'Ймовірність ескалації збройного конфлікту на кордоні України з боку Росії стала своєрідним індикатором "свій-чужий" у Євросоюзі. Замість звичної позиції глибокого занепокоєння від колективного Брюсселя Україна отримала різну підтримку від окремих країн ЄС. Щоправда, не від усіх. "Апостроф" розбирався, чому затихли деякі ключові країни ЄС, хто вирішив надати Україні допомогу, і чи це спровокує "перебудову" нинішньої архітектури Євросоюзу.
Втрата лідерства в ЄС
Головним парадоксом історії з ескалацією на кордоні з Україною стало те, що багато країн ЄС не стали орієнтуватися на позиції двох флагманів в особі Німеччини та Франції. По суті, Німеччина вперше втратила лідерство в Євросоюзі, показавши, що для німецької дипломатії політика умиротворення агресора є цілком прийнятною. Відмова у постачанні Україні зброї, замість якої німці запропонували розвернути свій госпіталь, а також заяви про постачання касок – все це виглядало з вуст головного економічного локомотива ЄС безглуздо та знущально.
Середню температуру по німецькій палаті в оцінці російської ескалації показала і заява глави ВМС Німеччини, віце-адмірала Кай-Ахім Шенбаха, який заявив, що Україні не вдасться повернути тимчасово окупований Крим, висловив своє захоплення Володимиром Путіним. Незважаючи на те, що після своїх слів Шенбаху довелося вибачитись і розпрощатися зі своєю посадою, стало очевидним, що його позиція не дуже відрізняється від думки уряду ФРН Шольца.
Дійшло до того, що глава Мюнхенської конференції з безпеки Вольфганг Ішингер публічно заявив, що стурбований наслідками для репутації Німеччини через нерішучу позицію її уряду в умовах напруження між РФ та Україною та колективним Заходом. Ішингер висловив думку, що "незграбні" дії уряду і в питанні суперечливого російського газопроводу "Північний потік-2", і в питанні постачання зброї Україні призвели до того, що Німеччину тепер сприймають "у поганому світлі" і в США, і в інших країнах-союзників.
"Німеччина вже втратила довіру кількох партнерів або ризикує втратити її", - заявив Вольфганг Ішингер.
Він додав, що нерішучість Німеччини, крім того, грає на руку Росії, і в Москві ці сумніви німецьких політиків чудово бачать.
Ішингер сказав, що все, що він читав і чув про Німеччину останніми днями у Вашингтоні, Брюсселі, Києві та ЗМІ, викликає у нього "страх і тривогу".
"Не думаю, що ці наслідки є незворотними, але деякі репутаційні втрати вже відбулися", - зазначив він.
До речі, у лютому виповниться 15 років з моменту Мюнхенської промови Володимира Путіна, в якій російський президент висловив свою позицію про однополярність світової політики та дії Росії в сучасному світі. За словами провідного спеціаліста Дипломатичної академії України ім. Геннадія Удовенка, кандидата політичних наук Станіслава Желіховського, саме з цього моменту варто говорити про відновлення "холодної війни".
"З того часу відбулася ціла низка подій, коли була помітна відсутність єдності ЄС з певних питань. Це і Бухарестський саміт, де не було єдності у наданні євроатлантичної перспективи Україні та Грузії, у чому особливу роль грала Німеччина та Франція. Далі були війни в Грузії і в Україні. І з того часу Європа втратила єдність, і ця ситуація триває до сьогодні, і навіть ще більше поляризується, тобто всередині ЄС виникають групи країн, які мають різне бачення на те, як поводитися з Російською Федерацією, як реагувати на її дії стосовно своїх сусідів, включаючи Україну", - вважає експерт.
У свою чергу Франція, як другий за вагою гравець у всьому Євросоюзі, самоусунулася від процесу вирішення кризи. Єдине, що Еммануель Макрон спромігся зробити за ймовірності російського вторгнення в Україну – це зателефонувати Путіну, щоб дізнатися про його наміри щодо України.
