Посол України в Литві Ольга Нікітченко про €223 млн допомоги, "Зорю Німана" та підготовку Вільнюса до російської агресії

– Пані посол, ви на посаді вже понад 1,5 року. Що, за вашими відчуттями, як дипломата і людини-громадянина, слугує оцим клеєм у литовсько-українській дружбі зараз? Можливо, це дружба з огляду на поточну безпекову ситуацію і війну, просто добросусідський, майже братерський дух наших відносин, чи щось інше?

– Знаєте, я тут усім кажу, що між Литвою і Україною є такий special bond. Себто особливий зв’язок. Нас пов’язує дуже багато чого. Найперше – це тривала спільна історія та, звісно ж, спільний ворог в особі Росії. 

Однак насамперед нас поєднує ставлення одне до одного. Ви правильно сказали про братерський характер відносин. Він дійсно відчувається тут, у Литві. Кажу таке навіть не через свою дипломатичну посаду. Так воно насправді і є. Я сама це відчувала в процесі спілкування з литовцями та політичним керівництвом. Ніколи не чула від них, що то лише виключно наша війна. Навпаки, завжди кажуть мені, що це спільна боротьба проти спільного ворога. 

– За цей вже досить тривалий час перебування на посту посла встигли вивчити литовську мову?

– Вона для мене дуже цікава. Взагалі, це є одна з найстаріших живих мов у світі. Є в ній своя особлива глибина. Насправді я вже дуже добре литовську розумію. Десь на 70%. Говорити нею складно, чесно кажучи. Але я намагаюся під час своїх виступів казати хоча би пару фраз литовською. Слова вдячності. І я бачу, що це тут дуже відгукується. Литовцям надзвичайно приємно, коли людина тут намагається звертатися рідною мовою. 

– А як ви вчите мову? Берете уроки в репетитора?

– Хотіла б я вам сказати, що так. У мене це є в планах від самого початку мого перебування тут. На жаль, не маю на це достатньо часу. Але стараюся вчити мову, перебуваючи в мовному середовищі. Спілкуюся литовською і в побуті. Намагаюсь у магазині завжди казати щось цією мовою. Сподіваюся, що колись я таки візьму собі вчителя мови. І це буде вже більш системно. На сьогодні намагаюся це все робити своїми силами. 

– Репетитора будете наймати за власні кошти, чи вам на це дасть гроші МЗС? Я просто кілька років тому брав інтерв’ю у Андрія Мельника, коли він був тоді ще послом у Бразилії. Ставив йому аналогічне запитання. Хотілося знати, чи є у нас якийсь умовний спецфонд МЗС для подібних мовних потреб дипломатів…

– На жаль, ні. У нас такого фонду немає. Ну, і зараз усі гроші в нас ідуть на фронт. Ви самі це розумієте. Тож в принципі, коли візьму вчителя, то впораюся з цим сама.

– Ви говорили про ставлення литовців до українців, і в цьому контексті якраз наступне питання. Литовський аналітик Вітаутас Бруверіс говорить, що в його державі зараз набирає дедалі більшої популярності проросійська партія "Зоря Німана".

Проросійськість цієї політсили проявляється зокрема у тому, що партія виступає проти побудови військового полігону біля міста Капчяместіс. У посольства є стратегія комунікації з такими не проукраїнськими силами? І як ми з ними комунікуємо взагалі?

– Дуже добре знаю пана Вітаутаса. Він дійсно всебічно підтримує Україну, як медіа-експерт, як громадянин. Дуже ціную його роботу, як ексголовного редактора видання Elta. Вітаю його таку фахову присутність в українському медіапросторі. 

Проте тут хочу сказати щодо політичної партії "Зоря Німана". Вона є сьогодні другою за чисельністю фракцією у правлячій коаліції. І відповідно до останніх опитувань її підтримка сягає майже 10%. Такий рівень популярності забезпечує їй третє місце в рейтингу вподобань серед усіх політичних партій.

У питанні підтримки згаданою політсилою України виходимо з того, що ухвалення резолюцій литовського парламенту, які зокрема передбачають підтримку і допомогу Україні, відбулося за участі депутатів "Зорі". Сюди ж відносимо й підтримку резолюції про тяглість зовнішньої та безпекової політики Литви. Тобто є дуже багато резолюцій, в яких містяться важливі для нас позиції стосовно підтримки. І за всі ці документи "Зоря Німана" давала свої голоси.

