Нові заяви міністра закордонних справ Польщі Вітольда Ващиковського та інших польських політиків, зокрема на історичну тематику, викликали обурення і тривогу в Україні. Петро Порошенко ініціював проведення надзвичайного засідання консультаційного комітету президентів України та Польщі. Польська сторона вже погодилась та заявила, що готова прийняти українського співголову разом із делегацією. Водночас Анджей Дуда сподівається на особисті кроки українського колеги в контексті "актуального стану двосторонніх відносин", а за останніми даними ЗМІ, Варшава начебто заборонила в'їзд до Польщі голові Українського інституту національної пам'яті Володимиру В'ятровичу. Щоб поглянути на ситуацію очима поляків, "Апостроф" звернувся до польського журналіста Павела Боболовіча, який вже не один рік працює кореспондентом ЗМІ цієї країни в Україні.
1 грудня 2013 року в мільйонному марші на підтримку Євромайдану центром Києва поряд із українськими політиками й суспільством йшли польські політики з "Права й Справедливості" (правлячої нині в Польщі партії, - "Апостроф"). Голова "ПіС" Ярослав Качинський йшов поряд із Арсенієм Яценюком, Володимиром Кличком та Олегом Тягнибоком. Навколо них майоріли прапори України та червоно-чорні стяги, які викликають у поляків суперечливі емоції. Однак тоді здавалося, що польські праві сили демонстративно підтримують українське суспільство в його європейському виборі, у бажанні покінчити із радянською традицією та залежністю від путінської Росії.
"ПіС", який тоді був ще в опозиції, відверто критикував правлячу у Польщі "Громадянську платформу" за участь у незрозумілих переговорах із Віктором Януковичем, за тиск тодішнього міністра закордонних справ Польщі Сікорського на майданівців, що мав на меті схилити їх до компромісу з урядом Партії регіонів. У той же час, коли Сікорський ані на мить не прийшов на Майдан Незалежності, депутатка від "ПіС", багаторічна співробітниця покійного президента Польщі Леха Качинського Малгожата Госєвська ночувала у спальному мішку на підлозі прес-центру в Будинку профспілок, стримуючи своєю присутністю бажання силового розгону протестувальників. Та ж депутатка у грудні 2014 року на першій лінії фронту, серед українських солдатів, у Пісках під Донецьком, на межі Донецького аеропорту під постійним обстрілом з боку російських військ і так званих сепаратистів збирала докази російських злочинів. Підготовлений нею звіт "Російські злочини у Східній Україні в 2014 році" був представлений, зокрема, у Міжнародному кримінальному суді в Гаазі та Європейському парламенті.
Тоді не було жодних сумнівів у тому, що "ПіС", перебуваючи в опозиції, чітко заявила про свої проукраїнські симпатії, повертаючись до ідейної спадщини поборника розвитку співробітництва у рамках Міжмор’я, президента Леха Качинського.
У 2015 році, в результаті перемоги Анджея Дуди на президентських виборах та перемоги "ПіС" на парламентських виборах, партія перейняла всю владу та відповідальність за польську зовнішню політику. Польща послідовно підтримує євроатлантичні прагнення України, відстоюючи, навіть за рахунок втрат для власної економіки, політичні санкції проти Росії, визнаючи територіальну цілісність України і не погоджуючись на незаконну анексію Криму. Під час правління "ПіС" між Варшавою та Києвом розвиваються військові контакти та співпраця в галузі оборонної промисловості. У масштабах, які неможливо порівняти з попередніми роками. Тому що варто сказати, що попри заяви польських та українських політичних еліт про "стратегічні відносини", було би важко пригадати, які важливі проекти були реалізовані впродовж 25 років. Багато співрозмовників у відповідь на це питання кажуть, що таким проектом був чемпіонат Євро-2012. Не применшуючи значення цієї спортивної події, цього все-таки трохи замало, щоби говорити про виняткові відносини Польщі та України. Безсумнівно, ця подія мала символічний характер: її готували наші держави, а перемогли інші...
Вже більше року в польсько-українських відносинах переважають історичні питання, головною віссю яких є відплата за злочини, скоєні українськими націоналістами на Волині та на Галичині у 40-х роках минулого століття. Польські та українські історики сперечаються про кількість жертв та відповідальних, а також про причини цієї трагедії. Польща однозначно класифікує ці злочини як геноцид, а уряд "Права і Справедливості" все наполегливіше вимагає від України такої ж офіційної оцінки цих драматичних подій, припинення героїзації УПА і таких постатей, як, зокрема, Степан Бандера, Роман Шухевич, які вважаються відповідальними за вбивства поляків.
