Росія затримує в Азовському морі українські та іноземні кораблі, і фахівці трактують це як, з одного боку, помсту за затримання українською стороною російського судна "Норд" і, ймовірно, спробу встановити контроль над акваторією та підготовку військової ескалації на азовському напрямку. Про своє бачення ситуації довкола Азовського моря "Апострофу" розповів ветеран зовнішньої розвідки України генерал-лейтенат ВАСИЛЬ БОГДАН.
Стратегічні плани Росії щодо України загальновідомі: це розчленування і знищення її як держави. Це зрозуміла і очевидна стратегія, яка задокументована. Безумовно, азовський напрямок — Маріуполь, Бердянськ і так далі — зі стратегічної точки зору цікавить Росію: щоб пробити сухопутний коридор до Криму і створити умови для подальшого блокування України, з огляду на дії російської прикордонної служби щодо наших суден та побудований міст через Керченську протоку, який вже створює для нас проблеми.
Зрозуміло, що плани пов'язані якраз з тим, щоб використати цей напрямок для розширення подальшої агресії щодо України. Для цього, як відомо, в Азовському морі є російська флотилія. Туди спрямували кораблі середнього класу.
Однак плани планами, стратегія стратегією, але для Генерального штабу ЗСУ і командування Операцією об'єднаних сил це не є чимось новим чи несподіваним. Наскільки я знаю, теперішні дії Росії прогнозували, відповідним чином аналізували і готувалися до них. Військовий контингент українських Збройних сил, який там зараз є, дає можливості не допустити якихось несподіванок з точки зору дій РФ на азовському напрямку. Так, це загроза і певні ризики, але підстав вважати, що ця ситуація може кардинально змінити там баланс сил на користь Росії, поки що немає.
Збройні сили України готові, є можливості дати відсіч і з моря, і на суші. Наші війська вже перебувають в такому стані, що Росії буде нелегко, я би сказав, неможливо, реалізувати задуману стратегію на цьому напрямку.
Затримання суден — це шантаж і фактор гібридної війни, спрямований на створення нам фактично економічної блокади на цьому напрямку. Адже такі дії впливають на морську торгівлю, партнерські стосунки, економіку в цьому регіоні, а отже, і на соціальну сферу. Це створює соціальну напругу: виникає можливість акцій протесту тощо. Все це в руслі російської стратегії з дестабілізації ситуації в Україні.
Однак, на мою думку, Росія поки не отримує бажаного ефекту. І з огляду на те, як останнім часом українська сторона готує відповідні матеріали для подачі в міжнародні інстанції, і ті приймають ці матеріали до провадження та навіть виносять рішення на користь України, це вселяє певний оптимізм. Навіть попри те, що Росія не збирається їх виконувати, вважає пріоритетним національне законодавство і, відверто кажучи, плює на міжнародне право.
Якщо наші зарубіжні партнери діятимуть консолідовано і нарощуватимуть економічні санкції й політико-економічні зусилля, щоб все-таки змусити Путіна виконувати свою частину Мінських домовленостей, то можна буде говорити, що перспектива є. Проте, навіть якщо в цьому плані будуть певні складнощі, нинішня підтримка західних партнерів і зусилля української сторони, які, попри все, зростають в плані запуску оборонно-промислового комплексу і закупівлі західних озброєнь та військової техніки, відіграватимуть позитивну роль. Але, найпозитивнішу роль, відіграватимуть консолідація і єдність всередині країни, перепони для роботи "п'ятої колони" і колаборантів. Було б дуже добре, якби український законодавець ухвалив рішення, що невизнання Росії агресором переслідується законом і несе за собою кримінальну відповідальність.