– Голосували у повному складі? Чи як?

– За всі ті, що я назвала, – у повному складі. Буквально нещодавно, 27 квітня, литовським Сеймасом було продовжено дію до кінця 2027 року закону про обмежувальні заходи у зв’язку з російською агресією проти України. Закон стосується санкцій проти російських та білоруських громадян, а також обмеження перебування росіян на території Литви. То от за цю резолюцію "Зоря" голосувала не повним складом.

І я знаю, що в політичному, публічному просторі тривають обговорення щодо необхідності змін у складі коаліції. Але це питання внутрішньої литовської політики. Лідер партії Ремігіюс Жемайтайтіс оголосив, що не боїться виходу з коаліції. І водночас він готовий залишатися та працювати далі задля того, щоб виконати всі програмні положення коаліційної угоди. У тому числі і ті, котрі торкаються допомоги нашій державі.

Я дуже добре спілкуюся із керівництвом литовського парламенту, а також із очільниками міністерств, де є, зокрема, і представники "Зорі Німана". Можу сказати, що позицію й відповідні потреби України всі знають на 100%. Також важливо, щоб ми мали всезагальну підтримку. 

– Виходить, що ті 223 мільйони євро, які литовська сторона для нас заготувала на цей рік, убезпечені і надійдуть нам у повному обсязі?

– Так. Ці гроші у цілковитій безпеці. Узагалі, я хочу сказати, що Литва надала нам з 2022 року 1,7 мільярда євро допомоги. З них понад 1 мільярд припав на оборонну допомогу.

А ще 27 червня 2024 року президенти України та Литви підписали угоду про співробітництво у сфері безпеки. Згідно з документом, литовська сторона взяла на себе зобов’язання щорічно виділяти нам 223 мільйони євро, що дорівнює 0,25% ВВП країни. Якщо ми говоримо про січень–квітень цього року, то більшість цих коштів уже нам передана. 

– Пані Ольго, ви казали, що консенсус щодо підтримки України наразі надійно зацементований і непорушний. Чи є все-таки якісь підводні течії, які б могли підточити цю консолідацію довкола української теми? Бо ж ми знаємо з прикладу деяких сусідніх країн, як Угорщина, що український фактор можна використати, як інструмент внутрішньополітичної боротьби. Мовляв, от я патріот, дбаю про добробут населення нашої держави, тому виступаю проти допомоги для українського народу… 

– Я нічого такого тут не бачу. Навіть присутність у коаліції «Зорі Німана» на це жодним чином не впливає, як ми з вами говорили раніше. Ті міцні засади підтримки зацементовані. У нас є підтримка і Сеймасу, і уряду, і прем’єр-міністерки й усіх міністрів. У нас дуже гарна міжнародна співпраця між державними відомствами. Литва нас цілком і повністю підтримує. Це стосується як суспільної підтримки, так і підтримки від політичної верхівки. 

– Продовжимо тоді тему суспільних настроїв. Росіяни через соцмережу Тік-Ток розганяють відео про так звану "Клайпедську Народну Республіку". В Естонії вони намагаються проштовхнути ідею створення "Нарвської Народної Республіки". Як литовська влада бореться проти цих ворожих намірів? Чи ми допомагаємо в цьому в якийсь спосіб, виходячи з власного гіркого досвіду?

– Ви знаєте, я вам скажу, що імітація цих сепаратистських настроїв, коли росіяни кажуть, що вони у нас є, це класичний прийом гібридної війни. Вони вже вчиняли так, говорячи у 2015 році про так звану "Віленську Народну Республіку". 

У клайпедському регіоні немає сепаратистських рухів. Тобто цей регіон став мішенню Кремля через своє стратегічне значення для Литви. Тут розташовані ключовий морський порт та СПГ-термінал. Останній дав можливість Литві першою повністю відмовитися від російського газу. То було ще навесні 2022 року.

