Посаду урядової уповноваженої з питань гендерної політики запроваджено Кабінетом Міністрів України 7 червня 2017 року. Першою переможницею відповідного конкурсу стала Катерина Левченко. Її основне завдання полягає в координації роботи в гендерному напрямі всіх міністерств і державних органів, контролі за дотриманням принципу гендерної рівності, допомозі в розробці державних програм із питань гендерної рівності. «Апостроф» поспілкувався з Катериною Левченко про потребу змін у виборче законодавство щодо гендерної квоти, формат служби жінок у війську та шарм фемінітивів.
- У червні 2022 року Рада ратифікувала Стамбульську конвенцію — міжнародний стандарт захисту жінок від насильства. Чи вже відчувається дія цього документу?
- Так, ми відчуваємо її дії, тому що з одного боку, Україна дуже багато зробила і до 2022 року з приведення національного законодавства до положень, стандартів конвенції. Але без сумніву, ратифікація конвенції цей процес актуалізувала. Якщо говорити про сферу освіти, — це також дуже важлива складова конвенції, тому що багато в чому насильство базується на тих стереотипах, які існують у суспільстві. Спільно з експертами, “ООН-Жінки”, МОН, апаратом урядової уповноваженої, офісом віцепрем’єрки розроблені зміни до законодавства у сфері освіти, які стосуються впровадження принципів стандартів Стамбульської конвенції. Зараз ми їх передали в Міністерство освіти, щоб вони могли ознайомитись і ми могли рухатися далі, отримали рекомендації від Національної академії правових наук України, від низки провідних науковців, громадських організацій.
Взагалі, після ратифікації конвенції було подано більше 20 законопроєктів, які стосуються змін до законодавства - і кримінального, і адміністративного, і сімейного, і цивільного. Тобто це і введення відповідальності, наприклад, вводяться санкції до сексуальних домагань. Також це питання, пов’язані з можливістю розлучень, коли є дитина віком до року у ситуації, коли чоловік коїть насильство. У нас була така заборона. Виходило, що через намір захистити жінку з малою дитиною людина продовжувала страждати від насильства. Тобто точкові зміни зараз відбуваються, опрацьовуються експертами, підтримуються Верховною Радою, працюємо.
- Бачила дослідження, згідно з яким, середня зарплата жінок становить 70% середньої зарплати чоловіків в Україні. Чи погоджуєтесь, що є різниця в оплаті праці за статтю?
- Різниця в оплаті праці між жінками й чоловіками існує. Дані Державної служби статистики в 2021 році говорили про 18,5-19%. Наразі статистики немає, оскільки під час воєнного стану статистичні дані не оприлюднюються. Є різні дослідження, різні оцінки. Я би почекала статистичні дані.
- Уряд щось робить у напрямку зрівняння винагороди жінок і чоловіків на аналогічних посадах?
- Наразі Міністерство економіки впроваджує стратегію зменшення гендерного розриву в оплаті праці. Проведено дослідження, чому є різниця в оплаті праці. Воно потребує опрацювання і практичних змін. Подекуди прямо на робочому місці за рахунок не ставок - ставки однакові - премій, матеріальних виплат, надбавок змінюється ця оплата. А деякі керівники прямо кажуть: ми маємо чоловікам платити більше, їм же утримувати родину. Подекуди це пов’язано з тим, що багато чоловіків, які мобілізовані, отримують зарплату, яка вища, ніж у середньому по економіці. Ця проблема спирається на велику кількість чинників, не можна брати один і тільки на основі нього говорити.
- Мобілізація жінок в Україні добровільна. Дехто може закинути: жінки хочуть рівності з чоловіками, так хай на таких самих умовах йдуть у військо. Що б ви відповіли?
- Питання в тому, що є певні суперечності в законодавстві. Ми говоримо про те, що обов’язок громадянина захищати Україну і це прописано в Конституції, а закон про військовий обов’язок і військову службу говорить, що це стосується чоловіків. Це питання, яке не може бути вирішене швидко. Моя думка в тому, що ізраїльська модель побудови армії, де і хлопці, й дівчата проходять таку службу – для нас перспективна. І не тільки для нас. Багато європейських країн таке вивчають і вже низці країн запроваджена така служба. Бо це питання національної безпеки. При цьому ця строкова служба має бути реформована. Вона не повинна передбачати речі, з якими часто асоціюється строкова служба. Це має бути про навчання, розвиток. Можливо, це не обов’язково казармене положення тривалістю рік. Як в Ізраїлі, бо там є спеціальні години збору, тижні, є коли ті, хто проходять таку службу, проживають у своєму цивільному приміщенні. Тобто це не просто взяли і почали впроваджувати. Починати треба з вивчення проблеми, досвіду. Чимало знають жінок і військовослужбовиць, і активісток, таку ідею підтримують.
- У нашому виборчому законодавстві є гендерна квота. Голова Комітету з питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку і містобудування Олена Шуляк розповідала, що на місцевих виборах у 2020 році жінок використовували як технічних кандидаток. Чи потрібно переглянути квоти?
- У нас при виборах в органи місцевої влади квота 30% на 70%, а у Верховну Раду - 40% на 60%. Тобто дві різні пропорції. Квота - це тимчасовий спеціальний захід, який відповідає Конвенції ООН про ліквідацію дискримінації щодо жінок. Знаю ці виступи, і пані Олени, й інших жінок-політикинь, знаю ці випадки, коли дійсно так використовувалась. Тут потрібно запобігати. Одна з пропозицій: якщо вибуває жінка, то заходить жінка, навіть якщо вона когось перескакує. Такий варіант розглядається народними депутатками, МФО “Рівні можливості”, Українським жіночим конгресом. А взагалі вибори мають бути чесними і використання жінок чи чоловіків - не про чесність. Думаю, цей принцип дуже важливий у війні проти Російської Федерації та в нашому русі до Європейського Союзу.
- У новому правописі закріплене вживання фемінітивів. Чи впливає це на посилення ролі жінок у суспільстві?
- Без сумніву. Фемінітиві важливі. Дякую Володимиру Зеленському за те, що він їх постійно використовує. Хочу сказати тим, кому не подобаються фемінітиви: це не так страшно. Колись вони і мені не подобались. Коли я ще в 90-ті роки чула, думала: якісь дивні слова. Але дуже швидко зрозуміла, наскільки вони важливі, наскільки вони роблять нашу мову багатшою. Вони відрізняють нас від Росії. Там фемінітиви визнані виявом екстремізму, хоча у них там все екстремізм: і фемінізм, і фемінітиви. Тому дуже важливо, щоб ми поширювали використання фемінітивів у побутовій сфері, медіа, в науковій діяльності, в школі. Це красиво, це по-українськи, це наша традиція - українська мова завжди мала дуже багато фемінітивів, але їх викреслювали, і ті, хто народився в Радянському Союзі, ми цього не знали. Тому використовуймо фемінітиви!
