В ніч на 25 червня Парламентська асамблея Ради Європи запросила Росію повернутися до роботи в ПАРЄ без обмежень права голосу. Про те, які наслідки може мати дане рішення і що Україні робити далі, "Апострофу" розповів український дипломат Василь Філіпчук.
Парламентська асамблея Ради Європи точно не є ключовою інституцією у європейській архітектурі безпеки, але повернення російської делегації туди матиме далекосяжні наслідки для європейської безпеки і української зовнішньої політики (пізніше повноваження російської делегації в ПАРЄ були оскаржені - "Апостроф").
Це рішення, попри маргінальний практичний вплив присутності російської делегації в ПАРЄ, має величезне символічне значення і саме з нього може початись перегляд санкційного режиму стосовно РФ і повернення до business as usual з Москвою.
Хоча цього можна - і потрібно - було уникнути.
І я особисто, і мої колеги з Міжнародний Центр Перспективних Досліджень - МЦПД вже багато разів повторювали прописну істину: в нинішній системі міжнародних відносин санкції, зазвичай, малоефективні, самі по собі вони не зможуть змінити поведінку агресора, тим більше, якщо цей агресор - авторитарна країна із значним запасом міцності. Санкції ефективні лише тоді, коли вони є частиною стратегічного плану. В інакшому випадку вони є лише реактивними заходами, які часто призводять до неочікуваних результатів.
Зміни у діях Кремля щодо України - це те, на що мають бути спрямовані санкції. Найважливіша частина з них в даний час пов’язана з участю Росії у конфлікті на Сході Україні. Не маючи змогу застосовувати військову силу, Україна повинна шукати альтернативні варіанти протидії. Ці варіанти можуть відрізнятися за набором інструментів, їх обсягом та характером, але санкції там обов’язково мають бути присутні і повинні застосовуватися наряду з іншими інструментами.
Лише санкції і більше нічого – це шлях до повільної поразки. Україна залишається слабкою стороною в асиметричних відносинах з Росією, внаслідок чого її зовнішня політика має бути добре продуманою та носити комплексний характер.
Ті, хто очікують, що прості рішення спрацюють, і вважають санкції простим рішенням, помиляються. Для того, щоб стати ефективним інструментом, а не лише галочкою для політичної реклами, санкції повинні стати частиною більш широкої стратегії.
Санкції є інструментом тиску, "батогом", але поряд обов’язково має бути і "пряник" - прийнятний для різних сторін конфлікту варіант його врегулювання.
Якщо ж санкції є єдиним інструментом впливу, суттю зовнішньополітичної стратегії, то рано чи пізно трапиться те, що трапилося вчора вночі.
Найгірше, що зараз може зробити Україна, це вийти з РЄ чи призупинити свою участь в ПАРЄ.
За принципом "куплю квиток, але на зло кондуктору піду пішки"...
Заливатися пустою риторикою про відхід Німеччини, Франції чи всієї Європи від європейських принципів - не краще рішення.
От хто би про європейські принципи помовчав, так це наша влада. З щоденним рейдерством, телефонним правом та кишеньковими судами, які штампують рішення за командою влади, з порушеннями прав людини і так далі. Не нам про це повчати інших.
Що дійсно потрібно - то це припинити повторювати ті ж помилки, яких робили минулих 4 роки, і очікувати, що результат буде кращим.
Потрібне системне бачення і ефективні ініціативи щодо врегулювання конфлікту на Донбасі, відновлення суверенітету над Кримом і визначення модальності мирного співіснування з РФ. Такі ідеї є - ми їх вже три роки пропагуємо і сьогодні переважна більшість міжнародних гравців і наших експертів вже вивчили термінологію на зразок "міжнародна тимчасова адміністрація". Тільки це лише одна - і не найскладніша - частина системного підходу до врегулювання конфлікту. І вивчити термінологію - це ще не внести проект резолюції РБ ООН і точно не отримати підтримку усіх її постійних членів. Але навіть цього за останні роки нашою владою не було зроблено.
То чого ми дивуємось, що закордонні партнери, так і не отримавши від нас зрозумілого бачення виходу з конфлікту, починають діяти так, як їм вигідніше.
Головну частину відповідальності за вчорашнє рішення несе попередній президент, але новообраному главі держави слід чітко визнати і свою частку відповідальності. Два місяці усі міжнародні партнери України очікували від нього власного бачення плану мирного врегулювання, "Мирного плану Зеленського". Але так нічого і не почули. Ті самі слова, ті самі люди, а Зеленський з риторикою Порошенка значно менш переконливий за оригінал. Подібні рішення базуються на консенсусі ключових країн і ми вчора чітко побачили німецько-французький консенсус. А він став наслідком "політики мовчання" як європейські дипломати вже встигли назвати зовнішню політику Зеленського.
У Володимира Олександровича немає часу на розкачку, на роздуми і зйомки фільмів.
Потрібне системне бачення виходу з конфлікту. Як ми вже неодноразово попереджували, тут як у футболі – не забиваєш ти - забивають тобі. Не запропонує такий план Україна – запропонують інші. І не обов’язково думаючи про наші інтереси.
