У законопроекті депутата від БПП Дмитра Голубова про заборону абортів є типові тези, які з'являються у інформаційному просторі щоразу, коли мова заходить про заборону жінкам права на вибір. Мовляв, що це шкода для жінки, для дитини. Причому ембріон в 12 тижнів при цьому називають вже дитиною. Все це, як правило, підноситься під благородними мотивами. Мовляв, в країні катастрофічна ситуація і єдиний порятунок – заборона абортів. Ця тема вже багато разів піднімалася в суспільстві. Політики або погано чують спеціалістів гендерної політики, або біологію не вчили, або просто їм не вигідно все це чути і зважати на їхню думку.
Поки така тема дає депутатам можливість заробити політичний капітал на горі жінок. Важко ж уявити, щоб жінка переривала вагітність з доброго життя. Коли ж на важких ситуаціях заробляються політичні бали, це виглядає як мінімум не етично. Тим більше, що в результаті таких заборон ми отримаємо ситуацію протилежну тій, на яку розраховували. Не порятунок якихось там умовно людей, абстрактних, а конкретні смерті конкретних жінок, каліцтво, інвалідність. Але ж не приймаються чомусь програми з адаптації для дітей із вадами розвитку, програми підтримки сім'ї у складних обставинах, щоб жінка знала, що в неї є варіант, як вирішити ситуацію. Натомість ми штовхаємо цих жінок за межі виживання.
Одним із пасажів у славнозвісному "проекті" є тема порушення репродуктивних права чоловіків. Не держава має опікуватися стосунками між дорослими людьми. А якщо проти волі жінки чоловік хоче мати дитину, то чим це відрізняється від зґвалтування? У такому разі ж використовують тіло жінки. Тут теж порушення меж моралі. З одного боку, нам говорять про мораль, а з іншого боку, якщо ми дивимося на межі застосування цього закону, то вони ж безмежні. Ним можна маніпулювати безмежно. Насправді, він відкриває шлюз звинуваченню апріорі всіх жінок репродуктивного віку у злочині. Ніхто не може довести, що ось ця жінка не перервала вагітність до 12 тижнів. Насправді до 12 тижнів візуально, без застосування спеціальних засобів ми ніяк не можемо констатувати її вагітність. Більше того, інколи навіть сама жінка може й не здогадуватися про свою вагітність. У цей період йде ще процес перебудов, коли часто вагітність і самовільно переривається.
Треба також згадати, що раніше в часи сталінізму вже існувала заборона абортів. Очевидно, що країні потрібні були робочі кадри, мобілізаційний ресурс, солдати. Цього нині вголос не кажуть, проте можуть мати на увазі. У ті часи, у які б не хотілося повертатися, значна частина засуджень за переривання вагітності здійснювалася за доносом найближчого оточення. Можливо, це були родичі чи хтось із трудового колективу. Уявіть, який джин із пляшки може бути випущений в разі ухвалення подібного роду закону? Справді, тут немає меж у такому засудженні жінок.
Ще існує така маніпулятивна тема: мовляв, в Україні дозволене нині переривання вагітності за бажанням жінки. Насправді, це теж у нас регламентовано – тільки до певного періоду, далі тільки за медичними показами, а за соціальними уже – ні.
Взагалі поки в Україні можна говорити про позитивну динаміку у питанні сексуальної культури, виховання. Населення вже навчилося планувати дітей, а не так як це було раніше. Згадати хоча б тут долі жінок 1970-1980-х років, які по 12 разів за життя переривали вагітність. Якщо ми замість того, щоб впровадити сексуальну освіту, контрацептивну культуру, йдемо шляхом таких заборон, то можемо повернутися до таких печальних історій минулого.
У такого роду законопроектах прочитується політична складова. А коли до цих питань ще приєднується церква, то вони йдуть далі і пропонують заборонити будь-яку контрацепцію, крім природніх способів. Тож, якщо ми скажемо це "а", а потім оте "б", тоді ми отримаємо страшні цифри кількості переривань, які були в радянські часи, тільки нелегальних!
Коли в нас починають говорити про мораль, то контроль за нею йде чомусь через тіло жінки. За родину, моральний стан сім'ї у нас відповідальна лише жінка, якщо діти непутящі, то, напевно, більш за все винна мати. А у повсякденній свідомості чомусь закріплена відповідальність жінки навіть не за ту стать дитини. Там, де задіяні двоє, всю вину несе лише одна жінка – це і відображає патріархальну нерівність. Жінка не приймає кінцевого рішення, у неї через такі законодавчі ініціативи забирають право навіть на власне тіло. Вдуматися: держава перебирає на себе право вирішувати, що жінка має право робити зі своїм тілом.
Треба зробити неможливим взагалі подібні прояви порушення прав на законодавчому рівні, такі ініціативи. Для цього необхідна масштабна просвітницька програма. Суспільству треба говорити не просто про права кожної людини, про право на тіло, про соціальну освіту, про репродуктивну відповідальність не лише жінки, особливо, коли у дитини якісь проблеми, а й відповідальність чоловіка, який раптом потім може забути про свої репродуктивні права. Адже чоловікові куди легше про них забути і покинути дитину, бо є мати, яка ціною власного життя, зниження його якості намагається дати раду. Так само потрібно говорити про спекулювання політиками на цих темах, про чистої води популізм і маніпуляції, про те, що це спосіб нажити собі політичний капітал на людях, які опиняються у складних ситуаціях, що це лицемірство. Треба називати все своїми іменами і давати цим явищам відповідний інформаційний супровід.