У Литві всі російські інформаційні атаки характеризують як спроби дестабілізації суспільства, розпалювання сепаратизму. Місцеві фахівці наголошують на потребі дотримуватися інформаційної гігієни. Не поширювати шкідливу інформацію всюди. Думати перед тим, як поширювати щось підозріле, чи не буде це на руку ворогам Литви. 

Таким же самим вкидом були повідомлення про те, що країни Балтії дозволяють використовувати свій повітряний простір для польоту українських безпілотників. У спільній заяві міністрів закордонних справ балтійських держав чітко говорилося, що це все не більше, ніж дезінформація. Наголошено на тому, що це сталося через російську агресію проти України. 

Думаю, що боротьба з російською гібридною загрозою тут буде лише посилюватися. Кожна держава, яка зіштовхується з кампанією дезінформації ззовні, має діяти скоординовано. Починаючи зі злагоджених дій між державними органами й аж до медіа та суспільства. Рівень медіаграмотності громадян має бути високим. Литва також реагує на ці виклики не лише в безпековому вимірі.

– Як виглядає це підвищення рівня медіаграмотності в суспільстві? Литовська влада проводить якісь просвітницькі заходи для громадян? Або ж просто поширює пояснення в інтернеті? Мовляв, оце шкідливо, це поширювати не можна?

– Прямо таких централізованих тренінгів немає. Є такі, як ви кажете, повідомлення в інтернеті про те, що потрібно критично мислити, перш ніж щось робити в інфопросторі.

– Чи можна сказати, що Росія дублює свій досвід дестабілізації України у випадку з "Клайпедською Народною Республікою"? І які тут спільні й відмінні риси ви бачите?

– Абсолютно так. Вони ж нічого нового не придумали. Це абсолютна класика. Так вони робили в нас. Відпрацьована схема. Але тут така історія, що Литва взагалі не сприймає ці російські потуги. Литва дуже добре пам’ятає, що таке «русскій мір», як було під владою Радянського Союзу. Відчули на собі всі ті депортації, переміщення. У них є історичний імунітет проти цього. 

Наведу одну історію, як приклад. Минулого року на «вєлікій русскій празднік Дєнь Побєди» перед Антакальніським цвинтарем у Вільнюсі, як це зазвичай буває, зібралися покласти квіти прихильники «русского міра». Ішли там зі своїми гвоздичками. Мер Вільнюса Валдас Бенкунскас тоді дуже чітко на це відповів. Просто поставив перед цим кладовищем великий сміттєвоз. На ньому написали: «Ми звільнили достатньо місця для червоних гвоздик і для радянської ностальгії». Сам мер тоді сказав, що пропаганда про звільнення Литви радянськими військами має опинитися там, де нині перебуває сам Радянський Союз.

– На смітнику історії.

– Так. Це дуже добре показує литовський підхід. Усю ностальгію за радянщиною й російську пропаганду без зайвих розмов називають своїми іменами, не дозволяючи в такий спосіб зайняти публічний простір.

Звісно, що проросійські елементи намагаються якось проявлятися. Однак одразу ж наштовхуються на дуже тверду суспільну й державну реакцію. Після того, що Росія зробила і продовжує надалі робити в Україні, жодна інша країна з числа наших сусідів не має розкоші бути наївною. 

– Який з російських наративів, що їх нині використовує ворог проти Литви, ви б могли виділити? Окрім "побєдобєсія" і симуляції сепаратизму.

– Вони використовують soft power. Інакшого важеля впливу у них немає. Пробують це робити через культуру та освіту. Кажуть тут, що нічого страшного, якщо "дєткі споют на русском язикє". Знов-таки, литовці це дуже добре розуміють і зупиняють подібні спроби ще в зародку.

Росіяни говорять, що Литва є частиною Росії. І що литовської держави насправді не існує. 

– Наприкінці зими Reuters писали, що РФ нарощує чисельність військ неподалік від свого кордону з державами Балтії. Як литовці готуються до потенційного збройного зіткнення з російськими силами? Наприклад, коли я розмовляв з послом у Фінляндії Михайлом Видойником, то дізнався, що фіни перевіряють свою систему бункерів. А що роблять у практичній площині литовські партнери?

– У литовців є система під назвою Total Defence. Концепція передбачає, що в разі чого в обороні держави візьме участь вся литовська нація. Не одні лише збройні сили. 