Ключовим чинником такої поведінки Парижа, безумовно, є майбутні вибори президента Франції. У такій ситуації Макрон намагається не втягувати Францію у протистояння з Росією, щоб не дати вирости рейтингам кандидатів у президенти, які виступатимуть за демонстративну дружбу з Росією та зняття з неї санкцій, апелюючи до збитків Франції від санкційної політики. Макрон хоче виглядати для більшість виборців, зокрема, і проросійського напрямку, компромісною фігурою, щоб унеможливити посилення своїх опонентів.
Інша річ, що дії Кремля викликали доволі несподіваний відгук у націоналістичних рухів Європи. Лідери десяти правих та консервативних партій Європейського Союзу під час зустрічі у Мадриді підписали спільну декларацію, в якій, зокрема, засудили агресивні дії Росії та закликали європейців до солідарності. Підписалася за це і лідер французької націоналістичної партії "Національне об'єднання" Марін Ле Пен, що стало величезною несподіванкою для всіх, оскільки вона завжди відрізнялася своїми проросійськими поглядами.
"Ми розуміємо, що багато політиків у Європі дивляться на Росію інакше, ніж ми, вони не бачать загроз, які представляє імперська політика Путіна. На це не треба ображатися, треба зустрічатися і пояснювати. Така праця дає свої плоди - у нашій дискусії з усіх сторін звучали слова потужної підтримки України", - заявив польський прем'єр Матеуш Моравецький, який виступив одним з ініціаторів зустрічі консерваторів Євросоюзу.
Мовчання - золото?
Багато країн на тлі кризи, що насувається, воліли відмовчатися. Зокрема, з приводу ймовірного вторгнення Росії не чути чіткої позиції Італії та Бельгії, тоді як деяким посадовцям з інших країн у принципі краще було промовчати. Виділився президент Хорватії Зоран Міланович, який заявив, що Україні не місце в НАТО, і назвав Революцію гідності переворотом. Щоправда, потім прем'єр-міністр Хорватії вибачився перед українцями за слова хорватського президента, наголосивши, що подібна позиція не є офіційною.
А от Угорщина вже на офіційному рівні заявила, що якщо Україна не відмовиться від своєї політики "порушення прав угорської меншості", це серйозно обмежить підтримку України з боку Угорщини у разі російської агресії. Проте особлива позиція Будапешта вже нікого не дивує.
Пробудження Скандинавії та дебют Нової Європи
Несподівано підтримку Україні у тяжкий момент висловили північні європейські країни – Данія, Швеція, Норвегія, Ісландія та Фінляндія. Зокрема, міністри оборони північних країн Крістенсен, Хульквіст, Еріксен Серейде, Кайкконен закликали Кремль піти на деескалацію та вирішити конфлікт із Україною мирним шляхом. Щоб не бути голослівними, Данія заявила про намір виділити 22 мільйони євро на посилення сектору безпеки України в рамках Програми миру та стабілізації на 2022-2025 роки.
Здивували і Нідерланди, які заявили, що нададуть Україні понад два мільйони євро для безпеки жінок під час війни.
Осторонь не залишилися і країни "нової" Європи. І позиції цих країн стала дуже приємною несподіванкою для Києва. Зокрема, Польща заявила, що розглядає питання постачання озброєння для України на тлі ескалації Росією. Крім того, уряд Чехії ухвалив рішення про передачу Україні в дар 4000 артилерійських снарядів на суму близько 1,7 млн. доларів. Більше того, і Польща, і Чехія натякнули про можливу військову допомогу у вигляді перекидання збройних сил на допомогу українським військовим.
Загалом, така поведінка для цих країн є досить нетиповою і явно пов'язана з розумінням того, наскільки небезпечні нинішні дії Російської Федерації.
"Та сама Польща раніше не надавала нам військової допомоги. Так, точково Польща нам допомагає, і підключається до різного рівня наднаціональних ініціатив, на кшталт Люблінського трикутника. Але тільки зараз Польща почала розмову, що не лише політично, а й матеріально підтримуватиме українську армію та сприяти її боєздатності. Щодо інших країн ЄС, то до них певною мірою приходить розуміння, що Кремль справді становить загрозу. Тут доцільно буде згадати і історію з Чехією, коли через підозри про причетність до вибухів у Врбетиці відбулася висилка російських дипломатів. Тобто ті країни, які починають безпосередньо стикатися з діями Російської Федерації на своїй території, починають розуміти українську ситуацію та діяти більш адекватно", - пояснив Станіслав Желіховський.
