Польський Сейм (нижня палата польського парламенту) 22 липня прийняв постанову про встановлення 11 липня Національним днем пам'яті жертв геноциду в 1943-1945 роках з боку українських націоналістів щодо громадян ІІ Речі Посполитої. Польські депутати переконані, що до сьогоднішнього дня пам'ять жертв "Волинської трагедії" не було вшановано належним чином. Скандальне рішення Сейму може перекреслити здобутки декількох десятків років польсько-українських відносин.
Цікаво, що рішення про визнання Волинської трагедії (у трактуванні поляків – Волинської різанини) геноцидом підтримали майже всі депутати Сейму (432 із 460) незалежно від політичних уподобань. І ніхто, абсолютно ніхто не проголосував "проти", навіть ті депутати, які на попередніх засіданнях Сейму при розгляді цього питання говорили про те, що вбивали не лише поляків, гинули і українці. Просто сьогодні в польському парламенті склалася ситуація, що або ти голосуєш за визнання геноциду, або ти не патріот". Популістська історична політика стала одним з наріжних каменів програми дій правої правлячої партії "Право і справедливість". Та маючи під контролем не тільки всі державні інститути, але й державні медіа, "ПіС" цю політику активно реалізує.
Події на Волині - це не єдині події, офіційний погляд на які в Польщі був переглянутий. Ще з 2008 року в польському місті Гданськ будується музей, присвячений Другій світовій війні в цілому, однак після приходу до влади "ПіС" в 2015 році приміщення музею вирішили передати іншій музею – присвяченому лише окремим епізодам Другої світової війни - Вестерплатте і подіям вересня 1939 року. І це далеко не одиничний випадок такого "перегляду питання".
Звичайно, по ідеї, те, що робить польська влада у себе в Польщі, - це їх внутрішня справа. І вплинути на них з України ми не можемо. Однак тема Волинської трагедії – важливий аспект польсько-українського діалогу, який стосується України і українців безпосередньо. Тому полякам не слід забувати, що перегляд історичної політики - це не кращий спосіб будувати відносини з країною, яка є стратегічно важливою для "мирного і світлого майбутнього" самих поляків, враховуючи нинішню російську агресію.
Те, що відбувалося в польському Сеймі у процесі ухвалення рішення, важко назвати лише "вшануванням пам'яті загиблих на Волині поляків”. Польські депутати змагалися, хто зможе вжити більш гострі слова щодо українців. Причому сипалися звинувачення не тільки на ОУН-УПА, але й на нинішню українську владу. Один з депутатів - Януш Саноцький заявив, мовляв, Україна сьогодні не воює з Росією, оскільки "фабрики президента Порошенко працюють в Росії". Інший депутат зазначив, що пропозиції українського парламенту ухвалити спільну постанову щодо "Волинської трагедії" дійсно надходили, але не були прийняті поляками до уваги, тому що "це дурниці".
Дісталося українцям і за вулиці, а також пам'ятники Степану Бандері та іншим воїнам УПА, які поляки вимагали негайно знести. Прозвучала навіть фраза про те, що жесту президента Порошенко перед пам'ятником "Волинської трагедії" у Варшаві недостатньо, оскільки "як Порошенко, маючи стільки влади в країні, міг дозволити перейменування проспекту в Києві у проспект Степана Бандери?". Один з депутатів навіть поскаржився на те, що на початку Евромайдану в Києві було багато польських прапорів, а потім їх стало не видно через червоно-чорні прапори. Досить часто звучало слово "бандерівці" в контексті - "ні бандерівцям".
Зрозуміло, що "Волинська різанина" для поляків - величезна трагедія. Але не менша трагедія вона і для українців. Втім, варто пам'ятати, що і багато інших подій спільної історії наших народів були зовсім непростими і неоднозначними. Можливо, українці пережили навіть більше несправедливості від поляків, бо саме наші території були окуповані Польщею, а не навпаки. Але з кінця 80-х років минулого століття обома країнами було докладено чимало зусиль для того, щоб наші народи пробачили взаємні образи. Фактично, для українців до початку розгляду “постанови про геноцид" все виглядало таким чином, що взаємні претензії з обох сторін закриті, а поляки - найбільш дружня для нас нація. Тепер, схоже, діалог потрібно буде починати спочатку. І, напевно, в процесі цього діалогу знову будуть взаємні претензії і звинувачення. Адже так само, як поляки пам'ятають "Волинську різню", українці пам'ятають операцію "Вісла", яка торкнулась багатьох українських родин.
Своєю постановою польський Сейм відкрив "ящик Пандори", з якого вже починають з'являтися ненависть, образи, претензії. І складно передбачити, чим все це закінчиться. Хоча польські депутати, приймаючи рішення, пояснювали, що їхня мета – "остаточно закрити волинське питання", є великі сумніви, що вийде саме так. В процесі розгляду постанови частина депутатів Сейму обурювалася, що рішення приймається постановою, а не законом, і обіцяли "виправити цю ситуацію". Крім того, пропозиція "Громадянської платформи" прийняти додаткову постанову про примирення з українцями так і не було враховане. Таким чином, нинішня польська влада не готова сьогодні до примирення з українцями, а це означає, що ми втрачаємо дружнього сусіда.
Що в цій ситуації робити нинішній українській владі? Найбільш доцільне рішення - прийняти заяву у відповідь, в якій аргументовано пояснити, чому події на Волині не були геноцидом, а також вказати чіткі цифри, скільки українців загинуло від рук поляків у той же період. Після цього, незважаючи на радикальний настрій польської сторони, спробувати почати діалог з тими політиками "ПіС", які до нього готові. Залишається сподіватися, що в цій непростій ситуації союзниками України стане розсудлива частина польської еліти, а також польське суспільство, які розуміють, куди можуть привести "історичний популізм" і маніпуляція історичними фактами.
