5 вересня 2014 року, рівно 7 років тому, на тлі військової невдачі ЗСУ і добровольців під Іловайськом був підписаний Мінський протокол ("Мінськ-1") - перший документ в українсько-російській війні, в якому зафіксовано низку політичних вимог до Києва. Найбільш небезпечне з них - надання окупованим районам Донбасу "особливого статусу". Угоди стали гачком, на якому РФ утримує Україну, шантажуючи військовими ескалаціями. Чому Мінський протокол був поразкою для України, а також про ступінь відповідальності за його підписання п'ятого президента Петра Порошенка, читайте в матеріалі "Апострофа".
Невиконаний протокол
Мінський протокол складається всього з 12 пунктів, але політичні баталії навколо нього тривають досі. Чому? Справа в тому, що "Мінськ-1" став основою для всього переговорного процесу - зокрема "Мінська-2", в який низка пунктів "перекочувала" зі свого попередника. Для розуміння варто "пройтися" по найбільш важливих пунктах, щоб зрозуміти, наскільки глибоко Київ і Москва загрузли в протиріччях через сім років після підписання документа.
Варто виділити питання, які стали ключовими в документі. Йдеться про забезпечення негайного двостороннього припинення застосування зброї (пункт 1), який так і не був виконаний. Ймовірно, одним з найбільш важливих елементів "Мінська-1" (пункт 3) стала вимога росіян прийняти Закон про особливий статус ОРДЛО. В результаті формально цей закон був ухвалений Верховною Радою у вересні 2014 року і з тих пір кожен рік продовжувався, хоча де-факто не виконується, що з самого початку викликало критику російських дипломатів.
Ще одна складова договору, виконання якої розтягнулося на роки - вимога з боку Кремля беззастережної амністії всіх бойовиків. І тут Київ продемонстрував, що не буде безумовно слухати Москву. Наразі парламент розглядає урядовий законопроект про правосуддя перехідного періоду. За цим документом, амністованими можуть бути особи, які не скоювали злочинів на окупованих територіях. Це абсолютно не те, що хотіли б побачити у Путіна.
І, ймовірно, квінтесенція "Мінська-1" - пункт 9, що стосується забезпечення проведення дострокових місцевих виборів. І тут ключовий момент - Москва наполягає на "місцеві вибори" без припинення вогню, виведення окупаційного контингенту і передачі контролю над кордоном. Цей пункт опинився і в "Мінську-2", але сторони досі не визначилися з приводу даного питання.
З точки зору національних інтересів, вважають експерти, підписання Мінського протоколу було капітуляцією. Тому Київ всіляко перешкоджав його виконанню. Щоб примусити Київ і європейських лідерів до чергових поступок, РФ взимку 2014-2015 років пішла на загострення. Відступ ЗСУ під Дебальцевим стало приводом для підписання Комплексу заходів з виконання Мінського протоколу, прозваного "Мінськом-2".
Важливо розуміти, що "Мінськ-2", закріплений згодом резолюцією Радбезу ООН, є продовженням Мінського протоколу 5 вересня 2014 року, а не окремим документом.
Велика частина пунктів з "Мінська-1" перейшла в "Мінськ-2". У тому числі найбільш болючі для України: "особливий статус" для Донбасу, амністія бойовиків і проведення місцевих виборів. Найгірше те, що другі Мінські угоди зафіксували, що Україна отримає контроль над кордоном тільки після виборів.
Що отримала Україна?
Прихильники тодішнього президента Петро Порошенко доводили, що підписавши "Мінськ-1", а після і "Мінськ-2", країна отримала перепочинок, час для відновлення армії, спецслужб і правоохоронної системи, зруйнованої режимом Віктора Януковича.
На жаль, стратегічна пауза була використана абсолютно для інших справ: корупційні оборудки, офшори, "тарифний зашморг", тіньовий альянс з публічними представниками Кремля в Україні, з якими влада як би мала боротися.
Більш того, "Мінський процес", як наполягають спостерігачі, не міг виникнути без кулуарних домовленостей Києва та Москви.
"Без активної реклами з боку Києва, Володимиру Путіну не вийшло б розкрутити "Мінськ" до рівня резолюції Радбезу ООН", - вважає керівник Центру досліджень політичних цінностей Олесь Доній.
Від України Мінський протокол підписував другий президент Леонід Кучма. Як зазначає Олесь Доній, Петро Порошенко, не мав права, згідно з Конституцією, делегувати повноваження на ведення зовнішньої політики.
Що втратила Росія?
В 2014 році Москва отримала санкції і тимчасово окупований Крим, який опинився за дужками "Мінського процесу", втративши при цьому решту України.
"Мінськ-1", а потім і "Мінськ-2" - спочатку виявився мертвонародженим планом кремлівських стратегів. Знищити Україну як державу за допомогою створення в східних і південних регіонах "народних республік" не вийшло. До кінця 2014 року стало ясно, що "Придністровський сценарій" тут не підходить, адже в 1990 році на території Молдови сепаратистська "республіка" виникла за результатами голосування депутатів різних рівнів на певній території.
Тепер для ліквідації українського суверенітету росіянам доведеться розірвати "Мінськ-2", відкрито задіяти армію, почати широкий наступ, наштовхнувшись на масовий спротив усередині України і дипломатичний тиск з боку Заходу. Кому потрібна широкомасштабна війна в центрі Європи? Над цією дилемою в Кремлі розмірковують досі.
У пошуках виходу з ситуації Москва вчепилася мертвою хваткою в пункти 3 і 9 Мінського протоколу ( "особливий статус" і місцеві вибори), вдаючи, що пунктів щодо забезпечення безпеки та моніторингу на окремих ділянках російсько-українського кордону немає взагалі.
Практично відразу після підписання Мінського протоколу, глава російського МЗС Сергій Лавров почав вимагати від Києва вести переговори з Луганськом і Донецьком з приводу "статусу" всього південного сходу країни, а не тільки Донбасу. З тих пір кремлівська тактика нав'язування "прямих переговорів" з терористами змінилася.
"Дмитро Козак (кремлівський куратор окупованого Донбасу - "Апостроф") відкрито говорить, що спочатку потрібно домовитися, як буде жити ОРДЛО, і тільки потім росіяни перестануть стріляти. У сучасній конфліктології немає жодного прикладу, щоб вирішення конфлікту будувалося за такою схемою. РФ не завадило б ознайомитися в першими пунктами Комплексу заходів (щодо виконання Мінського протоколу - "Апостроф"), де чітко говориться, що обговорення модальності виборів (згідно Мінську-2 - "Апостроф") тільки після завершення вогню і відведення озброєнь, веріфікованого ОБСЄ", - сказала в коментарі "Апострофу" експерт з питань окупованих територій Марія Кучеренко.
Історія не знає умовного способу, але в питаннях політики варто цікавитися можливостями альтернативного розвитку подій. Як мінімум для того, щоб не наступити на старі граблі ще раз.
До того ж Офіс президента Володимира Зеленського не приховує прагнення переглянути "Мінські угоди", але важливо розуміти загальний політичний фон. Одного бажання тут мало. Потрібно відповісти, як мінімум, на два питання: яким повинен бути текст і як змусити президента РФ Володимира Путіна погодитися на його підписання. Відповіді на них у влади, судячи з поведінки президентського Офісу, немає.
