Візит президента Європейської ради Дональда Туска став неординарною подією у політичному житті України. Але попри любов до України, Туск продемонстрував, що Європа втомилася від нашої держави і чекає рішучих кроків Києва у питаннях конфлікту з Росією та боротьби з корупцією. Таку думку висловив "Апострофу" дипломат, головний радник Міжнародного центру перспективних досліджень (МЦПД) Василь Філіпчук.
Виступ президента Європейської Ради Дональда Туска в українському парламенті, та ще й українською мовою, дійсно став неординарною подією. По суті, високий гість чогось кардинально нового чи незвичайного не сказав. Україна є Європа – це географічний факт, без України не буде Європи – так само констатація очевидності. ЄС вітає європейські прагнення України – фраза зі Спільної стратегії ЄС щодо України двадцятирічної давності. ЄС не визнає анексії Криму та продовжуватиме санкції щодо РФ – мінімально правильна та раціональна позиція для ЄС в умовах, коли нічого більшого у відповідь на російську агресію одна частина ЄС не може, а інша – не хоче робити. Як у викладі позиції ЄС щодо України, так і в рекомендаціях "що робити" Туск повторив раніше висловлювані тези. Але от як він це зробив… Врівноваженість і щирість, стримана емоційність і некрикливість, відсутність пихи і самолюбовання – це все те, чого так не вистачає багатьом, навіть найкращим вітчизняним спікерам. І це те, що справді підкупило усіх, хто слухав цей чудовий виступ.
Хоча ні, дещо нове президент Європейської ради таки сказав. Точніше – процитував. Дональд Туск зачитав частину вірша Галини Крук "Усі ми, Європо, так глибоко стурбовані", де львівська поетеса жорстко дорікнула ЄС за відсутність ефективної допомоги Україні тоді, коли відбувалися вбивства на Майдані. Те, що посадовець такого рівня включив до свого виступу такі жорсткі критичні слова на власну адресу, є по суті визнанням з боку ЄС своєї частки відповідальності за брак адекватної реакції на події у нашому регіоні.
Це справді дещо нове. В ЄС не люблять говорити про власні помилки, тим більше визнавати їх так голосно і на такому рівні. Зробити це міг хіба що лише дійсно представник Польщі в керівництві ЄС, якому біль українців ближча і зрозуміліша, і який може собі дозволити такі слова за півроку до завершення свого перебування на посаді.
Сумніваюсь, що найближчим часом знайдеться ще декілька політиків такого рівня, які будуть спроможні на подібні кроки. Атмосфера всередині Європи змінюється – і у дискусіях щодо майбутнього самої Європи, і при обговоренні стосунків із сусідами. "Ukraine fatigue” – втома від України – знову стає улюбленим словом чиновників у європейських столицях, коли мова заходить щодо стосунків з нашою державою. Залишається, звичайно, надія на перезавантаження країни після виборів – але вона дуже і дуже незначна.
"Ми симпатизуємо українцям, - сказав мені один мій співрозмовник в Брюсселі, - але нам обридли ваші політики, яким не можна вірити і з якими ніхто не хоче мати справи. Ніхто вже не вірить нікому з України. Імідж країни такий, що вашому керівництву бракує чесності - і з цим вашій країні ще довго прийдеться жити. Тому все, що має сказати український лідер, для того, щоб ми йому повірили, - це лише дві тези:
перша - я зроблю все для того, щоб Україна перестала бути проблемою і зосереджусь на врегулюванні, а не на створенні проблем. У мене достатньо державної відповідальності і мужності піти на непопулярні кроки для вирішення ключових проблем країни – конфлікту з Росією та корупції. Україна більше не буде для вас головною біллю;
друга - я зроблю все для гарантування права приватної власності і усунення впливу держави на бізнес та інвесторів. Я гарантую, що держава і правоохоронні органи припинять втручання в бізнес, а політичні та лобістські групи більше не будуть використовувати владу для особистого збагачення.
Цих двох тез буде достатньо, щоб ми серйозно подивилися на політичного лідера, який це скаже. Більше слів свідчитимуть, що лідер через багатослів'я лише приховує свою неготовність до таких кроків – а отже і довіри не буде".
Тому й приємно було слухати президента Європейської ради – бо це було чесно, по-справжньому, коротко і по суті. На відміну від годинних надемоційних бахвальств і самосхвалювань українських високопосадовців, від яких нудить уже з перших хвилин.
От чи діждемось ми колись свого Вашингтона? Чи хоча би Туска...