До того ж у них є спілка стрільців. Це така парамілітарна організація. Дуже багато литовців до неї входять. Формація дуже потужна. Серед них є група підтримки України. 

Крім того, чинний литовський уряд встановив найвищі за увесь час оборонні видатки в розмірі 5,38% ВВП. Найбільший показник серед країн НАТО. До 2030 року витрати на оборону планують наростити до 6% ВВП. Найбільший акцент при фінансуванні робиться на ППО. Литовці все добре знають та розуміють. 

Разом з тим, безпекову ситуацію в регіоні та Литві насамперед узалежнюють від ходу війни Росії проти України, який визначає здатність агресора нарощувати військовий потенціал. 

– Себто на поточному етапі керівництво Литви не вбачає нічого, що свідчило б про неминучість військового конфлікту чи можливого нападу?

– Також в Литві дислокуються німецька, нідерландська та американська бригади. Сили цих країн-партнерів литовцями розглядаються як найкращий спосіб стримування потенційної російської агресії. 

– Сили союзників на литовській території нормально укомплектовані?

– Так, укомплектовані вони добре. Ці сили вважаються головним елементом стримування. 

– Посолка Естонії в Україні говорить, що НАТО їх врятує, і тому хвилюватися не варто. Тому хочеться зрозуміти, як комунікують проблему потенційної російської інвазії в Литві. Так само спокійно, як пані посолка Естонії в нашій державі?

– Тут про це говорять досить спокійним тоном. Паніки не допускають, водночас готуються до найгіршого. Литовська влада знає, що є стаття номер 5 Північноатлантичного договору. Ніхто ж її не скасовував. Але незалежно від цього підготовка триває. Планомірно і без паніки в пресі. Кажуть, що не бачать поки що такої загрози, яка б уже завтра настала. 

– Як гадаєте, чи зможе балтійський блок країн і, зокрема, Литва, відбитися в разі, якщо американці вирішать прибрати свої війська з Європи і перестануть грати роль ударної сили НАТО?

– Я не військовий експерт, тому цього знати не можу. Але у Литви є концепція Total Defence, про яку ми вже згадували, і високі видатки на оборону. Увесь комплекс заходів вони реалізують, включно із протидією інформаційній загрозі. 

Як і всі, хто підписує угоди, литовці мають розуміння, що стаття 5 повинна була б спрацювати. 

– Тобто вони налаштовані на безпомильну дію договору і, зокрема, його частини про колективну оборону?

– А якщо цього не буде, то на такий випадок і проводиться ця вся внутрішня підготовка. До речі, президент Гітанас Наусєда підписав закон про будівництво полігону біля того міста, про яке ви згадували раніше. Це теж можна вважати одним із елементів внутрішньої підготовки до можливого військового конфлікту з Кремлем. 

– Ми з вашою помічницею домовилися, що питання оборонної співпраці зачіпати не будемо. Та все ж таки. Можете назвати хоча б дату, коли почнеться спільне українсько-литовське виробництво зброї, про яке домовилися сторони 25 серпня торік?

– Дати теж вам не скажу (посміхається – ред.). Але робота з обох сторін триває. Конкретні домовленості вже також є. Про деталі не скажу нічого, враховуючи чутливість цього питання. 

– Тоді далі про дрони трошки. Ви вже казали, що литовці з повним розумінням ставляться до того інциденту з нашим БпЛА, який стався в кінці березня. Наш досвід боротьби з повітряними ударами нині переймають різні країни Близького Сходу. Навіть Сирія. Чи обмінюємося ми якось цим досвідом з литовцями? Можливо, пропонуємо їм підписати на основі цього відповідні угоди?

– Ми з ними говоримо про це. Литві взагалі цікавий увесь український досвід. Насамперед військовий, медичний. І як функціонує держава під час війни. Ми всіма цими даними обмінюємося. Знову ж таки, поки без подробиць. Коли настане відповідний час – ви перший будете знати про все. 

