Після "бунту Пригожина" кремлівський диктатор Володимир Путін раптово почав спілкуватися з російським населенням щодня: на соборній площі в Москві, на форумі "Креативних ідей", де він розповідав про власне захоплення кіберспортом, хоча він не користується гаджетами, а також на виставці Агентства стратегічних ініціатив, де російський президент на мультимедійному екрані намалював квадратне обличчя дивного персонажа. Плювати на бункер, двійників, коронавірус, десятиметровий стіл – Путін заради ударної північнокорейської дози "народного обожнювання" поліз обійматися з натовпом громадян під час візиту до Дагестану. Вперше за багато років російський диктатор просто постояв поруч із нормальними людьми, а не ряженою масовкою ФСБ. Путін явно заздрив тому, як тріумфуючий натовп проводжав Пригожина з Ростова, коли його покидали загони "Вагнера". Навіщо Путіна знадобилися стільки гротескних проявів "народного кохання", читайте у колонці політичного психолога Світлани Чуніхіної, спеціально для "Апострофа".
Через тиждень після марш-кидку приватної армії Євгена Пригожина на Москву остаточно оформилася головна теза, за допомогою якої Кремль пояснює, що це було і що це означає. За версією кремлівських піарників, це була перевірка фортеці народної любові до президента, яку президент успішно пройшов.
Кремль, здається, не такий вже дуже стурбований фактом зради та зради, "ножа в спину". Так, Путін пожалівся, як дорого ПВК Вагнера обходилася державній скарбниці, і на цьому все.
Читайте також: Путін проти "Хижака": бункерний старець зазнав психологічної поразки
Нічого чи майже нічого тепер не йдеться про криваву тінь громадянської війни, яка мало не поглинула їх прокляту державу.
Мало хто плаче за загиблими членами екіпажів збитих мимохідь гелікоптерів та літаків.
Нікому не цікаво, які там закони порушили Пригожин із товаришами, і яке їм належить за це покарання. Психанула людина, подумаєш. Закон – не заповідь Господня, врешті-решт, можна обійтися і без цих подробиць.
І вже зовсім начхати на смертельний ризик, якому обидві армії – і приватна, і державна – наражали мирних жителів російського тилу.
Кремлівських піарників турбує одне лише маленьке, але дуже велике питання: на чиєму боці – Путіна чи Пригожина – виявилися симпатії росіян у момент, коли вперше за довгі роки народна думка раптом набула ваги та значення.
І всі сили були кинуті на те, щоб переконати кого тільки можна: на стороні Путіна, звісно!
Для цього російський президент особисто не менше трьох разів глибоко дякував співгромадянам – цивільним та військовим – за те, яку рішучу відсіч дали вони бунтівникам. Хоча заколот зайшов так далеко, і зайшов би ще далі саме тому, що ніякої відсічі не було. Ні з боку військових, ні тим більше цивільних.
Навпаки, всі бачили, з яким захопленням жителі Ростова-на-Дону зустрічали та проводжали колони ПВК Вагнера. Щоб перебити неприємний смак від цього народного тріумфу, Путіна довелося запустити в натовп захоплених жителів міста Дербент, де він не тільки рясно тиснув простягнуті до нього руки, але навіть цілував обличчя, що опинилися поруч. Прояви взаємного кохання з народом у Путіна вийшли навіть інтенсивніше, ніж у Пригожина, який таки обійшовся без таких щільних контактів із городянами.
Не погребували в Кремлі навіть знятими зовсім зі стелі доказами того, що Путін все ще здатний подобатися. Наприклад, Сергій Марков, який є директором Інституту політичних досліджень, заявив: у результаті пригожинського заколоту частка росіян, які підтримують свого президента, зросла з 80% до 90%. Росіяни буквально молитися на нього готові, то вірять у Путіна. А Пригожин – тьху, бунтівник. Жалюгідна і нікчемна особистість. Хіба такого хтось підтримуватиме?
Особливу пікантність цій битві за народне кохання надає та обставина, що з психологічного погляду Путін та Пригожин – майже двійники.
І той, й інший мають психопатичні риси. Обидва позбавлені емпатії та моральних обмежувачів, прагнуть влади та контролю, дуже люблять гроші і зневажають слабких (тих, кого вважають слабкими). Обидва болісно фіксовані на темі одностатевого кохання, в основному чоловічого. Цікаво спостерігати, як росіян агітують не кидати старого упиря заради нового.
Не менш цікаво, як у спробі остаточно довести росіянам, що тільки він один здатний правити Росією, Путін створює все більше приводів для спекуляцій на тему його двійників. Тепер ми абсолютно точно бачимо двох різних Путіних. Один панічно боїться підхопити інфекцію і готовий терпіти поряд із собою лише продезінфікованих людей. Інший без остраху чіпає випадкових перехожих, цілується з ким потрапило на вулиці. Після історії в Дербенті навіть найстійкішим скептикам довелося визнати: раціонально пояснити таке роздвоєння особи у Путіна можна лише тим, що Путіних кілька. Єдиний і неповторний російський президент, виявляється, існує у кількох копіях.
Але є ще один висновок з пригожинського заколоту, мабуть, найважливіший. Путін гостро потребує підтримки свого народу, без цієї підтримки він не встоїть, впаде. Парадокс у тому, що Путін двадцять років вимагав від довіреного йому населення не висуватись, багато про себе не уявляти, не лізти кудись не просять, мовчати та слухати, що йому кажуть. Цілеспрямовано виховував безпорадність, адже керувати слабкими та безвільними підданими – просто й не накладно. І ось підсумок. Народна підтримка, на яку російський диктатор може розраховувати зараз, нагадує радше милиці, аніж надійну опору.
Цей режим може закінчитись завтра, а може проіснувати ще довгі роки. Путін ще здатний зробити рішучі кроки щодо зміцнення вертикалі, яку не слабко хитнув минулими вихідними Пригожин. Але чому більше не бувати – так це путінській монополії на владу. На цьому полі стає надто людно. І не лише за рахунок двійників та дублерів.
Читайте: Путін усіх переграв: видобуток газу в РФ обвалився до рекордного мінімуму
