Останньою великою міжнародною подією в цьому році став саміт Східного партнерства, в якому, крім лідерів країн Євросоюзу, взяли участь Україна, Азербайджан, Вірменія, Грузія та Молдова. Результати цього заходу для Києва обмежилися деклараціями та заявами про моральну підтримку. Власне, порожні результати як у краплі води відобразили всю "ефективність" української дипломатії у році, що минає. Про "успіхи" зовнішньої політики Зеленського читайте у матеріалі "Апострофа".
Провали далекі та близькі
Тиск Кремля наростає. Різдвяне перемир'я на Донбасі, анонсоване головою Офісу президента Андрієм Єрмаком, закінчилося обстрілами з боку російських бойовиків та пораненнями двох українських воїнів. Не дає результату і дипломатична робота Банкової. Це наочно продемонстрував саміт Східного партнерства, що відбувся 15 грудня у Брюсселі. Президент Володимир Зеленський під час одного зі своїх виступів там висловив бажання, щоб одну з головних ролей у процесі врегулювання ситуації на Донбасі зіграли США, але щоб цей процес йшов за обов'язкових консультацій з Україною та за її участі, тобто знову озвучив принцип "нічого про Україну без України". Втім, все на цьому обмежилося. Фінальна декларація не містить згадок про Росію або можливі санкції проти неї, а наступний саміт відбудеться лише через два роки у 2023 році.
Дипломатичний рік для нас завершується порожніми словами про моральну підтримку. Приблизно так для нас починався 2021 рік – з гучних слів та високих очікувань. І повного провалу міжнародної політики Києва. Коли в Штатах прийшов до влади Джо Байден, на Банковій сподівалися, що він буде набагато прихильнішим до України, ніж його попередник Дональд Трамп. Але вже за лічені місяці з моменту інавгурації в Києві занепокоїлися, а після женевської зустрічі Байдена з Путіним взагалі забили на сполох: Зеленському та Єрмаку стало зрозуміло те, про що вже давно говорили всі експерти – Україна за нового президента не перебуває серед зовнішньополітичних пріоритетів нинішньої адміністрації.
Домовлялися Штати за спиною України. Байден, бажаючи покращити стосунки з Берліном, дав "зелене світло" "Північному потоку-2". Зустрівшись із президентом Росії, Байден дуже довго тримав Зеленського "у передбаннику", переносячи дату його візиту до Вашингтона. Про якийсь прорив від поїздки президента за океан мови теж не було. Як зазначають експерти, одним із індикаторів відносин України та США є відсутність протягом останніх 2,5 років посла у Києві. Призначену ж у Вашингтон представляти Україну Оксану Маркарову дипломати жорстко критикують за непрофесіоналізм. Загалом усе зводиться до того, що у Зеленського своїми діями "ховають" відносини зі США.
Агресивність і натиск української дипломатії та президента Зеленського у питаннях членства в ЄС та НАТО явно могли б знайти більш вдале застосування, але весь рік керівництво держави продовжувало стукати у зачинені двері. Водночас міністр закордонних справ Дмитро Кулеба запам'ятався низкою дивних заяв. Наприклад, щойно на Заході відійшли від настирливих питань і обурень Зеленського щодо НАТО, Кулеба раптом заявив, що Україна, мовляв, розчарувалася в обіцянках Заходу, які мають властивість не виконуватись, і покладається лише на себе. Чи варто говорити, що дипломати, якщо хочуть про щось домовитися, так не поводяться…
Не надто успішно склалася робота наших дипломатів на чолі з Кулебою та головою Офісу президента Андрія Єрмака на східному напрямку: з Китаєм відносини зіпсовані історією з "Мотор Січ", посла до Пекіна за рік так і знайшли, а заплановане азіатське турне президента не відбулося.
Ще на початку січня заступник керівника Офісу президента, дипломатичний радник президента Ігор Жовква анонсував далекосхідну поїздку Зеленського.
"Працюємо над організацією Азіатського турне президента України у другому півріччі 2021 року. Є чимало економічних інтересів у Кореї, В'єтнамі, Таїланді, Сінгапурі – це і будуть основні напрямки зазначеного турне. Повноцінно має відкритися для України Індія – для цього є всі необхідні передумови", – казав чиновник.
Втім, ні про яке "відкриття" Індії цього року ми так і почули, як і про конкретні результати поїздок вищого керівництва до держав Перської затоки – ОАЕ, Саудівської Аравії та Катару.