– Дякую (посміхаюсь – ред.). Тоді про Балтійське море далі. Я читав інтерв’ю з вашим колегою і нашим послом в Естонії Володимиром Боєчком, де він говорить, що води балтійські закриті, але ж ти ніяк не передбачиш усього. Мовляв, росіяни знаходять схеми обходу цих обмежень для їхніх нафтових танкерів. Чи працюємо ми якось із литовською стороною, щоб унеможливити курсування російських танкерів?

– Давайте, скажемо чесно: Балтійське море повністю ніхто не закривав. Це просто суперечить нормам міжнародного морського права. Але тим не менш, Литва разом з іншими країнами регіону максимально посилила контроль за суднами, які є російськими. Або тими, які мають ознаки приналежності до тіньового флоту.

Минулого року Литва та інші країни регіону зіткнулися із серйозною загрозою. Масове глушіння GPS-сигналу з боку Росії у східній частині Балтійського моря. На мою думку, це є однією з основ гібридної війни проти цивілізованого світу. 

Тому морську безпеку й посилили. Передовсім висунувши вимогу до суден суворо дотримуватися морського права. На практиці це означає, що перевірки документів посилюють, як і страхування суден. Впроваджується контроль за прапорами, під якими ходять танкери. Реагування на вимкнення сигналу автоматичного розпізнавання корабля або підозрілі маневри. Сюди ж віднесемо можливість зупинки підозрілого судна. 

– А як цей механізм працює? В який спосіб розрізняють підозрілі і непідозрілі кораблі?

– Воно працює як митниця. Вас зупиняють і оглядають. Тоді вже визначають, чи ви є підозрілим, чи ні. Плюс дані надає розвідка. Отака історія.

Ще хочу сказати, що ця протидія дійсно робить перевезення складнішими, дорожчими і більш ризикованими. Загалом, це все в комплексі зробило морське транспортування російської нафти менш вигідним. Це вже має практичний ефект. Частина російських підсанкційних танкерів почала змінювати маршрут курсування.

– Оце вже справді щось серйозне. 

– Хочу ще вам розповісти, що з минулого року в порту Клайпеди почала роботу Grain Verification System. Процедура була запущена за участі України, Литви, а також Великої Британії для боротьби з незаконним вивезенням зерна з тимчасово окупованих територій. За допомогою системи можна розпізнати викрадене збіжжя і зупинити незаконне транспортування. Результати цієї роботи зможемо побачити вже найближчим часом.

– Литовська сторона користується українською аналітикою щодо підсанкційних російських танкерів та кораблів? Чи покладається суто на власні сили?

– У нас і на цьому рівні існує обмін інформацією. Але нічого більше не скажу, оскільки це конфіденційно.

– Раніше ми говорили про обмін досвідом та інформацією. Тому запитаю, чи є якийсь специфічний досвід у литовської армії, який би нам було непогано запозичити?

– Скажу, що саме практичного досвіду явно більше в нашої армії. Єдине, що нам було б дійсно цікаво підглянути для себе, — це система Total Defence, яку ми згадували.

– Ваш колега Володимир Боєчко в інтерв’ю казав, що росіян у Естонії 25%. Скільки в Литві росіян і як вони себе проявляють? Чи впливають якимось чином на українців?

– Громадяни російського походження становлять близько 4% литовського населення. Це 140 тисяч осіб, приблизно. Якщо ж говорити саме про громадян Російської Федерації, які мають посвідки на проживання тут, то їх близько 13 тисяч.

– А як вони тут поводяться?

– Сидять тихо. Була цікава історія у 2022 році. Тоді тут були й машини з російськими номерами. То росіяни заклеювали свої номерні знаки нашими й обклеювали свої авта українськими прапорцями й наліпками «We love Ukraine». Вже згодом, у вересні 2023 року, російські автівки перестали пускати. Тож нині їх тут зовсім немає. 

– Ви у посольстві нашим громадянам якось пояснюєте, що з росіянами у Литві не слід мати спільних справ?

– У цьому немає потреби. Наші співгромадяни дуже розумні. Вони гуртуються поміж собою й контактують із литовцями. У нас у Вільнюсі відкрито Український центр – культурно-освітній простір під патронатом перших леді України та Литви. Там відбувається багато заходів. 

– А скільки в Литві українців? Як вони тут живуть і де працюють? На яких роботах?

