Розмов про майбутню зустрічі лідерів держав нормандського формату - України, Росії, Німеччини та Франції - стає все більше. Якщо ця зустріч відбудеться, вона стане головним тестом для стратегії управління конфліктом на Донбасі або ж доказом її відсутності. Таку думку висловив "Апострофу" експерт з питань зовнішньої політики Міжнародного центру перспективних досліджень Микола Капітоненко.
Момент складний і відповідальний. Втома від конфлікту на сході України в Європі відчувається, а разом з нею - і бажання підштовхнути Київ і Москву до пошуку, нехай і тимчасового, але більш-менш стабільного і передбачуваного modus vivendi. Підштовхувати будуть обидві сторони, і оскільки ми слабші, то відчуватимемо тиск сильніше. Нам навіть може здатися, що Берлін і Париж хочуть нас примусити до миру на невигідних умовах, але це буде неправильною оцінкою: в європейських столицях прекрасно розуміють обмеженість своїх можливостей і все-таки пам'ятають про те, на чиєму боці право і справедливість в цьому конфлікті. Але ситуація в реальній політиці така, що міркування силових розрахунків, в яких роль Росії непропорційно велика, часто виявляються більш значущими, ніж міркування про мораль, добро і зло. Нам потрібно готуватися до не зовсім комфортним аргументів, питань і пропозицій з боку європейців.
Взагалі сам нормандський формат все більше відрізняється від наших традиційних уявлень про нього. Ми великою мірою ще живемо в координатах 2014-2015 років, коли шок і обурення від російської політики відчувалися особливо гостро і в Україні, і по всій Європі. Саме в тих умовах сформувалася наша базова риторика і сприйняття дійсності. З тих пір дійсність змінилася сильніше, ніж наші уявлення про неї. Європейці як і раніше засуджують дії Кремля і вважають їх причиною поточної кризи регіональної безпеки. Але в той же час мало хто всерйоз сприймає загрозу появи російських танків або зелених чоловічків в європейських столицях. Небезпеку бачать у іншому: в розбалансованості очікувань, втраті потенціалу і ослабленні стратегічних позицій Європи в конкуренції з іншими центрами сили сучасного світу. У цих умовах конфлікт на Донбасі сприймається більше, як перешкода для розвитку, довготривалий дестабілізуючий фактор, вплив якого бажано звести до мінімуму.
Читайте: Папір для туалету: чому Росія не припиняє обстріли на Донбасі
Звідси і зміна суті нормандського формату. Сьогодні він не виглядає як спроба компенсувати слабкість України за допомогою Німеччини і Франції, які грають на її боці. Кожен у цій четвірці грає сам за себе. Але є і загальні інтереси, хай і слабкі: тримати ескалацію під контролем і виключити будь-які сюрпризи. Формат працює на заморожування конфлікту, хоча навіть його досягти не може: люди продовжують гинути. Та обставина, що зустрічі на найвищому рівні відбуваються вкрай рідко і без видимих наслідків, підтверджує просту істину: збереження поточного стану конфлікту вигідніше і безпечніше для всіх.
Відповідно, робити ставку на стару риторику і намагатися перетворити Берлін і Париж на підсилювачів позицій України - не найкраща тактика для нас. Ефективніше буде зрозуміти глибокі інтереси всіх чотирьох учасників і побачити, в чому може бути конкретна користь багатосторонньої формату для їх зближення.
По суті нормандський формат управління конфліктом - це спроба організувати інтеграційні переговори. Студент третього курсу, що не прогулював лекцій з конфліктології, знає: інтеграційні переговори відрізняються від торгів розподілу тим, що сторони в них виступають партнерами і шукають рішення загальних проблем. Представити Україну і Росію в якості партнерів може бути складно, однак навіть у нинішніх умовах є цілі, які є спільними. Але справа в тому, що цілей цих мало, а діапазон задовільних результатів не перетинається. У конфлікту як і раніше немає політичного рішення, яке б для обох держав було б кращим, ніж його продовження.
Німеччина і Франція продовжують розглядати формат як інтегративні переговори і вірять в те, що часткове врегулювання конфлікту відповідає інтересам всіх - питання лише в тому, як розподілиться ціна за таке рішення. Вони виходять з того, що якщо підштовхнути сторони до взаємних поступок і виступити посередниками - зокрема, для слабких гарантій досягнутих результатів - то можна знайти рішення. Основні проблеми полягають в тому, що, по-перше, ніякі зовнішні гарантії не можуть бути достатніми; а по-друге, ціна навіть невеликих поступок як для української, так і для російської еліти може виявитися неприйнятно високою.
Ніякі зовнішні гарантії не можуть бути достатніми
З урахуванням всього цього від нормандського саміту можна чекати пошуку можливостей розширення простору для поступок і компромісів за активної підтримки європейців. З якоїсь точки зору, вони хочуть покінчити з конфліктом навіть сильніше, ніж ми чи росіяни. І наступна зустріч на найвищому рівні буде присвячена з'ясуванню того, наскільки Україна і Росія готові розглядати одна одну як партнери в рішенні цієї конкретної задачі.
Європейцям важлива ця інформація, що може стати нашою чи не основною перевагою на переговорах. Якщо тримати діапазон рішень відкритим, посилаючись при нагоді на громадську думку, справедливість, позиції партнерів тощо - то зробити Париж і Берлін своїми ситуативними союзниками вийде краще, ніж просто експлуатуючи риторику про агресивність Росії. Можливо, в деяких питаннях ситуативним партнером може стати навіть Москва, хоча це окрема і складна тема.
Що нам потрібно від можливого нормандського саміту?
По-перше, фіксація того, що європейці готові і далі втягуватися в конфлікт політично, фінансово і репутаційно. Донбас продовжує бути проблемою не тільки України, але й Європи. Довгостроковою проблемою низької інтенсивності, яка погіршує ситуацію для всіх. Ці слова європейцям зрозумілі.
По-друге, зниження шансів на те, що нормалізація відносин між Європою і Росією буде відбуватися без усілякого урахування нашої думки. Це перспектива цілком реальна і навіть найбільш імовірна. Росія занадто сильна, щоб бути виключеною з європейських проектів, планів і стратегій. Краще виходити з того, що будь-які антиросійські заходи і режими носять тимчасовий характер.
З цього питання у нас менше важелів тиску, ніж здається. До сих пір траєкторія виключення і повернення Росії з різних форматів, накладення на неї різних санкцій визначалася не нашими бажаннями або аргументами, а інтересами наших західних партнерів. І це логічно: той, хто використовує санкції, сам визначає умови, цілі і ціну. Нормандський формат нам потрібен для того, щоб доносити свої аргументи до європейців і якомога точніше знати, яку ціну Росія готова платити за ослаблення будь-яких обмежувальних заходів.
По-третє, нам потрібно визнання європейцями всього порядку денного наших двосторонніх відносин з Росією. Крим, транзит, гуманітарні проблеми, безпека, торгівля - для нас важливо не залишитися з усіма цими питаннями один на один з Росією після того, як нормандський формат припинить своє існування - з якої б причини це не сталося.
Щоб зустрічі на найвищому рівні не перетворювалися на беззмістовні звітні заходи, на багато питань нам варто було б відповісти всередині України. Провести червоні лінії, позначити прийнятні і неприйнятні результати, яких, як правило, буває багато, а не один. Зрозуміти, як виглядатимуть наші відносини з Росією в найближчі роки і десятиліття і що буде вважатися нашою перемогою в цьому складному і асиметричному протистоянні.
