Відносини України з країнами-сусідами складно назвати простими. Регулярні загострення з Польщею, Угорщиною та Румунією, агресія з боку Росії – все це свідчить про те, що ставлення країн, які мають спільний кордон, до нас не надто сприятливе. Утім, існують і виключення. Про те, чому різні погляди та зовнішньополітичні вектори абсолютно не заважають Україні і Словаччині успішно взаємодіяти між собою, "Апострофу" розповів експерт Міжнародного центру перспективних досліджень Микола Капітоненко.
Вступ
Відносини України і Словаччини можна описати словами "прагматичні" та "збалансовані". Вони вільні від історичного тягаря, ідеологічних проблем та геополітичних спекуляцій. Натомість партнерство підтримується спільними інтересами, насамперед у безпековій та енергетичній сферах. Словаччину вважають одним із найкращих друзів України в ЄС, а Україна для Словаччини є можливістю відігравати більш активну роль в регіоні. Не можна не враховувати й російський фактор: Україна і Словаччина по-різному сприймають Росію. Для України Росія – головна загроза національній безпеці, в той час як для Словаччини вона є давнім важливим партнером. Але навіть ця відмінність не стоїть на заваді спільному баченню і оцінці ролі Росії в сучасній системі безпеки у Східній Європі.
В двосторонніх відносинах існують також і елементи конфліктів, незгоди та занепокоєння, як це завжди буває між державами-сусідами. Здебільшого вони стосуються проблем контрабанди, політики щодо Росії та корупції. В той же час відносини Словаччини та України позбавлені зайвих скандалів та історичної недовіри. За змістом вони наближаються до того, що зветься "стратегічним партнерством". Маючи лише
Історія двосторонніх відносин
І Словаччина, і Україна є новими державами, що виникли в результаті геополітичних трансформацій в Європі по завершенню «холодної війни». Обидві провели перші роки незалежності у спробах побудувати ефективні державні інституції, провести економічні та політичні реформи, визначити основні вектори зовнішньої політики. При цьому від самого початку орієнтири, пріоритети й вектори двох країн були різними.
Для Словаччини центр тяжіння політичних процесів знаходиться на заході. Відстань від Братислави до Відня –
Обидві країни – Словаччина й Україна – були транзитними для постачань російського природного газу та нафти в Європу. Однак акценти їхньої енергетичної політики були різними. Україна намагалася диверсифікувати постачання та отримати доступ до джерел енергетичних ресурсів Каспійського моря. Словаччина зміцнювала свою роль регіонального хаба для постачань російського газу та нафти. Одного часу Словаччина підтримувала проект Ямал-2, яким передбачалося побудувати газопровід через території Білорусі, Польщі та Словаччини, оминаючи територію України. Остання обставина зумовила негативне ставлення до проекту з боку Києва. Цей випадок є ілюстрацією до того, що дві країни в минулому часто радше конкурували, ніж співпрацювали в сфері енергетики та енергопостачання.
Конкурували вони й на політичному рівні. Україна час від часу захоплювалася ідеями регіонального лідерства, а Словаччина стала членом Вишеградської групи, метою якої є просування інтересів та активізація співпраці між Польщею, Угорщиною та Чехословаччиною (пізніше Чехією та Словаччиною). Вишеградська група пережила розпад Чехословаччини та вступ держав-членів до НАТО та ЄС і сьогодні виглядає ефективним інструментом для захисту інтересів держав-членів як в межах ЄС, так і в регіоні Східної Європи.
15 лютого 2016 року виповнилося 25 років, як була створена Вишеградська група – організація регіональної співпраці, що об’єднує Польщу, Чехію, Словаччину та Угорщину
Мали країни й розходження у поглядах стосовно візового режиму. Уряд Словаччини запровадив візи для українських громадян у 2000 році в рамках підготовки до вступу країни в ЄС. В той же час Польща, наприклад, запровадила візи для українців лише у 2003 році. З урахуванням цього словацький крок на випередження здавався дещо передчасним. Київ відповів введенням візового режиму для словаків та розривом угоди про реадмісію.
У 2004 році Словаччина вступила в ЄС та НАТО, а в Україні розпочалася "Помаранчева революція". В той час здавалося, що обидві країни можуть працювати разом із тим, щоб прискорити вступ України до ЄС та НАТО. Виходячи з міркувань безпеки та економічних інтересів, Словаччина підтримувала зближення наміри України в цьому відношенні. Але наступний розвиток подій дещо відклав таку перспективу.
В Словаччині Україну часто називають "забутим партнером". На початку 1990-х Братислава прагнула отримати підтримку Москви у своїх прагненнях здобути незалежність від Праги й звертала мало уваги на Україну. В зовнішній політиці Словаччини панував принцип "Спочатку Росія": вважалося, що достатньо домовитися з Москвою, а інші столиці пострадянських країн змушені будуть наслідувати домовленостям Москви. Частково така увага до Москви пояснювалася високим ступенем залежності промисловості Словаччини, особливо військової промисловості, від Росії. Київ, у свою чергу, переймався питаннями, що дістались у спадок від СРСР, визначаючи майбутні відносини з Росією, включно із статусом Чорноморського флоту в Севастополі, а також визначаючи умови набуття статусу без’ядерної держави.
