Поки президент США Дональд Трамп прислухається до Стіва Віткоффа, який переконує, що російський диктатор хоче миру, “Коаліція охочих” шукає способи убезпечити Україну від повторного нападу Росії. Проте як Україні стримувати агресію вже зараз - рішень бракує. Серед причин - відсутність дискусії всередині українського суспільства та завузьке коло осіб, з якими в Україні комунікують західні лідери. Таку думку висловив ексміністр закордонних справ (2019 - 2020 рр.), колишній віцепрем’єр-міністр з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України (2020), посол України у Великій Британії (2020-2023) Вадим Пристайко.
“Очевидно, немає про що говорити, - каже він. - І в цьому не тільки провина наших лідерів, не тільки нашого народу, який обравши таку систему влади, фактично вивантажив одній людині всі права й обов’язки, не вимагаючи розширення цих повноважень для всіх <…> Наші партнери… віддали перевагу спілкуванню з однією-двома персонами в Україні, замість того, щоб… робити так, як вони нам самі пояснювали: існують інституції, міністерства, громадське суспільство, експертні кола, медіа і т.д, які мають право”.
Водночас навіть під час “мінського процесу” була поліфонія думок. “Не всі знають, але навіть коли були т.зв. мінські процеси… то навіть тоді було стільки багато рівнів і каналів спілкування… Не всі були публічні, але це дозволяло іноді навіть спілкуватись з тими людьми, які очевидно наші ідеологічні вороги. Але без цього не можливо <...> Треба просто дати можливість почути більшу кількість ідей і кращу їх якість. Можливо, з них ті, хто стоять при владі, зможуть вибрати”, - певен Пристайко.
“Апостроф” поспілкувався з колишнім очільником закордонного відомства про те, чи не відмовиться зрештою Трамп від миротворчих амбіцій в україно-російській війні та чи доводиться нам сподіватися на Європу.
Пане Вадиме, чи змінилося ставлення Дональда Трампа до Володимира Зеленського під час його першої каденції і зараз?
Тоді вони раді були побачити, схожу на них, як їм здавалося, людину, яка прийшла на новій хвилі в Україні. Але це був інтерес такий чисто персональний, людський. Я не думаю, що хтось прогнозував, проектував це на майбутнє, яке буде. І зараз спостерігати за відносинами, які є, якщо вони не зміняться радикально, це, безумовно, дуже прикро. Єдине, що я не бачив тоді зацікавленості більшої, ніж персональної. Тобто це не було так: давайте проаналізуємо лідера країни, яка нам дуже важлива. Це було просто - цікава людина, яка прийшла до влади.
Зараз вони розуміють, що частина їхньої політики зав'язана на цю людину конкретно. І адміністрацію Трампа дратує якраз саме оця прив’язка. Хто б міг подумати, що будуть тикати в очі на літаку, на вулиці, на лижному курорті якоюсь Україною. Якщо нам вдасться оцю енергію, яка, на жаль, негативна, змінити — це може бути історія успіху. Тоді, може, для нас з'явитися шанс.
Чому Трамп, на вашу думку, більше прислухається не до Марко Рубіо і Келлога, які говорять про більш жорстку позицію щодо Путіна, а до Стіва Віткоффа?
Те, що повідомляють засоби масової інформації, це не обов'язково є так. Ми не знаємо насправді, що відбувається в кабінеті. Ми робимо висновок з однієї статті, хтось комусь переказав. Просто недостатньо інформації правдивої.
Може, це пов'язане з тим, що у Трампа, шанувальника великих швидких оборудок, поки що така проста ідея: дати якісь там економічні преференції. На жаль, це не тільки Трампа ідея, що якщо Росію зацікавити бізнесовими проєктами, то вона стане чомусь демократичнішою і так далі. Згадайте [ексканцлерку Німеччини Ангелу] Меркель. Це ж її була ідея, щоб затягнути Росію мільйоном економічних зв'язків.
Треба визнати, що при цьому конкретному уряді, конкретному персонажі Путіні, ця тактика не працює. Можливо, колись Росія буде зацікавлена у підвищенні якості свого власного життя, мати ресурс для цього, для нормального життя, цивілізаційного розвитку. Зараз ні, зараз вони всі свої ресурси спалюють на цих війнах і досягнення якоїсь геополітичної величі.
Наближається 100 днів Трампа, ми бачимо, що Росія так і не пішла на припинення вогню.
І це було очевидно й очікувано.
Так. Як це буде впливати на Трампа? Чи він буде шукати якийсь спосіб виходу з миротворчої ініціативи?
Був дуже цікавий приклад, коли НАТО воювало в Афганістані і коли вони Талібану заявляли, що місія афганська закінчиться такого-от числа. Талібан знав, коли цей день настане, і [прибічники радикального ісламістського руху ] чекали, поки НАТО потрапить у незручну ситуацію, досягнувши своєї часової рамки і не досягнувши успіху. Це та яма, в яку потрапила зараз адміністрація Трампа. НАТО зробило висновки і заявило, що ми будемо знаходитись стільки, скільки буде необхідно для розв'язання цієї ситуації. Це повністю збило карти Талібану, й вони вимушені були сісти за стіл переговорів.
Я думаю, що з досягненням 100 днів або іншого часового терміну нова адміністрація Трампа 2.0 навчиться і зрозуміє помилку, яку вони допустили з Росією, дозволивши себе загнати в пастку-глухий кут. І далі вони будуть виставляти не часові рамки, до яких треба досягнути успіху, ставши заручником бажання-небажання Путіна підігравати, а вони будуть виставляти ціль: досягнемо цього, будемо досягати наступного кроку. Я просто чекаю, поки цей період закінчиться, і вони перейдуть до наступного етапу.
Майбутній канцлер Німеччини Фрідріх Мерц говорить про те, що Таурус Україна отримає, якщо буде згода європейських партнерів. Водночас Британія і Франція очікують участі США в гарантіях безпеки. Як нам посилювати підтримку в Європі?
Я думаю, що дадуть Тауруси. Тауруси виробляються тією ж корпорацією, яка виробляє Storm Shadow і SCALP. Вони не тільки схожі, це одна компанія, яка розділена на частини, тобто їм потрібна політична згода, а технічно і все інше воно вже є. І політична згода насувається. Ми бачимо, що Мерц створює підстави, на яких він зможе прийняти це рішення.
Але я думаю, що Сполучені Штати, вони зрозуміють з часом, що все Європа сама досягне. Просто на якому це етапі, і як ми з вами це переживемо, - в цьому ключове питання.
Цікаву думку ви висловили, що українська влада має більшу кількість ідей чути, в тому числі від опозиції. Як це має бути?
Може, хтось подумає, що це мій пас опозиції, що вона має сісти в уряд. Це не зовсім так. Це один із варіантів. Ідеально було б, щоб поле розширилось, не обов'язково роздавати портфелі, не обов'язково визнавати міністерські посади або будь-які посади. Просто мати можливість почути. Інакше ти замикаєш себе просто в ті поради, які тобі дають оточуючі. Ти розраховуєш, що вони мають знати все. Так не працює. Ні я, ні ви. Ми всього, на жаль, не знаємо.