– Наших людей тут сьогодні 76 тисяч. З них 48 тисяч – власники посвідки на тимчасове перебування, отриманої після 24 лютого 2022 року. Ми дуже вдячні Литві за сердечний прийом. Нас тут дуже гаряче приймали. Литовці відчинили для наших співвітчизників не лише двері своїх будинків, а свої серця. Дали безпеку і соціально-правовий статус. Доступ до всіх послуг та можливості працювати так само стали невід’ємними елементами литовської гостинності. 

Наші українці відчувають себе тут не як чужі, а як ті, кого тут справді поважають та люблять. Що важливо, литовці допомагають нашим тут не асимілюватися, а адаптуватися.

– Тобто литовці готові до того, що українці одного дня знімуться і поїдуть, сказавши: "Бувайте, литовські друзі, ми додому"?

– Усі ті, з ким я говорила, кажуть, що дуже хочуть повернутися. Щоправда, не у всіх є така можливість. Тут дуже підтримують українську культуру. Постійно проходять українські виставки, кінопокази, концерти. Є й українські школи. Для дітей цей факт має величезне значення, що вони мають можливість навчатися рідною мовою. 

Кажучи про роботу, зазначу, що українці найбільше працюють у транспорті, логістиці, переробній промисловості, сфері харчування. 

– Займаються більше фізичною роботою?

– Так. Але також є вчителі та лікарі, IT-спеціалісти, інженери, фахівці в галузі культури та інше. Дуже багато чула від литовців, що українців сприймають як дуже відповідальних, талановитих та працьовитих людей. Нема такого, що українці сіли на соцдопомогу і не хочуть працювати. 65% працевлаштовані. 

– А скільки наших володіють литовською? Ми з вами розуміємо, що на таких фізичних роботах достатньо знати кілька фраз на кшталт «доброго дня», «до побачення», «дайте те», «дайте се»…

– Базовий рівень володіння є в усіх. У Литві є такий закон, що всі, хто працюють, повинні знати мову на рівні А2. Звісно ж, це не якісь глибокі знання, але для комунікації з людьми, з роботодавцем цього вистачить. 

– З якими запитами українці приходять до посольства?

– В основному це консульські запитання. Оформлення документів. Наприклад, паспортів і так далі. Ця робота у нас триває постійно, і її багато.

Іноді приходять і до мене, як до посла, з ідеями. Хтось хоче зробити концерт, хтось – виставку, чи благодійний забіг. Інші хочуть організувати дискусію, благодійний проєкт. Щось, що допомагає розповідає про Україну в Литві. І я особисто теж багато тут говорю про те, що у нас відбувається. За цим усім трохи губиться те, за що ми воюємо. Про нашу ідентичність, культуру. Мені, як послу, хочеться багато про такі речі розповідати. Дуже класно, що мої розповіді тут відгукуються. На це є попит.

У нас тут є українська співачка Марина Пилипенко. Вона прийшла з ідеєю зробити щось до Дня Вишиванки. У нас є добра традиція щорічної ходи у вишиванках. Але цього року у нас буде «вишиванковий хор». На площі у Вільнюсі у нас будуть чимало українських та литовських колективів та виконавців. Долучимо громаду та взагалі всіх охочих. Будемо виконувати разом українські пісні. Зокрема, і пісню «Молитва за Україну». 

– Вас призначили послом ще в грудні 2024 року. З якими завданнями від президента ви приїхали до Вільнюса?

– Завдання було чітким та актуальним: посилювати двосторонні відносини, різнорівневу та багатосторонню стратегічну співпрацю, міжурядову взаємодію. Окремо скажу про завдання сприяти збільшенню обсягів допомоги Україні. Як військової, так і політичної.

За час моєї роботи тут Україну відвідали литовський президент, прем’єр-міністерка, спікер литовського Сеймасу, міністри. А Литву відвідав наш президент, Руслан Стефанчук, міністр закордонних справ Андрій Сибіга. Відбулося понад 20 візитів.

До речі, міністр закордонних справ Литви Кястутіс Будріс став єдиним із високопосадовців іноземних держав, хто відвідував Херсон після звільнення, де на власні очі побачив, які жахи на українську землю приніс російський агресор. Також Будріс був і в Миколаєві, і в Одесі.