я, наприклад, пам’ятаю, що одну з заяв зробив наш тодішній керманич радикальної партії Олег Ляшко. Він у залі Верховної Ради прямо казав, що начебто він мав на тому літаку летіти, а таке трапилося. Пам’ятаю, народний депутат Шухевич теж зробив таку заяву. Я взагалі був шокований: навіщо це йому, для чого він це робив.
Та політичні заяви – це не найбільш критичне. Найбільш негативним, на мій погляд, було те, що відповідні заяви робили державні діячі, тобто представники тих органів, діяльність яких безпосередньо стосується правоохоронних органів. Такі заяви робив головний військовий прокурор Матіос. Заяви робилися ще до вступу вироку в законну силу генеральним прокурором Луценком. Ці заяви лунали в ЗМІ, вони навіть лунали під час засідання у Верховній Раді. Якщо не помиляюся, то на початку літа 2017 року Луценко звітував у парламенті з трибуни. Він так і сказав: "Ми засудили генерала, це дуже велика справедливість".
- З головним військовим прокурором Матіосом ви спілкувалися? Що він від вас хотів?
- Я з ним особисто ніколи не спілкувався. Але ж він також дуже багато робив заяв у ЗМІ, давав чисельні інтерв’ю, виступав на різних каналах. І основний його меседж був таким, що ми провели супер експертизу, все доведено, а Назаров винен.
- Якою була роль військової прокуратури у вашій справі? Чи взагалі можливий об’єктивний розгляд справ військових у цивільних судах? Це ж величезна проблема країни, яка у стані війни.
- Якщо вести мову про роль, то 3 березня було завершено досудове слідство, а вже в січні відбулася та прес-конференція, на який директор інституту, що був керівником робочої групи, яка проводила експертизу, та один із представників прокуратури казали про те, що експерти зробили висновки, і вбачається вина генерала Назарова. А вже 10 чи 11 лютого з’явилося інтерв’ю Матіоса, де він все це обґрунтовує. Це було перше інтерв’ю в низці чисельних його виступів у різних ефірах та в різних друкованих виданнях.
Основний меседж був таким, що загинули люди і вони були зобов’язані були відкрити кримінальне провадження. Начебто всі факти свідчили про те, що вбачається моя вина. В апеляційній і касаційній скарзі ми писали, що це був фактично тиск на суд. Згідно з практикою Європейського суду та нашої нормативної бази, людина не може бути визнана винною, доки її провина не встановлена судом. А докази мають бути зібрані в законний спосіб і не ґрунтуватися на припущеннях, а всі сумніви трактуються на користь звинуваченої особи. У випадку цієї кримінальної справи все це було порушено.
- Ви вважаєте цю діяльність Матіоса публічною кампанією проти себе?
- Безумовно, вона була спрямована на формування негативного іміджу та негативного сприйняття. Це був своєрідний засіб донесення бачення цієї ситуації не тільки до частини суспільства, а й до представників суддівської гілки влади.
- Позиватися через це до нього не плануєте?
- В принципі, ми над цим питанням ще не думали. Зараз вистачає інших завдань. Принаймні з точки зору закону держава за моральні збитки має компенсувати певні витрати особі, яка була притягнута у такий спосіб до відповідальності, а потім всі ці обвинувачення були зняті з неї. Побачимо трохи пізніше.
- Ще буде сума збитків, яку вам компенсують?
- Я не знаю, яку суму компенсують, якщо до цього дійде. У нас вже є практика Верховного суду, де сказано, що розмір компенсації моральної шкоди не повинен сприяти збагаченню такої особи.
- А що стосується розгляду військових справ у цивільних судах?
- В Україні взагалі не було практики розгляду таких справ. Моя справа була першою за всі роки незалежності. За ці сім років я неодноразово спілкувався з представниками вищого воєнного керівництва країн НАТО. Вони самі казали, що проаналізували свою історію, та жодного подібного прикладу не знайшли, щоб керівника притягнули до відповідальності, бо були допущені втрати.
Є велика кількість прикладів, коли так само збивали літальні апарати, як, наприклад, в Афганістані в 2011 році було збито вертоліт. Тоді загинули 38, якщо я не помиляюся, спецназівців. Були й інші втрати.
Це більше морально-етичні питання. Яким чином ввести якісь критерії, які можуть бути покладені в основу кримінального обвинувачення - хто на себе візьме таку відповідальність? Як можна визначити, за яку кількість загиблих військовослужбовців має військовий керівник відповідати? За 50, 30, 20 чи 10? Чи достатньо одного? І де ця межа, що саме він не забезпечив безпеку, і хтось загинув? Скільки можна цих втрат допустити. Вибачайте, але це з області фантастики. Це буде абсолютно нікому не зрозуміло – від командира відділення, сержанта, який так само бере на себе відповідальність та фактор ризику, закінчуючи Верховним головнокомандувачем.
