На початку тижня одіозний міністр закордонних справ росії сергій лавров зробив доволі дивну заяву щодо єврейського походження президента України Володимира Зеленського. Він заявив, що Гітлер теж мав єврейську кров, а найбільшими антисемітами завжди були самі євреї. Слова російського чиновника наробили немало галасу як у Ізраїлі, так і в усій світовій спільноті. Утім дивуватися тут не варто, адже путінська росія користується наративами сталінського режиму, коли чорне було білим і навпаки, а найбільшим злом робили західний світ. До чого це призведе в майбутньому, чи з'являться нові фронти та про що вже зараз має думати Україна - "Апострофу" розповів міністр закордонних справ України у 2003-2005, 2010-2012 роках Костянтин Грищенко.
Якщо Лавров навмисне робить подібні заяви, тоді можна навмисне стріляти собі в ногу скільки завгодно. Мені здається, що його понесло. Справа в тому, що зараз доволі важко коментувати те, що інколи лунає з боку тих, хто начебто є професійними дипломатами, але зараз уже занадто підпадає під власні наративи, які лунають з російського телебачення. Але те, що він сказав у даному випадку, виходить за всілякі межі.
Бідний Ізраїль... Якщо вже їх можна було чимось пройняти, то саме такою заявою. Ми знаємо, що Ізраїль доволі чутливо ставиться до своїх відносин з росією. І до останнього часу ми хоча й отримували певну підтримку з боку влади Ізраїлю, але, тим не менш, засуджувати і надавати якусь практичну військову допомогу там не хотіли, щоб не ускладнити відносини з російською федерацією, оскільки вона контролює повітряний простір десь у Сирії. Але такі заяви, звичайно, пробуджують всіх тих, хто пам'ятає трагедію Холокосту, хто розуміє, наскільки паралелі між тим, що відбувається зараз у Маріуполі, що ми спостерігали в Бучі, Ірпені, Бородянці, співзвучні з тим, що переживав Київ в 1941 році, коли німці прийшли до Києва. Тому це абсолютно неприйнятна заява, яка не має нічого спільного з реальністю. Він начебто спеціально хоче обурити всіх тих, хто пам'ятає про звірства нацистів, які сьогодні повторюються на нашій території з боку рашистів.
Читайте: Спасибі, "браття": експерт пояснив, як скандал з Лавровим може допомогти Україні
Звичайно, Ізраїль звернув увагу і на бомбардування Бабиного Яру. Але кожна така заява тільки підсилює ту картину, яку сьогодні бачить весь світ. Йдеться про те, що по суті це наративи, які відійшли начебто в минуле, якими користувався Радянський Союз, сталінський режим. Це я знову нагадую, як виправдовувалася тоді агресія проти сусідніх держав. Фінляндія начебто напала на Радянський Союз, і в результаті СРСР почав звільняти фінів від їхньої влади. Насправді, всі як один стали на захист країни в 1939-1940 роках і нанесли справжню поразку тодішньому сталінському режиму.
Те саме відбувається зараз, коли на "біле" кажуть "чорне" і навпаки. В даному випадку це можливо тільки тому, що немає вільної преси. Не те що вільної, а можливості висловлювати будь-яку іншу думку в російській федерації. Коли просто війну називати війною, і за це можна отримати 15 років, якщо ти не будеш говорити, що це "спеціальна військова операція". Тобто ми маємо справу з тоталітарним режимом, в рамках якого уже ніхто із можновладців та їхніх спікерів не звертає уваги на те, яким чином їхні заяви сприймаються в зовнішньому світі. У світі нормального розуміння фактів, де альтернативні думки можуть лунати, але вони сприймаються тоді, коли базуються на реальних фактах, а не на тому, що хтось вигадав серед ідеологів нинішнього російського режиму.
Я думаю, що можливості лаврова спілкуватися зі своїми колегами зараз і так вкрай обмежені. Всі розуміють, що через нього навряд чи можна щось змінити. Коли він зустрічався із нашими міністром закордонних справ у Стамбулі, він дав зрозуміти, що він приїхав тільки тому, що йому наказали це зробити, і не збирається нічого пропонувати від себе для того, щоб вирішити ту проблему, з якою стикається не просто Україна і росія, але й весь світ. З цією невиправданою і абсолютно неприйнятною агресією проти суверенної держави. Тому в даному випадку це просто ще один додатковий фактор, який буде працювати на подальшу ізоляцію росії на міжнародному рівні.