Сторони, можливо, не до кінця реалізовували потенціал двосторонніх відносин. Географія, історія, суспільні зв’язки – все це створює великий потенціал для співпраці. Займаючись проблемами розбудови держави, Україна та Словаччина надто часто сприймали одна одну крізь російську чи пострадянську призму.
Стан двосторонніх відносин сьогодні
Балансування – це, можливо, ключове слово для політики обох держав по відношенню одна до одної в сучасних умовах. Україна балансує між прагненням мінімізувати вплив Росії, вгамувати суперечності із західними сусідами – деякі з них є партнерами Словаччини з Вишеградської четвірки, – а також шукає нового modus operandi у відносинах з ЄС. Словаччина намагається знайти збалансований підхід, в рамках якого вдалось би стримати ревізіоністську політику Росії, допомогти Україні, зберегти систему регіональної безпеки та реалізувати власні інтереси.
Російська агресія проти України в 2014 році стала серйозним викликом та справжньої перевіркою двосторонніх відносин. Однак навіть в таких непростих умовах їм вдалось знайти збалансований підхід. Те, як було організовано постачання природного газу в Україну зі Словаччини може бути взірцем такої політики взаємного балансування. Цей крок, між іншим, вважається більшістю спостерігачів чи не найкращою ілюстрацією та втіленням словацько-української дружби. У 2014 році Словаччина розпочала постачання природного газу газопроводом Вояни-Ужгород, який здатний постачати до 44 мільйонів кубічних метрів газу щодня, покриваючи близько 20% потреб України. Ці постачання зіграли виключно важливу роль тоді і продовжують бути важливим фактором енергетичної безпеки України.
Але це питання не обійшлося без суперечок. У 2014-2015 роках Україна наполягала на т.зв. "великому реверсі", який дозволив би постачати великі обсяги газу з Європи в Україну. Словацька компанія-оператор Eustream отримала звинувачення в боку України в тому, що уклала угоду з Газпромом, яка унеможливила постачання великих обсягів природного газу в Україну. В той же час стало зрозуміло, що обсяги газу, який постачається газопроводом Вояни-Ужгород, залежать від того, який обсяг газу Україна купує в Росії. Словаччина і Україна витратили немало часу на взаємні звинувачення, що, зрештою, негативно вплинуло на рівень взаємної довіри.
Події всередині та довкола України впливають на те, як Словаччина сприймає власну національну безпеку та оцінює розвиток подій в регіоні. Зокрема, інакше – в порівнянні із попередніми роками – оцінюється роль Росії. Часи сильної залежності Словаччини від Росії пройшли. Завдяки внутрішнім реформам, зокрема конверсії, а також вступу до НАТО та ЄС, Братислава може почуватися набагато впевненіше в діалозі з Москвою. До того ж сьогодні малі держави змушені додавати до власного сприйняття бажань та геополітичних апетитів Москви чималу дозу реалізму. Зазнає змін і роль НАТО в регіональній безпеці, а також нові імпульси отримує дискусія щодо безпекових можливостей ЄС. Коротко кажучи, вся архітектура регіональної безпеки зазнає змін. Одним із наслідків таких процесів вже стала поява нових ініціатив, таких як Ініціатива трьох морів, в якій Словаччина бере участь. Такі трансформації та нові ініціативи – відповідь на події 2014 року, відповідь, що є важливою не лише для Словаччини, але й для всіх держав регіону.
Питання етнічних меншин традиційно були й залишаються важливими для двосторонніх відносин. У Словаччині мешкає українська діаспора, яка налічує близько 55 тисяч людей за даними перепису 2001 року, але на думку ряду експертів насправді є сьогодні вдвічі більшою. Українці в Словаччині часто вважають себе не українцями, але русинами, і говорять власною мовою, яка нагадує українську, але відрізняється від неї. Русини мешкають в Словаччині, Україні, Польщі, Румунії та Угорщині. Склад українці в Словаччині постійно змінюється: дехто набуває словацьку ідентичність, а співвідношення русинів та українців теж мінливе. Русини й українці у Словаччині є частиною порядку денного двосторонніх відносин. В 1995 році було узгоджено двосторонній механізм роботи із національними меншинами.
Традиційним проблемним питанням завжди була контрабанда. Її характерними ілюстраціями виступають тунелі для доставки товарів, переважно цигарок, в України до Словаччини; невеликі літаки, планери та дрони для таких саме цілей; хабарі та злочинність. Кількість цигарок, які нелегально потрапляють до Словаччини з України, оцінюється в середньому у 5 мільярдів штук щорічно. Разом із цигарками в обох напрямках доставляються наркотики; крім того тунелі використовуються нелегальними мігрантами. Боротьба із усім цим є пріоритетом двосторонніх відносин.
Потенціал для майбутнього
Словаччина й Україна мають динамічний й позитивний порядок денний на сьогодні та завтра.
