17 грудня Генасамблея ООН ухвалила нову резолюцію щодо Криму, засудивши зростання військової присутності Росії в Чорному та Азовському морях. Генасамблея закликала РФ звільнити захоплені українські кораблі та екіпажі, вивести війська з Криму. Документ підтримали 66 країн, 72 утрималися, ще 19 — проголосували проти. Свої міркування щодо важливості цієї резолюції в коментарі "Апострофу" висловив співдиректор програм зовнішньої політики та міжнародної безпеки Центру Разумкова Олексій Мельник.
Безумовно, ця резолюція є позитивним кроком. Якщо ж говорити про результати голосування, то, звичайно, є й приводи для оптимізму. Та, можливо, варто ще раз задуматися над тим, як збільшити число країн, які підтримують подібні документи. Ми бачимо відмінність від того, як голосування за подібні резолюції минало 4 роки тому. Тобто українській делегації і взагалі дипломатії варто працювати над тим, щоб забезпечувати більш переконливі голосування.
Особливо турбує позиція Білорусі. Можна до певної міри сприймати пояснення та аргументи Білорусі, пов'язані з їхніми теперішніми дебатами з Росією щодо енергоносіїв, зміни системи оподаткування. Але це не може бути виправданням її позиції. Україні потрібно працювати насамперед з країнами пострадянського простору [серед тих, хто не підтримує подібні резолюції]. Бо голос Сирії чи Судану не додає авторитету... А от пострадянські країни, передусім Білорусь — хочеться, щоб вони — як перший крок — принаймні утримувалися або не брали участі в голосуванні.
Навряд чи схвалення цієї резолюції матиме негайне практичне застосування. Але резолюція підтвердила кілька основних положень, важливих для України: факт окупації, звернули увагу на проблему мілітаризації Криму, і що це загроза не лише для України. Це набір дуже важливих меседжів міжнародній спільноті, які були сприйняті переважною її більшістю.
Читайте також: Путін загнав себе в пастку: в Криму дуже важка ситуація
Це ще один важливий крок у вірному напрямку. Однак я поки що не бачу, які можуть бути негайні практичні наслідки.
Звичайно ця резолюція — додатковий аргумент на користь позиції, що санкції щодо Росії треба зберігати і розширювати. Водночас ми бачимо, що санкції мають обмежений ефект. Чергове посилення санкції з боку Сполучених Штатів все одно ще не буде радикальними заходами, про які давно говорять — на кшталт відключення Росії від системи SWIFT. Очевидно, ситуація ще не дозріла до цього. Є також певні застереження, пов'язані щодо того, що політика санкцій має бути виваженою, бо справді є реальна загроза загнати Росію в кут чи спровокувати. Тому що рівень конфронтації настільки високий, що будь-який випадковий інцидент може призвести до глобального конфлікту. Санкції — це не лише перелік заходів, а й ціла політика.