Росія все одно залишається тим гравцем, який негативно сприймається у світі. Але тим не менш, його ігнорувати, доки йде війна, теж неможливо, оскільки всі шукають, яким чином її припинити. Як тільки зміниться хоч якоюсь мірою ставлення і підходи росії до продовження цієї війни, звичайно, будуть шукати канали, яким чином це реалізувати в практичній площині. Тому виключати, що лавров залишатиметься переговорником із російської сторони, мабуть, не варто. Але найближчим часом всі зусилля будуть спрямовані на те, щоб переконати не стільки оточенння путіна, скільки його самого в тому, що подальша агресія росії буде дуже дорого коштувати і політичному керівництву росії, і росії як державі. Відтак, саме це може спонукати до переходу від цієї нахабної агресії до пошуку виходу з ситуації, яка нічого доброго не несе самій росії. Все залежатиме від того, наскільки нам вдасться встояти за допомогою наших західних партнерів. В цьому ніхто не сумнівається, що Україна здатна перемагати. І це головний фактор, який може зупинити агресію.
Якби все було логічно, то не було б ніякої війни, ніякої агресії. Взагалі, була б поведінка росії, яка була б більш-менш прийнятною ще 5-10 років тому. Вона і тоді була складною. Тоді ж теж була агресія проти Грузії. Але це сприймалося швидше як виняток нашими міжнародними партнерами. Сьогодні всі розуміють, що це вже не тенденція, а усталена практика. Знову ж таки, тут чітка паралель з поведінкою сталінського режиму. Знаємо, що тоді саме все заперечувалося. Все, що заявлялося тими ж західними ЗМІ, повністю відкидалося. В кінцевому рахунку, дипломатія тодішнього сталінського режиму полягала в тому, щоб звинувачувати в усьому Захід. І що б не робив сталінський режим, все було "правильно". Нагадаю, що слідом за нацистською Німеччиною та фашистською Італією, сталінський Радянський Союз був виключений з Ліги Націй. Так, Ліга Націй не зуміла зупинити Другу світову війну. Але з точки зору морального п'єдесталу, з якого вона виступала для засудження агресії всіх цих трьох країн, вона залишається, на мою думку, взірцем, на який варто орієнтуватися.
В даному випадку росія теж все повторює. Просто статут ООН, на жаль, не дає можливості швидко виключити країну-постійного члена Ради безпеки ООН. Інакше зараз назбиралося б достатньо країн-членів організації, які б не просто ставили питання, а прийшли б до його реалізації щодо виключенню росії з членів ООН.
По-перше, статут був виписаний після війни, коли ніхто не думав, що держави, які перемогли нацизм, будуть створювати такі загрози для міжнародної безпеки. Так чи інакше протягом всієї холодної війни радянські танки, які мали б за розрахунками радянського генштабу за три дні від початку війни бути вже в Парижі, ніколи не перейшли ті рубежі, які були встановлені в результаті Другої світової війни. А от те, що відбувається сьогодні, це вже порушення усталеної ситуації, яка виникла після розпаду СРСР і яка підтверджується багатьма міжнародними договорами. Крім всіх Будапештських меморандумів, на рахунку є інші міжнародні документи, такі як той же Статут ООН. Існує ще двосторонній договір з російською федерацією, який ратифіковано парламентами двох країн, який чітко встановлює урочисте зобов'язання поважати суверенітет і територіальну цілісність двох держав. Коли порушуються такі основні документи, то як може бути довіра до держави, яка пропонує бути гарантом суверенітету та незалежності держави, проти якої вона здійснює агресію? Тому тут виникає дуже багато питань, про які навіть ніхто не задумувався у попередні роки, оскільки вважалося, що це неприпустимо і ніколи не відбудеться.
До речі, ми бачимо дуже яскравий приклад на позиції президента Чехії, який завжди виступав з чисто проросійської позиції, все виправдовував. Але навіть його вже сьогодні дістали. Він чітко заявляє, що такого безумства він ніколи не очікував від Росії. Він раніше виступав із позиції, що це адекватна держава, яка має власну думку, і що треба з нею рахуватися. Попри те, що може щось не подобатися, це велика країна, яка має право висувати якісь свої претензії на те чи інше. Зокрема з тих питань, які є достатньо чутливими для будь-якої держави. Але коли це перейшло вже в фазу відкритої агресії, після того, що світ побачив в Бучі, Ірпені, Бородянці, навіть такі політики як президент Чехії уже не можуть виправдовувати те, що відбувається на очах всієї світової спільноти.
Прихильників путіна стає набагато менше, хоча завжди знаходяться ті, хто може виправдати будь-які звірства. В Другій світовій війні таких теж було чимало, зокрема в США. До того моменту, поки вони самі не вступили в ту війну. Але вони сьогодні є в Європі – це здебільшого маргінали. Люди, які насправді не можуть впливати на позицію своїх урядів, своїх держав. Відтак, росія програє в світі, у сприйнятті її як великої держави, як серйозної військової потуги, як економічного партнера. Тобто питання в тому, що, закриваючи очі на всі ці фактори, зараз керівництво росії веде державу до реального краху.