Обидві країни турбуються про майбутнє регіональної безпеки. Словаччина є членом НАТО та ЄС, а Україна – ні, але обидві сприймають російську агресію проти України як загрозу. Словацький уряд послідовно надає Україні політичну та дипломатичну підтримку. Словаччина голосувала за Резолюцію 68/262 ГА ООН від 27 березня 2014 року, в якій наголошувалось на територіальній цілісності України та невизнанні т.зв. "Кримського референдуму". В цілому позиція Словаччини в ООН залишається на боці України. Крім того, Словаччина активно виступала за підписання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, а також в цілому підтримує прозахідну орієнтацію України.
В межах умовного "розподілу функцій" щодо підтримки України всередині Вишеградської групи Словаччина здебільшого займається енергетичними питаннями і, зокрема, питаннями енергетичної безпеки. Досвід Словаччини у зміцненні енергетичної безпеки, в першу чергу завдяки впровадженню більш енергоефективних технологій, а також через використання відновлюваних джерел енергії, є надзвичайно цінним для України.
Словаччина й Україна стоять на дуже близьких позиціях в питанні побудови газопроводу Північний потік-2. Обидві держави розглядають проект як політичний, і обидві готові координувати зусилля, спрямовані проти його реалізації. Навіть якщо зараз вже запізно, важливо те, що дві країни мають близькі погляди на більш широкі проблеми енергетичної безпеки в Європі та роль Росії в них.
Президент Словаччини Андрій Кіска та президент України Петро Порошенко під час спільної прес-конференції
Згадана вище Ініціатива трьох морів може стати відправною точкою дискусії про роль України в новій архітектурі безпеки у Східній Європі. Хоча Україна і не бере участі в цьому проекті, саме його виникнення у 2016 році засвідчило про необхідність додаткових інститутів безпеки. Навіть без членства у короткостроковій перспективі, Україна може запропонувати власне бачення співпраці.
Більшість населення Словаччини не схвалюють окупації Криму Росією та інші агресивні кроки Росії в Україні. Це питання стало ключовим під час головування Словаччини в ЄС у 2016 році. Навіть іноді не бажаючи цього, але Словаччина повинна була мати справу із питаннями безпеки та політики більшою мірою, ніж економічними, коли справа доходила до України. Зміцнення української державності та намагання попередити затягування конфлікту на сході України стали пріоритетами регіональної політики безпеки Словаччини.
Транскордонне співробітництво залишається інструментом для цього; інструментом, зручним для обох країн. Таке співробітництво є локально сфокусованим, націленим на подолання природних та адміністративних кордонів між країнами. Співпраця між Східною Словаччиною та Закарпаттям багато в чому спирається на спільні проблеми: соціальні, економічні, інфраструктурні і т.п. Юридично така співпраця була оформлена із виникненням Карпатського євро регіону в 1993 році. Транскордонне співробітництво між двома країнами могло б бути ще більш ефективним, але рух людей, товарів та капіталу через кордону значною мірою залежить від стану відносин між Україною та ЄС. В результаті митний режим на словацько-українському кордоні є одним із найбільш суворих. Це може пояснюватися проблемами та побоюваннями міграції, а також браком спільного досвіду, планування, відмінностями адміністративних підходів й нерозвиненою інфраструктурою. Загально кажучи, транскордонне співробітництво між Словаччиною та Україною більшою мірою залежить від зовнішніх факторів, аніж від внутрішніх ініціатив.
Висновки
Відносини між Словаччиною та Україною дуже нагадують стратегічне партнерство: інтереси та позиції сторін часто збігаються або доповнюють одне одного. Ці відносини також мають величезний потенціал для розвитку торгівлі. Торгівля товарами між двома країнами за останній рік зросла на 36%. Обидві країни також мають спільне бачення регіональних викликів та схоже сприйняття загроз.
Російський фактор все ще відіграє важливу роль у двосторонніх відносинах. Він не лише роз’єднує сторони, але й може створювати додаткові можливості для співпраці. Одна з них стосується енергетичної безпеки, особливо в контексті газопроводу Північний потік-2. Спільна позиція стосовно цього проекту може наблизити Україну й Словаччину до спільного бачення того, як має зміцнюватись енергетична безпека регіону. Ініціативи з питань регіональної безпеки, наприклад, ініціатива трьох морів, також надають додатковий потенціал для подальшої політичної співпраці. Двосторонні ж механізми захисту прав меншин можуть слугувати взірцем та моделлю для розв’язання подібних проблем у відносинах України з іншими сусідами.
Ще з кінця 1990-х років в Словаччині була розроблена зовнішньополітична концепція під умовною назвою "Спочатку Україна", яка мала змінити концепцію перших років незалежності "Спочатку Росія". Стратегічним інтересам Словаччини після вступу до ЄС і НАТО відповідає сильна Україна, бажано теж в цих організаціях. Це один із рідкісних випадків збігу обставин інтересів, яким українська дипломатія повинна скористатися якнайповніше.
