Після проблематичного виведення військ США з Афганістану з боку низки високопоставлених чиновників ЄС прозвучала ідея створити власну військову систему, яка була б здатна автономно від Вашингтона реагувати на конфлікти в світі. Наскільки проект єдиної європейської армії реальний, розбирався "Апостроф".
Ідея проекту єдиної армії ЄС знову зазвучала в медіа-просторі. Зокрема, Верховний представник ЄС із закордонних справ і політики безпеки Жозеп Боррель заявив, що події в Афганістані показали необхідність створення власних незалежних збройних сил.
За його словами, термін і характер виведення військ західної коаліції з Афганістану визначалися в Вашингтоні, внаслідок чого європейці виявили, що залежать від рішень США не тільки з питання евакуації людей з аеропорту Кабула, а й з більш широкого кола проблем. І хоча далі Боррель все пов'язав з необхідністю більш активно співпрацювати в форматах НАТО, ЄС і ООН, він нагадав, що наразі Євросоюз працює над створенням "Стратегічного компаса ЄС" - документа, який, за його словами, повинен з'явитися навесні 2022 року і який "чітко визначить устремління європейських країн в галузі оборони і безпеки на найближчі 5-10 років".
При цьому Боррель повідомив, що деякі країни-члени Євросоюзу запропонували створити європейські сили швидкого реагування чисельністю близько 5 тис. осіб, які будуть здатні на "швидкі і рішучі дії". За словами Борреля, їх можна буде використовувати, "наприклад, для охорони аеропортів при складних обставинах, як це було в Кабулі".
За створення сил швидкого реагування ЄС висловилася і глава Міноборони ФРН Аннегрет Крамп-Карренбауер, яка заявила, що сили швидкого реагування можуть бути створені за рахунок коаліції готових до цього країн ЄС.
Крізь всі розмови проступає невдоволення європейців діями Вашингтона в Афганістані.
На ці заяви відреагував генеральний секретар Північноатлантичного альянсу Йенс Столтенберг, критично оцінивши ідею європейців. "Я вітаю додаткові зусилля Європи у сфері оборони, але це ніколи не зможе замінити НАТО, і ми повинні бути впевнені, що Європа і Північна Америка об'єднаються. Будь-яка спроба послабити зв'язок між Північною Америкою і Європою не тільки послабить НАТО, але і розділить Європу" , - сказав він в інтерв'ю The Telegraph.
Ідея створення армії ЄС має давнє коріння і одним з найактивніших лобістів цієї думки є президент Франції Еммануель Макрон, розповів "Апострофу" директор Центру міжнародних досліджень Володимир Дубовик.
"Звичайно, чотири роки президентства Трампа підштовхнули європейців в цьому напрямку. До того ж зараз Байден каже, що для США дуже важливі європейські союзники, а потім раптом відбувається ця ситуація в Афганістані, після чого європейці переконуються в тому, що вони не можуть повністю залежати в своїй безпеці від Америки. Тому знову спливає ця ідея про європейську армію", - зазначив він.
Інше питання - чи дійсно рішення Байдена щодо Афганістану призведе до реальних кроків в питанні створення європейської армії?
"В Європі звучать голоси про те, що, мовляв, США - глобальна держава, але вона відходить від Європи і хоче сфокусуватися на Азії, зокрема на Китаї, і тому європейцям потрібно думати про те, що буде далі. Рішення Байдена щодо Афганістану показало це, і Європа була не готова, з неї не порадилися, і її не попередили, і тому ці голоси про армію ЄС лунають знову", - вважає експерт.
У 2018 році ідею європейської армії дуже активно просував Макрон. Зараз ідея трансформувалася в роздуми європейських лідерів про створення експедиційного корпусу. Таку пропозицію зробив міністр оборони Португалії на саміті міністрів оборони Євросоюзу, і її підтримав Жозеп Боррель. Тут варто нагадати, що ще в 2018 році на Люксембурзькому саміті було підписано договір про створення "European military intervention force" - сил для гуманітарних інтервенцій.
"Якщо говорити про єдину європейську армію, то необхідність її створення диктується елементарною логікою і простим підрахунком калькулятора. В арміях країн Євросоюзу в цілому служать близько 2 мільйонів осіб, на їх утримання в рік витрачається приблизно 200 мільярдів доларів, і при цьому ЄС не здатний навіть на мінімальний озброєний контингент для виконання бойової місії, оскільки у Євросоюзу дуже обмежені можливості і недостатньо фінансування. Цю проблему був покликаний вирішити Люксембурзький документ, але горизонти планування в ньому були з 2021 по 2027 рік. За неповних 3 роки дана ситуація майже не зрушила з мертвої точки", - говорить "Апострофу" експерт-міжнародник Олексій Кафтан.
За його словами, наявність кризи з виведенням військ США з Афганістану свідчить про те, що в ЄС дійсно задумалися над таким собі "стабілізаційним" спецназом. Однак насправді на створення армії ЄС немає політичної волі і консенсусу всіх європейських країн, оскільки деякі країни не бажають в цьому брати участь. Також банально немає коштів на цю ідею: більшість європейських країн не готові скидатися на військові бюджети - це демонструє ситуація з НАТО, в якому основний тягар фінансування падає на США. Створення європейської армії вимагатиме створення величезних військових бюджетів.
"Насправді не вистачає дуже багатьох компонентів, і, напевно, найголовніше - консенсусу європейських країн, що потрібно йти в цьому напрямку. У зв'язку з цим була логічною заява Генсека НАТО у відповідь про те, що подібні плани можуть привести до дублювання зусиль Альянсу та ЄС, що буде неправильним, тому що по обох напрямках будуть витрачатися кошти, і в кінцевому підсумку це буде неправильним. Дублювання завжди лякало багатьох, тому що завжди вважалося, що ЄС буде відповідати за спектр питань політичного та фінансово-економічного характеру, а НАТО буде відповідати за питання безпеки і оборони. Звичайно, подібні розмови ведуться дуже давно, проте вже багато років як ми не спостерігаємо серйозного прогресу в цьому напрямку", - вважає директор Центру міжнародних досліджень Володимир Дубовик.
За великим рахунком Європа за допомогою подібних сигналів про створення власної армії хоче показати Штатам своє незадоволення. Історія з Афганістаном явно викликала негативну реакцію Брюсселя - і тепер Вашингтону доведеться чимало зробити, щоб відновити довіру в сфері безпеки, за яку понятійно в союзі ЄС-США відповідають останні.