Володимир Зеленський
Не найефективніший підхід до вирішення нагальних завдань МЗС продемонструвало і щодо найближчого сусіда України, Білорусі. Після заяви Олександра Лукашенка про можливе майбутнє відвідування ним Криму Дмитро Кулеба заявив, що потенційне визнання Білоруссю окупованого півострова російським стане точкою неповернення у відносинах України та Білорусі.
"Потенційне визнання окупованого Криму Білоруссю буде точкою неповернення у наших двосторонніх відносинах, і ми діятимемо відповідним чином, тому що для нас Крим – це не поле для компромісів", - сказав міністр.
При цьому в МЗС, мабуть, призабули, що за підсумками минулого року обсяг зовнішньої торгівлі товарами та послугами між Україною та Білоруссю досяг 4,4 млрд. доларів. Ми імпортуємо білоруські нафтопродукти, добрива, техніку та електрику – остання у світлі величезних проблем із проходженням опалювального сезону є життєво необхідним товаром для нас. Поки що Україна не змогла замістити всі ці товарні позиції хоча б частково – ймовірно, МЗС варто було б вести трохи тоншу гру щодо Мінську.
Окрім натягнутих відносин з Білоруссю, українська дипломатія примудрилася посваритися з однією з найбільш проукраїнських держав – Грузією. Посприяв цьому колишній президент цієї країни Михайло Саакашвілі, якому, мабуть, стало нудно очолювати виконком Нацради реформ, і він вирішив, що після місцевих виборів Грузії повернеться туди тріумфатором. Не тут було: партія Саакашвілі вибори програла, а сам він опинився у грузинській в'язниці, звідки його намагається витягнути Банкова, перманентно дратуючи грузинську владу.
На Донбасі – без змін
Не сталося якогось прориву в одній із самих для воюючої України областей: йдеться про обмін полоненими, який не відбувся ні 2020 року, коли на якийсь час встановилося більш-менш міцне перемир'я, ні 2021-го. Навпаки: складається враження, що з кожним місяцем ми не наближаємось до обмінів, а віддаляємось від них. Звичайно, тут далеко не все залежить від української сторони, але перш ніж давати необдумані обіцянки, владі варто підвести під них реальну основу.
Нарешті, ймовірно, одним із найяскравіших доказів провалів української дипломатії у році, що минає, стала погіршення втрати суб'єктності Україною: принцип "Нічого про Україну без України" порушувався багаторазово і грубо.
Володимир Путін та Джо Байден на переговорах
Тобто, суттєвими досягненнями у зовнішній політиці ми у році, що минає, похвалитися точно не можемо. На думку експерта МЦПД Миколи Капітоненка, відреагувати на виклики, які виникли цього року, МЗС не вдалося, якщо ж брати ширше, то зовнішня політика України безініціативна, недалекоглядна, а ситуація стала більш небезпечною.
"Було багато шуму, піарилися, створювали нові формати: Люблінський трикутник, асоційовані тріо, Кримську платформу запускали. Також ми підписали хартію про стратегічне партнерство зі США, ще ми підписували декларації з європейськими країнами про те, що вони не проти, щоб Україна стала членом ЄС, але все це не мало змісту, тобто це просто "фантики". І тому до жодної з наших ключових цілей ми не наблизилися, а від деяких, можливо, віддалилися", - каже Капітоненко.
На його думку, Україні наприкінці року ясно дали зрозуміти, що членство в НАТО не світить найближчим часом, та й до членства в ЄС ми не рухаємось, ближче не стаємо. Саміт Україна-ЄС був важливим із цього погляду, але не з погляду якихось проривів.
"У нас плутанина у відносинах із ключовими центрами сили – США – Європа – Китай – Росія, ми до ладу не знаємо від кого чого ми хочемо. У нас глухий кут у відносинах з Росією та з війною на Донбасі", - додає Капітоненко.
Солідарний в оцінках нинішньої ефективності дипломатів, хоч і з певною часткою оптимізму, і екс-міністр закордонних справ Костянтин Грищенко.
"Не вдалося досягти насамперед тих головних завдань, які ставив перед собою президент Зеленський, коли йшов на вибори – це досягнення миру та повернення нині неконтрольованих територій під юрисдикцію України. Але для цього були звісно і об'єктивні, і суб'єктивні фактори, але на мій погляд, об'єктивних факторів було більше. Загалом, незважаючи на те, що не вдалося досягти цієї мети, значно активізувалася політика та контакти насамперед із провідними державами, і до США відбувся візит, зараз найостанніші контакти з європейцями у Брюсселі, все це, швидше, слід зарахувати до позитиву", - вважає Грищенкою
На його думку, недостатня увага практично до всього світу позаєвропейського та трансатлантичного простору залишається одним із найбільших недоліків, який потрібно виправляти, оскільки і економіка, і підтримка щонайменше в рамках ООН від цього дуже залежить.