Окреме питання – Фінляндія, яка планує зводити паркан на кордоні з росією. В даному випадку йдеться про те, що вони мають готуватися до повторення тих провокацій, до яких вдавалася Білорусь, білоруський режим, коли біженці з країн Близького Сходу свідомо направлялися на кордон, щоб створити напругу з Польщею. Тому до такого варіанту вони мають бути готові. Тим паче, ще невідомо, що буде з самою росією. Мабуть, має бути готовність до того, що можуть бути потоки мігрантів у разі ускладнень всередині росії, які будуть прямувати з різних регіонів російської федерації. Але тут мова не стільки про побудову фізичного паркану, скільки чітка позиція фінів щодо необхідності фізично відокремитися від росії. Це має дуже великий психологічний ефект. Тому питання про вступ Фінляндії до НАТО стає дуже реальним. Цілком можливо, що фіни в найближчій перспективі стануть одним з членів Альянсу.
Відтак те, чого росія намагалася за будь-яких умов не допустити, стає результатом агресії проти України. Хотіли попередити розширення НАТО, але навпаки зробили все для того, щоб НАТО розширилося, хоча й не за наш рахунок. Але все ж таки, безпосередньо на кордонах з рф. Які ж можуть бути реакції в росії, коли вона повністю загрузла у війні з Україною, де вона повністю програє? У них немає ні сил, ні можливостей на сьогоднішній день відкривати якийсь другий фронт. Тому якраз цей момент, мабуть, найкращий для фінів період, коли вони можуть це реалізувати, якщо вони ухвалять відповідне рішення остаточно, – стати членом Альянсу та отримати реальні гарантії своєї безпеки.
Щодо того, що пропонує росія – начебто гарантувати Україні безпеку. Я взагалі не розумію, як росія може гарантувати будь-що в Україні, проти якої вона здійснює широкомасштабну агресію. Це окреме питання. А от фіни чітко розуміють, що єдиним гарантом після того, як росія порушила навіть уявлення про те, що може бути допустимим... Крім НАТО, ніхто не може дати такої гарантії.
Я не вірю і в можливість відкриття другого фронту в Молдові хоча б тому, що там дуже обмежена кількість російських військовослужбовців. А ті, хто служить в так званих "військах "ПМР" аж ніяк не можуть вважатися якоюсь серйозно підготовленою силою. Так, шум, відволікання уваги, відволікання певних сил України, щоб гарантувати захист від будь-яких провокацій – це все можливо. Але для вторгнення на нашу територію, яке становитиме серйозну загрозу, там немає таких можливостей. Це робиться для того, щоб додатково створити певну напругу на південно-західному напрямку. Але не думаю, що це є чимось значущим і важливим на цьому етапі.
Російських військ, наскільки я знаю, там не більше двох тисяч. Це просто несерйозно. Тим паче, їхнім завданням до цього було охороняти склади з боєприпасами, що залишилися від Радянського Союзу. Ті, хто готується охороняти, і ті, хто готується наступати – це різні речі. Тому, якщо буде якась спроба, я думаю, вона буде достатньо швидко відбита, і на цьому все і завершиться. Тому тут буде більше психологічного і психічного тиску, але ми все це розуміємо, і, я думаю, наші військові – тим паче. Це більше шум, ніж реальна загроза.
Нагадаю, що напередодні нападу росії нас попереджали і достатньо активно західні парнтери – в першу чергу, США і Велика Британія, які мають більш потужні розвідувальні служби, – про те, що напад є реальною загрозою. Там були абсолютно впевнені, що війна розпочнеться. Звичайно, не хотілося в це вірити. Я думаю, що навіть вони вважали, що масштаб цієї війни буде не таким, який ми сьогодні спостерігаємо. Я не думаю, що хтось готувався до того, що будуть заблоковані шляхи вивезення зерна, і це нестиме таку велику загрозу для світової продовольчої безпеки. Сьогодні ставиться питання. І його можна вирішити компенсацією тих додаткових витрат, які пов'язані з необхідністю вивезення зерна з території України лише залізницею. Його можна вивозити до ближніх портів Румунії і відправляти вже звідти, оскільки по-іншому буде достатньо складно.
Тут є інша думка про те, що за результатами того, що ми пережили, нам доведеться ухвалювати дуже принципові рішення. Наприклад, я вважаю, настав час подумати про те, щоб повністю перевезти наші залізниці на стандарти європейської колії. Ми маємо бути частиною європейського залізничного простору, а не російського. Нам доведеться повністю переорієнтуватися на Європу. Я не вірю, що найближчими десятиліттями нам буде потрібно мати таке розгалужене залізничне сполучення з росією. Скоріше, там можемо перевантажувати на іншу колію, аніж на Європу. До Європи нам треба виходити швидко. Такий напрямок є принципово стратегічно важливим. Можливості є. Я думаю, що ми можемо розраховувати на широку фінансову, економічну, інфраструктурну підтримку з боку Європи. Ми через цю війну, через цю трагедію неминуче станемо інтегральною частиною об'єднаної Європи.
