Двосторонні відносини України і Німеччини не в найкращому стані. З боку Берліна все менше уваги до України. А з боку Києва забагато дивних претензій та мало конструктиву. Тому відносини між Україною і Німеччиною до зустрічі президента Володимира Зеленського та канцлера Ангели Меркель складно назвати райдужними. Та й після зустрічі, мабуть, теж.
Саме з "формули Штайнмайера" майже два роки тому почалося поступове усвідомлення президентом Зеленським особливостей та поточного моменту зовнішньої політики України. Маневри навколо її, формули, імплементації, схоже, показали, що продовження безрезультативної, але відносно безпечної зовнішньої політики попереднього президента буде оптимальним рішенням. З того часу наша зовнішня політика живе звичним набором гасел.
З огляду на це зустріч президента Зеленського з президентом Штайнмайєром під час його дводенного візиту до Німеччини, звичайно, є символічною - навіть якщо на під час неї не говорили про знамениту формулу. Зовнішня політика України описала коло і опинилася в нових геополітичних реаліях. Німеччина в них залишається важливим фактором.
Епоха Меркель закінчується. Позиція канцлера була визначальною у визначенні не тільки політики Німеччини щодо України, а й значною мірою політики ЄС, якщо взагалі можна говорити про її наявність. Діалог з німецькими політиками саме зараз, коли існує багато передвиборчої невизначеності, особливо важливий. Ще більш важливим він стає з урахуванням: а) глобальних політичних процесів; б) формування тупика в двосторонніх німецько-українських відносинах.
На глобальний рівень міжнародної політики ми не можемо впливати. Там оформляється протистояння США і Китаю; Росія розігрує свою, як їй здається, "золоту акцію"; Європа шукає шляхи залишитися у вищій лізі. Але нам потрібно бути в курсі того, що відбувається і оцінок його основними гравцями. Тому і візит президента Зеленського в Берлін, а також майбутній візит його ж до Вашингтона є важливими для України. Якщо ми хочемо ставити на лідерів, то повинні якомога повніше та глибше розуміти їхні інтереси. Саме тому важливо (було) їхати в Берлін і Вашингтон не тільки зі списком побажань та прохань України, але й з готовністю уважно слухати.
Двосторонні відносини України і Німеччини не в найкращому стані. З боку Берліна мало активності і все менше уваги до України. Ризики ескалації мінімізовані, а далі потрібно піклуватися про інші інтереси, яких у Німеччині досить. З боку Києва забагато дивних претензій і мало конструктиву. Посольство України в Берліні занадто часто потрапляє в скандали. Роздратування Києва щодо "Північного потоку-2" найчастіше знаходить свій вихід в необґрунтованій критиці Німеччини. Реальні заслуги Берліна в організації допомоги Україні забуваються.
Такий фон візиту українського президента не можна назвати простим і радісним. Це складний візит з непростим порядком денним і неоднозначними результатами.
Зустрічі з головою ХДС Армін Лашетом, президентом ФРН Вальтером Штайнмайєром та канцлером Ангелою Меркель були побудовані навколо проблем конфлікту на Донбасі, енергетичної безпеки, реформ в Україні, підтримки територіальної цілісності і - штрих поточного сезону - пандемії.
Найбільш важливими є два сюжети. По-перше, Меркель сказала про те, що політика нового уряду щодо Мінських домовленостей і "Нормандського формату" залишатиметься послідовною. Це означає, що традиційні українські ворожіння про переможців наступних виборів в різних країнах не матимуть особливого сенсу у випадку з виборами в Німеччині. Нам не варто чекати чудес від нового уряду або сподіватися на більш жорстку позицію щодо Росії. Він проводитиме попередню лінію, спрямовану на підтримку пошуку компромісних рішень між Києвом і Москвою, включно з імплементацією "формули Штайнмайєра" або іншими схожими рішеннями. З іншого боку, не варто боятися й послаблення підтримки України. Лідерство Німеччини в Європі є відповідальним, і роль України в європейській безпеці в Берліні усвідомлюють повністю.
По-друге, Берлін готовий думати над рішеннями з приводу "Північного потоку-2". Там усвідомлюють втрати та ризики України і хочуть знайти способи залишити за нею роль транзитера поставок російського газу і після 2024 року. Для Меркель важливо обговорити цю тему і знайти прийнятне рішення, тому що з ним вона зможе полетіти на зустріч з Байденом в Вашингтон. Шанси завершити велику угоду з добудови газопроводу ще більше зростуть, якщо у неї буде домовленість з Києвом.
У цих умовах "Північний потік-2" був головним і, можливо, єдиним дієвим важелем у арсеналі Зеленського. Скандали і закиди на адресу Берліна, зроблені до візиту, дещо погіршили переговорні позиції президента; але, на щастя, канцлер Німеччини вміє відділяти одномоментні емоції від стратегічних сюжетів. Їй потрібна стабільна Україна, компромісне рішення по "Північному потоку-2" та функціонуючий "Нормандський формат". Наскільки це оцінив та чи скористався в переговорах український президент - ми дізнаємося в недалекому майбутньому.