"Просто розраховувати, що нас у резолюціях щодо територіальної цілісності, суверенітету України в рамках Генасамблеї ООН будуть підтримувати тільки тому, що ми маємо рацію - не доводиться, тут треба постійно і активно працювати. Я вже не кажу, що для виходу на якісь спільні серйозні проекти з такими державами як Китай, та ж Корея, іншими азіатськими державами, нам потрібна політична присутність, і в цьому контексті є ще один організаційний недолік: те, що у нас довго не призначаються посли в різних країнах, у тому числі таких важливих як Китай. Окрім посла в Китаї, протягом року не було посла в Кореї, у В'єтнамі тільки недавно призначили. Будемо сподіватися, що все ж таки більше уваги приділятиметься кадровій політиці, яка базуватиметься на професіоналізмі та доброчесності, а також своєчасному вирішенні питань", - додає Грищенко.
Посольство України залишається без посла
Ні стратегії, ні конкретики
Мабуть, відсутність професіоналізму та результатів у нас вже звикли прикривати гучними словами та порожніми документами, такими як ухвалена нещодавно зовнішньополітична стратегія.
"Зовнішньополітична стратегія, яка формально почала діяти цього року, це один із прикладів чистого піару. Тобто це не робочий документ, який розставляє пріоритети, і на підставі якого функціонуватиме зовнішня політика. Це просто привід зібрати круглі столи, виступити, похвалити самих себе і все... Тобто стратегії немає звичайно, тому що немає як і раніше розстановки пріоритетів, як це було раніше. Територіальна цілісність, НАТО, позаблоковість, Крим, реформи – ми з цього обирати не можемо, чи не хочемо, тому залишаємось на місці”, - вважає Микола Капітоненко.
Згаданий вище документ не дає розуміння, коли і як саме ми досягнемо мети – вступу до НАТО та ЄС, каже Костянтин Грищенко.
"Можна говорити про те, які конкретні кроки наближення до Європи, ЄС і НАТО допомагають нам розвивати як сектор безпеки, так і економічний потенціал нашої держави. У цьому контексті, я думаю, що робиться те, що ми послідовно робили протягом багатьох років, і тут стратегія середнього рівня не зазнала жодних очевидних змін. Про якісь нові ідеї, принаймні озвучені, я не чув", - зазначає експерт.
За словами експерта-міжнародника Олексія Кафтана, однією із найбільших проблем української дипломатії є те, що вона все ще не навчилася "грати у довгу".
"Коли Офісу Президента постійно дорікають у відсутності варіантів "Б", я не можу сказати, що це не заслужено. Інша річ, що значною мірою проблеми з комунікацією є на всіх рівнях. Є проблеми з комунікаціями на внутрішньому рівні, є проблеми з масовою комунікацією на зовнішньому рівні", - каже Кафтан.
Нинішня влада в особі президента Зеленського, голови його Офісу Андрія Єрмака, всієї Зе-команди і, звичайно, головного героя цього тексту, українського МЗС, зрештою, досі не позбулися дуже проблемного для України наративу "Ви всі нам зобов'язані допомогти" .
"У нас присутня досить значна частка інфантилізму у звичному ставленні до світу, і до того як він працює. Зараз вже потрібно говорити не про те, "що світ зобов'язаний нам допомогти" - це в принципі ніколи не було особливо ефективно. Потрібно говорити про те, що "світу вигідно нам допомагати". Зміщення акцентів у такому ключі завжди йде на користь. Тобто добре, якщо Байден у своїй інавгураційній промові заявляє про програмну боротьбу демократій проти автократій. Але коли на цей ідеологічний ґрунт лягатиме абсолютно конкретна прагматична мета, наприклад, вибудувати логістичні зв'язки всередині Східно-Центральної Європи - це працює набагато краще, хоча б тому, що це приносить гроші", - вважає експерт.
Можливо, якщо професійним кадровим дипломатам дадуть виконувати їхню роботу, міністр закордонних справ не буде alterego голови ОП Андрія Єрмака, який вважає себе експертом у всьому світі, а президент не розповідатиме всьому світу, як всі зобов'язані нам допомогти – Київ все-таки зможе розраховувати на позитивні результати у зовнішній політиці. Поки що ми йдемо у зворотному напрямку…
