У саудівській Джідді минулими вихідними відбулися дводенні консультації щодо мирних ініціатив, розроблених Офісом президента України. На них були присутні високопоставлені дипломатичні представники, політичні радники та уповноважені персони з більш ніж 40 країн, включаючи Індію та Китай. Переговори не можна назвати самітом, оскільки там не було глав держав та урядів, але зустрічі завершилися у вигідному для Києва ключі, в тому числі через конструктивну позицію Пекіна. І головне – кремлівських представників у Джідді не було. Які позитивні наслідки такі зустрічі несуть Україні, і чому РФ скочується на один дипломатичний рівень із М'янмою та КНДР, читайте у колонці голови Центру дослідження проблем громадянського суспільства Віталія Кулика, спеціально для "Апострофа".
Зустріч у Джідді, як заведено говорити в таких випадках, викликає стриманий оптимізм, оскільки сторони обговорювали не конкретні плани, а спільні кейси та бачення того, як може завершитися війна РФ проти України.
Позитивно, що представників Кремля на переговорах не було, але російського диктатора та його оточення поінформують представники держав, із якими Москва зберігає контакти. Швидше за все, основним комунікатором тут буде Пекін, який, як важливо розуміти, інформуватиме російське керівництво через призму власних інтересів.
Читайте також: Геополітичне падіння: як змінюється фактор Кремля в американо-китайському протистоянні
Важливим моментом для нас є те, що сторони погодилися з позицією нашого керівництва щодо принципового моменту – територіальної цілісності України, згідно з визнаними кордонами 1991 року. Жодного "російського" Криму, Донецька, Луганська чи інших територій, які Москва з лютого минулого року поспішила оголосити "своїми". Так, деякі країни можуть розглядати це як якусь ритуальну фразу, але для нас це формальна база, на якій ґрунтується наша переговорна позиція. Учасники зустрічі в Джідді, включаючи Індію та Китай, з таким формулюванням погодилися, що важливо.
Наступний важливий результат, про який частково вже йшлося – позиція Китаю. Якщо вірити останнім публікаціям у авторитетній західній пресі, наприклад, у Financial Times, західні союзники Києва на зустрічі розцінили позицію Пекіна як "конструктивну". Представники Піднебесної окреслили свою готовність брати участь у майбутніх міжнародних переговорах.
Пекін, будучи геополітичним патроном Москви, йде на контакт із країнами глобального Півдня, включаючи і Саудівську Аравію, для реалізації власних економічних та політичних інтересів, у тому числі, щоб заручитися підтримкою вказаних держав у геополітичному суперництві з Вашингтоном. Пекіну, як і країнам глобального Півдня, не вигідне зростання цін на продовольство через дії Москви, а також скочування військового конфлікту в неконтрольовану фазу. Пекін бачить, що такі ризики є, тому готовий тиснути на Кремль, але не з метою, щоб Путін здався тут і зараз, а щоб не наробив "дурностей". Наскільки Пекін буде успішним у цій справі, настільки він зможе заручитися підтримкою країн Півдня.
У цій бочці "меда" є і ложка дьогтю. Переговори ведуться кулуарно, що залишає поле для різноманітних конспірологічних версій і розгону "зради", мовляв, нам можуть викручувати руки, змушуючи йти на "перемир'я", вигідне Москві. Ні, такого не буде. Так само, як ніхто тут і зараз не змусить Путіна припинити війну і вивести війська з усіх окупованих територій.
Проте ризик політичного договірняка, хоч і вкрай невеликий, зберігається. Частина світових еліт може бути зацікавлена у "корейському варіанті" припинення бойових дій – певне перемир'я на лінії бойового зіткнення, але не політичної фіксації як мирного договору. Згідно з такою конструкцією, Захід тисне на Київ, а Пекін – на Москву, яка остаточно перетворюється на сателіта Піднебесної, за статусом розташовуючись між М'янмою та КНДР.
Санкції при цьому з Москву ніхто не знімає, адже це дуже важко буде провернути без мирного договору та юридичного закріплення результату. Навіть якщо раптом на наступних виборах у США знову переможе Дональд Трамп, жодного зняття санкцій чи їх пом'якшення Москва не отримає.
Також частина глобальних еліт може думати про реставрацію порядку, який був на момент лютого 2022 року, але це нереально через відсутність таких політичних ресурсів у всіх учасників протистояння. Особливо у Москви. Досить згадати, як російське МЗС нахабно поводилося за кілька тижнів до вторгнення, вимагаючи в США певних "гарантій", які росіяни не отримали, а також висуваючи НАТО деякі ультиматуми, щоб Альянс "забрався" на межі 1997 року. І де все це зараз? Росіяни не мають ресурсів вести війну з нинішнім ступенем інтенсивності проти України. Пряме зіткнення з НАТО виглядає цілковитим безумством.
Такі договірняки неможливі, в тому числі тому, що Україна у війні набула суб'єктності і стала, умовно кажучи, батьківщиною для цілої зграї "чорних лебедів". На будь-яку хитрість іноземних геостратегів ми можемо відповісти рішучою несподіванкою, яка цілком може сплутати гру не лише нашому ворогові, а й прихильникам активного "нейтралітету".
Читайте також: Китай дав "обережний позитивний" сигнал, є перші рішення: головне із саміту в Саудівській Аравії
