Лише дві міжнародні організації можуть вплинути на політику Росії на українській землі - це Організація з безпеки і співробітництва в Європі та Організація об'єднаних націй. Проте в обох структурах вагоме слово має Росія, тому питання України не може зрушити з місця. Що стосується недопущення Росії до Парламентської асамблеї Ради Європи, то це не відіграє суттєвої ролі у врегулюванні конфлікту між Україною і Росією. Таку думку висловив "Апострофу" дипломат Василь Філіпчук.
Окрім піар-складової у цій історії немає жодної доданої вартості. Парламентська асамблея Ради Європи не відіграє суттєвої ролі ані в міжнародній політиці, ані у врегулюванні конфлікту між Україною і Росією або Росією і Заходом.
Тому немає великої доданої вартості від того, що вдалося не допустити Росію до ПАРЄ. Так, це серйозний політичний сигнал і свідчення того, що вдається зберігати певний політичний тиск на Росію. Але не треба вважати, що це перемога, яка дозволить нам відновити мир, перемогти агресора або досягти якихось конкретних цілей. Це дуже малоймовірно.
З іншого боку, ми перетворюємося на заручників щодо піврічного продовження санкцій, щодо піврічного продовження на виключення Росії з ПАРЄ. Це не може тривати вічно. Водночас нам потрібне системне врегулювання, а не постійне спостерігання за цирком, який відбувався в ПАРЄ. Так, цирк був веселий і, слава Богу, що він закінчився дуже добре. Але ми не можемо бути його заручником постійно.
Взагалі є лише дві організації, які можуть вплинути на агресора, щоби він змінив свою політику на українській землі – це ОБСЄ і ООН.
В рамках ООН Росія є постійним членом Ради Безпеки і має право вето. До резолюції 2202 від 17 лютого 2015 року (резолюція щодо Україні в підтримку мінських домовленостей) був період, коли Росію можна було усунути від прийняття рішень з мирного врегулювання конфлікту. Але підписання Мінська-2 (Мінські домовленості) і резолюція Радбезу ООН унеможливила усунення Росії з даного процесу до нової резолюції (по Донбасу).
Тому треба рахуватися з тим, що Росія має в Радбезі право вето. І поки не буде змінено систему прийняття рішень в Радбезі – а в найближчі 10-20 років її точно не буде змінено – нам доведеться з цим рахуватися. Відповідно ООН не прийматиме тих рішень, які блокуватиме Росія, користуючись правом вето.
Така ж ситуація і в ОБСЄ, яка формально відповідальна за безпеку і співробітництво на території пострадянського простору. Знову ж таки, там є принцип консенсусного прийняття рішень – якщо Росія виступає проти, то рішення ОБСЄ не приймається. Саме тому ОБСЄ відіграє лише роль спостерігача за режимом припинення вогню.
Наголошую, що ці дві організації є єдиними, які можуть вплинути. Жодна інша організація не може чи не має можливостей чи не має відповідного мандату щодо впливу на цю територію. Тому немає жодного сенсу говорити про ще щось.
Що робити далі
Питання миротворців знаходиться у виключній компетенції Ради Безпеки ООН – без її рішення нічого не буде прийнято.
Перший крок України – це запропонувати свій проект резолюції Ради Безпеки. Ми ж ще з 2015 року волали, що нам треба терміново внести проект резолюції ООН. У підсумку, ми гралися до того часу, коли проект внесли росіяни. І зараз ведуться дискусії на основі російського проекту резолюції, який є дуже обмеженим і ще не винесеним на публічне обговорення.
Цей проект залежить від прямого російсько-американського діалогу у форматі Сурков – Волкер або зараз Болтон – Патрушев. Ми офіційно не знаємо, про що вони говорять. Неофіційно ми знаємо, що обговорювалася концепція Міжнародної тимчасової адміністрації, яку ми (МЦПД) запропонували ще два роки тому. МТА вважається єдиним механізмом, який може фактично дозволити припинити конфлікт і відновити наш суверенітет на цій території. Але в силу низки інших процесів – хіматаки в Сирії, справа Скрипалів (отруєння в Солсбері), російське втручання в американські вибори – у мене складається враження, що американсько-російський переговорний процес також загальмувався і найближчим часом навряд-чи вийде на якийсь позитивний результат. Тому поки що вікно для врегулювання майже закрите. Можливо вікно можливостей ще раз відкриється після американських виборів та виборів в Україні. Але ми зможемо говорити про це не раніше травня 2019 року, оскільки не зрозуміло, чим закінчиться наш політичний процес. Ще один варіант – якщо виникнуть якісь несподіванки. В такому разі ситуація може розв’язатися або, навпаки, загостритися. Але на такі несподіванки відведемо 1-2 відсотки – не більше.