Лондон повертається у велику гру?
Проте ключову роль у справі підтримки України склала Великобританія, яка не входить до Євросоюзу. Останнім часом офіційний Лондон домовився з Києвом про будівництво двох військових баз в Україні, заговорив про переоснащення Військово-морського флоту України модернізованим озброєнням. Після інформації про перекидання російських військ до українського кордону в Україну одразу ж полетіли борти зі зброєю.
Така активна політика Вестмінстера за українським напрямом не лише зміцнює Київ, а й змушує задуматися, що "володарка морів", вийшовши з ЄС, вирішила всерйоз закріпитися у східній Європі. Проте, на думку експерта МЦПД Миколи Капітоненка, у Великобританії немає ресурсів, щоб проводити якусь довгострокову активну самостійну політику в таких віддалених від неї місцях як Україна.
"Якщо йдеться про те, щоб скористатися кризою безпеки, особливо у Чорному морі, або ситуацією навколо ескалації України – то це можна. А от щоб проводити тут довгострокову політику, то мені здається для британської зовнішньої політики цей регіон не такий цікавий, щоб британці щось тут робили. Загалом, членство в ЄС Великобританії не заважало їм якось активніше поводитися, ніж інші країни ЄС щодо України. Мені здається, що вони цього не робили просто тому, що пріоритети політики попереднього уряду Великобританії, який було до Brexit, були іншими, і Україні в них не надто було місце", - вважає експерт.
Тим не менш, стало відомо, що прем'єр-міністр Великобританії Борис Джонсон цього тижня відвідає Україну. До того ж, заради поїздки до Києва він скасував своє турне до Японії. Показово, що синхронно із Джонсоном в Україну прилетить прем'єр-міністр Польщі Матеуш Моравецький. Ходять затяті чутки, що Польща та Великобританія планують створити новий формат співпраці з Україною.
Якоїсь конкретної інформації про новий формат співпраці між країнами поки що немає, однак, за словами глави британського МЗС Ліз Трасс, його перспективи обговорювалися під час візиту президента України Володимира Зеленського до Лондона.
"Ми зміцнюємо наше двостороннє партнерство після переговорів на високому рівні в Лондоні у грудні - і ми розвиваємо нові тристоронні зв'язки з Польщею та Україною", - сказала вона.
Так чи буде "перебудова" архітектури ЄС?
Такий активний розкид у позиціях європейських країн щодо того, чи допомагати Україні перед російським вторгненням, показав, що про жодну єдність у ЄС не йдеться й мови. Крім того, втрата Німеччиною та Францією ролі зовнішньополітичного орієнтиру для більшості європейських держав може призвести до створення в Євросоюзі невеликих альянсів "за інтересами". Втім, політолог Віталій Кулик упевнений, що це не спричинить остаточного розколу Євросоюзу.
"Свого часу серйозним розколом усередині ЄС було питання вироблення єдиної політики в енергетичному секторі, питанні створення збройних сил, боротьбі з пандемією, а також міграційній кризі. На всі ці виклики ЄС як єдиний організм давав суперечливі відповіді. Позиції одних країн не знаходили підтримки у інших, тому спиратися на позицію ЄС складно, але як спонсор урегулювання багатьох питань, як центр допомоги, центр тяжіння, як якась сила soft-power, ЄС і надалі відіграватиме значну роль для Євразії та всього Середземноморського ареалу. Зараз я думаю, українське питання – ще один іспит на співіснування європейських країн у наддержавному об'єднанні, але не думаю, що це призведе до колапсу ЄС або виходу якихось країн ще. Створення нових коаліцій у рамках ЄС відбувається постійно. Це не інституціалізовані союзи, йдеться про неформальні альянси, які з'являються щороку в різних конфігураціях. По досягненні якоїсь мети вони або розпадаються, або переформатуються, або змінюють свою мету", - вважає експерт.
Наразі події розгортаються для України у плані налагодження двосторонніх та тристоронніх зв'язків із європейськими країнами – дуже вдало. Інша справа, що кричуща слабкість вітчизняної дипломатії, вузькість і провінційність Банкової роблять сподівання, що Київ вийде з цієї історії з ескалацією сильнішою, ніж вона увійшла, абсолютно ефемерною...
