Екс-президент і екс-прем'єр Російської Федерації Дмитро Медведєв написав статтю в газеті "Коммерсантъ". Стаття присвячена українсько-російським відносинам. Основний зміст цього матеріалу зводиться до того, що з діючим керівництвом української держави "нема про що розмовляти" і слід чекати появи нових людей, які будуть готові вибудовувати "рівноправні та взаємовигідні" відносини з Росією. Стаття Дмитра Медведєва містить певні та недвозначні сигнали для перших осіб нашої країни.
Нинішній заступник голови Ради безпеки РФ Дмитро Медведєв, опублікував в російському виданні "Коммерсантъ" статтю, присвячену українсько-російським відносинам. Стаття розміщена під заголовком "Чому контакти з нинішнім українським керівництвом є безглуздими. П'ять коротких полемічних тез". Зміст матеріалу носить доволі образливий для президента Володимира Зеленського характер. Імені українського президента Дмитро Медведєв жодного разу не згадав. Втім, можна не сумніватися, що всі п'ять тез звернені саме до нього.
У першій тезі, Медведєв зазначає, що нинішній президент України, раніше говорив російською мовою і отримував кошти з російських джерел. Але зайнявши свій пост, "відмовився від своєї ідентичності", почав "ревно служити найбільш одіозним націоналістичним силам України" - й навіть став "більшим націоналістом, ніж найбільш радикальні з них".
У другій тезі, Медведєв ще раз підкреслив, що нинішні керівники України - "абсолютно несамостійні люди", а сама країна знаходиться "під зовнішнім управлінням". Яке надзвичайно нестійке, оскільки США нічого не хочуть від України, окрім протистояння з Росією"... Нам з васалами справу мати безглуздо. Справи потрібно вести з сюзереном", - зазначає при цьому Медведєв.
У третій тезі, заступник голови Радбезу РФ, говорить про те, що на чолі України стоять слабкі люди, охочі тільки до грошей. Цю думку Медведєв розвиває в четвертій тезі, стверджуючи, що нинішні керівники нашої країни - неосвічені та необов'язкові. "Вони постійно змінюють позицію на догоду своїм заокеанським господарям та політичній кон'юнктурі... Підписують Мінські угоди, домовляються в "нормандському форматі", а потім - після внутрішнього бурління в Раді, на площі або через заокеанські вказівки, розгортаються зовсім в інший бік", - пояснює автор.
Автор матеріалу робить висновок що переговори з чинною українською владою абсолютно безглузді, а тому слід чекати появи в нашій країні такого керівництва, яке "не буде націлене на конфронтацію з Росією". "Ось тільки з таким керівництвом України і варто мати справу. Росія вміє чекати. Ми люди терплячі", - йдеться в п'ятій тезі.
Можна не сумніватися, що словами Дмитра Медведєва, говорить вище російське керівництво. Що означає це послання? По-перше, це явний сигнал, що Володимиру Зеленському можна не розраховувати на зустріч з Володимиром Путіним, принаймні доти, поки він не почне виконувати власні передвиборчі обіцянки, пов'язані з досягненням миру на Донбасі в рамках "Мінських угод". Ці угоди вельми вигідні для Росії, оскільки передбачають широку автономію ОРДЛО фактично під протекторатом Москви.
Тут потрібно згадати про серйозну помилку, якої припустився ще кандидат-Зеленський, напередодні свого обрання, пообіцявши слідувати "Мінську-2" і не запропонувавши власних варіантів врегулювання конфлікту на Донбасі. Ніхто, та й мабуть і сам Зеленський, тоді не міг пояснити, як можна досягти миру, використовуючи "Мінські угоди", які вважалися "мертвими" за Петра Порошенка. Коли ж справа дійшла до виконання цих обіцянок (наприклад, в рамках меморандуму, підписаного за підсумками Паризького саміту 9 грудня 2019 року), цілком закономірно з'ясувалося, що українське суспільство вважає їх актом капітуляції. І це не тільки 5-7% "націоналістів", про яких каже в своїй статті Дмитро Медведєв. Це значна частина населення України. Вони, безумовно, можуть бажати миру з Росією, але втрату українських територій прощати теж не збираються. Таким чином, не просто "нацики", а власні виборці змусили Зеленського відмовитися від беззастережного виконання "Мінських угод".
Тому стаття Дмитра Медведєва є констатацією глухого кута, в який зайшли українсько-російські відносини. Розблокування залежить від врегулювання військового конфлікту на Донбасі і вирішення проблеми деокупації Криму. Але тепер Зеленського не бажають слухати в Москві, а ціною відновлення переговорів є готовність до здачі національних інтересів України. Однак Володимир Зеленський не збирається йти на поступки, що викликає явне роздратування в Кремлі. Звинувачення в несамостійності, неосвіченості та необов'язковості - все з цієї серії.
І все ж Україна - далеко не єдиний пункт в кремлівському порядку денному. Зараз в Росії переключили увагу на інші пострадянські республіки - Білорусь, Казахстан, Вірменію. Зокрема, в Москві не залишають ідею поглинання Білорусі в рамках так званої "Союзної держави". У порівнянні з Україною, Білорусь здається менш твердим горішком. Тиха анексія "синьоокої" також повинна показати Володимира Путіна в ролі "збирача земель руських". На цьому тлі можна тимчасово законсервувати українське питання, і вустами Дмитра Медведєва заявити, що "Росія вміє чекати".
Другим неочевидним, але досить важливим фактором є ситуація навколо кума Володимира Путіна, Віктора Медведчука. Як відомо, в п'ятницю 8 жовтня, Медведчуку, який перебуває під домашнім арештом, повідомили про нові підозри - цього разу за ст. 111 ( "державна зрада») і ч.1 ст. 258-3 ( "сприяння діяльності терористичної організації") Кримінального кодексу України. При цьому, куму Путіна було призначено велику заставу у розмірі 1 млрд. грн. Розвиток "кейса Медведчука" дратує особисто Володимира Путіна, який хотів би повернути свого родича в українську політичну повістку. Саме цим і можна пояснити вельми швидку реакцію у вигляді статті Медведєва, яка, судячи з усього, не планувалася редакцією. Зняття звинувачень з Медведчука також може бути ціною для відновлення переговорів між Росією і Україною на вищому рівні.
