У 2019 році українцям не слід очікувати остаточного рішення щодо введення миротворців ООН на Донбас. Таку думку висловив "Апострофу" ветеран зовнішньої розвідки України, генерал-лейтенант Василь Богдан. Він розповів, на чому треба зосередитися Україні та її західним партнерам в умовах незгоди Росії на таку місію.
В цьому році я не сподіваюся на вирішення питання введення миротворців на Донбас з огляду на президентські та парламентські вибори в Україні, позицію кремлівського узурпатора, що з нинішньою владою він ніяких переговорів не вестиме, а також категоричну незгоду з тим варіантом миротворчої місії, який пропонують Україна, США, Велика Британія та частина країн Євросоюзу. Можливе хіба що ухвалення Генеральною асамблеєю ООН рішення про початок технічного оцінювання ситуації на Сході України. Але й це малоймовірно.
Остаточного рішення щодо миротворчої місії в цьому році не буде. Ситуація інколи надзвичайно динамічна, іноді відбуваються речі, про які ніхто не міг би й подумати. Але все-таки події поки дають мало підстав прогнозувати якийсь відчутний прогрес щодо миротворчої місії на Донбасі. Ухвалено рішення про зимове припинення вогню, але російські окупаційні війська продовжують турбувати українські військові формування, ведуть обстріли з різних видів озброєнь… Тобто обставини поки що не сприяють оптимістичному прогнозу.
Україна та її союзники і партнери на цьому етапі задекларували один підхід до проблеми війни на Донбасі: вирішувати її політико-дипломатичними методами. Миротворча місія вписується в цю методологію. Але насамперед Україна, її дипломатія і структури, які опікуються питаннями безпеки та оборони, повинні зосередити свої зусилля на тому, щоб, по-перше, і надалі консолідувати наших партнерів і союзників на Заході, і, по-друге, працювати над тим, щоб у країні була єдність громадянського суспільства і влади. Щоб принаймні в питаннях національної безпеки і оборони єдиними були еліта, політичний клас і громадянське суспільство.
В умовах передвиборчої кампанії це непросто, але важелі впливу залишаються і у влади, і у громадянського суспільства. Реальна загроза незалежності і територіальній цілісності України з боку Росії повинна спонукати до таких об’єднавчих і консолідуючих процесів.
Миротворча місія є і тактичним, і стратегічним питанням. Попри проблеми в нормандському форматі, я б його суттєво посилив Сполученими Штатами і Великою Британією, які, як і Росія, підписали Будапештський меморандум, і спробував провести міжнародну конференцію, на якій розглянули би проблеми війни і миру не тільки на Донбасі, а й глобальному вимірі. Адже ситуація, як ми бачимо, загострюється: фактично розпочалася нова гонка озброєнь, говорять про відродження холодної війни, а місцями вона уже гаряча – в Україні, на Близькому Сході… Така міжнародна конференція могла б ухвалити рішення, які б дозволили вирішити цілу низку питань міжнародного характеру і проблему окупації українських територій.
Звичайно, ООН, ЄС, ОБСЄ і НАТО солідарні з нами і засуджують російську агресію, висловлюють стурбованість і все таке інше. Але їхні рішення здебільшого декларативні. Якщо вони почнуть наповнюватися конкретикою, якщо це будуть дуже жорсткі санкції, від яких потерпатиме російська економіка, енергетичний сектор та оборонна сфера, мореплавство, в поєднанні політико-дипломатичних, санкційних і військових аспектів можна було б досягти успіхів. Всі вже прекрасно розуміють – не тільки в Україні, а й у світі, – що на Путіна впливає лише сила. Вмовляння, умиротворення та стратегія стримування лише заохочують його до подальших агресивних дій, що яскраво засвідчила й агресія в зоні Керченської протоки.