Однак поворотним моментом у наших відносинах став квітень цього року, коли у Грушевичах на території Польщі було розібрано незаконно збудований у 90-х роках пам’ятник УПА. Хоча демонтаж виконувався відповідно до адміністративного рішення, його проводили не комунальні служби, а польські націоналісти. Це було зроблено практично напередодні 70-ї річниці операції "Вісла" – комуністичного злочину, спрямованого проти українського населення, що проживало на території Польської Народної Республіки. Перед цим сталося 14 актів профанації українських цвинтарів, що розташовані у Польщі. Глава Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович вирішив, що демонтаж пам’ятника мав характер провокації проти України й у відповідь оголосив про запуск процесу припинення пошуку, ексгумації та встановлення пам’ятних знаків польських жертв, що загинули або полягли на території України.
Впродовж наступних місяців 2017 року не було досягнуто компромісу щодо вшанування пам’яті осіб, які загинули по обидва боки кордону. Польща відхиляє можливість легалізації пам’ятних знаків, яка була представлена українською стороною за принципом "всі на всі". Українська сторона стверджує, що поляки не пропонують натомість жодного іншого варіанту. Тема стала наживкою для націоналістичних середовищ обох країн. У Польщі націоналістичні погляди виявили також прихильники "ПіС", які дотепер були прихильними до України або, принаймні, мали нейтральні погляди. Такі погляди починають переважати у повідомленнях польських суспільних ЗМІ.
15 жовтня в присутності представників українського уряду відбулося відкриття пам’ятника нібито убитим поляками бійцям Карпатської України. Таким чином, без жодних переконливих доказів Україна звинуватила Польщу у скоєнні військових злочинів у 1939 році. Відкриття пам’ятника відбулося напередодні виходу в українських ЗМІ статті міністра Ващиковського (передруку статті в газеті Rzeczpospolita, – "Апостроф"), яку можна було би назвати спробою залагодження конфлікту.
На цьому тлі останнім акцентом стала заява міністра закордонних справ Польщі Вітольда Ващиковського про можливість заборони в’їзду до Польщі для українських чиновників, які представляють УІНП. Для багатьох польських експертів, публіцистів і журналістів ця заява Ващиковського була не стільки пов’язана з польською зовнішньою політикою, скільки стала підтвердженням закулісної боротьби за частину радикально налаштованого електорату та фракційної боротьби всередині правлячої партії. Міністр зробив цю заяву в момент, коли активно обговорювалася можливість реконструкції уряду, а сам він є міністром, який, як кажуть, може втратити крісло. Розігрування карти захисту польської пам’яті укріплює його позицію як політика, що будь-яким коштом захищає польські національні інтереси, стоїть на сторожі гідності народу, що для поляків, як і останнім часом для українців, є чутливою темою.
На жаль, цей факт свідчить про те, що польська зовнішня політика щодо України в сфері історичної пам’яті зазнала поразки і загнала польську владу в глухий кут.
Читайте також: Все дуже просто: В'ятрович зробив заяву щодо скандалу з Польщею
Вочевидь, залякування українців забороною в’їзду до Польщі не дасть жодних позитивних результатів, зате призведе до ескалації конфлікту. Нескладно передбачити, чим відповість Україна. Чи завдяки цьому ми повернемо пам’ять про жертв, які загинули у боротьбі або були вбиті на сході? Чи українці визнають свою відповідальність за волинські злочини? Відповідь очевидна. Тому торги за "найжорсткіший курс проти України" мають передусім характер політики, що направлена до адресатів у Польщі. Однак така гра сприятиме збільшенню популярності націоналістичної риторики з обох сторін. А це, звичайно, віддаляє можливість не тільки примирення, а й навіть співпраці Польщі та України. Також не викликає сумніву, що вигоду отримає Росія, тролі якої уміло підігрівають настрої з обох сторін.
Єдиним рішенням є крок назад. Хоча б один крок назад кожної зі сторін. Чергова спроба глибшого розуміння історичних відмінностей, які є та залишаться в наших відносинах. Розуміння того, що силою ми не створимо спільного пантеону героїв, що боротьба за незалежність однієї країни може бути драмою для іншої. Нам потрібно відокремити поточну політику від історичних питань. Принаймні доти, доки нашим країнам не загрожуватиме втрата незалежності. Але, перш за все, Україна не може надалі блокувати ексгумації та поховання на своїй території. Тому що повага до померлих та гідне поховання – це спільна риса тієї системи цінностей, що визнається нашими народами.
