Не Путін, але все одно схоже на карикатуру: як українські політики ходять в народ

За доброю традицією, з настанням нового політичного сезону або ж напередодні виборів українські політики все більш самовіддано намагаються довести українському народу, що можновладці нічим від цього народу не відрізняються і є такими ж пересічними громадянами, як і всі інші. Як саме чиновники на представницьких авто та з мільйонними статками на рахунках намагаються злитися з народом і як діє такий політичний камуфляж на українців, розбирався "Апостроф".

Похід в народ

Для того, щоб замаскуватися під народ, треба піти в народ. Мова йде не про планові зустрічі з виборцями на округах, а про появу політика нібито ненароком на публіці у звичній для кожного українця обстановці: в магазині, на зупинці, в громадському транспорті, на вулиці. "Щоб показати, що політик такий саме, як і всі інші: опікується тими ж проблемами, ходить в ті ж місця, що й звичайні люди", - пояснює "Апострофу" політтехнолог Ярослав Макітра.

Варто відзначити, що ця технологія не нова, виходи в народ для здобуття політичних дивідендів практикуються чиновниками по всьому світу.

За словами політтехнолога Дмитра Раїмова, цей інструмент використовується для підвищення пізнаваності й формування довіри. "Це прийшло ще з американських підручників із політичних технологій, де сказано, що скільки рук ти потиснеш під час виборчої кампанії – стільки ти отримаєш і виборців, - каже він "Апострофу". – Недостатньо просто світитися в телевізорі, потрібно йти до людей, щоб вони тебе впізнавали, бачили, чули і розуміли, що ти абсолютно реальна людина. Без таких рукостискань рейтинг політика є просто надуванням щік".

У кожній політичній традиції ходіння в народ тієї чи іншої країни є свої особливості. Наприклад, президента Росії Володимира Путіна журналісти і блогери не раз ловили на зустрічах з "правильним" народом, коли поруч із В.В.П. опинялися одні і ті ж люди тільки в різних "декораціях": церква, природа, риболовецьке судно.

У вітчизняній політичній традиції також є свої особливості. Наприклад, з початком бойових дій на Донбасі серед політиків стало модним відвідувати зону АТО. "Зараз у нас є два архетипи політиків, тобто людей, які можуть бути присутніми на державних посадах. Це "молодий реформатор" і "бойовий генерал", - додає Раїмов. – У цих двох архетипів є політичне майбутнє, тому частина українських політиків намагається відзначитися в зоні бойових дій, бо вони знають, що для них це можливість у публічному просторі заявити, що вони обороняють державу. У дискусії з кимось із опонентів завжди можна сказати: "Що ви мені тут розповідаєте? Я взагалі-то воював". Я знаю багатьох політиків, які не були там, але їх прес-секретарі показували фотографії бойових дій, передової, мовляв, вони там були, але насправді політика там і поруч не було".

Крім того, в обов'язкову програму чиновників входить поява в храмі в дні особливо значущих релігійних свят. Прес-служба політика неодмінно має зняти візит шефа на фото, бажано в момент хресного знамення, яке здійснюється правою рукою, й зі свічкою в лівій, в оточенні простих парафіян храму, і розшарити фото в соцмережах. До вибору гардероба також слід поставитися серйозно. Останній тренд церковно-політичної моди – вишиванка, яка в духовному місці підкреслює ще й національну ідентичність чиновника. Безпрограшна комбінація. Саме цей предмет одягу з року в рік на Великдень вибирає екс-прем'єр Арсеній Яценюк. Комбо – обійти у великодню ніч відразу кілька храмів разом із сім'єю, як це робить президент Петро Порошенко, і, знову-таки, відзвітувати про виконану "роботу" в соцмережах.

Але якщо походи в храм – необхідний мінімум, який повинен бути в арсеналі кожного політика, то інші форми активності в народі обмежуються тільки фантазією самого чиновника і його піарників. Найбільш "народним" політиком в Україні можна сміливо назвати лідера "радикалів" Олега Ляшка. Цей парламентарій доїв худобу, прогулювався вулицями столиці, спілкуючись із двірниками та працівниками метро, розмовляв з людьми на зупинках, а одного разу, під час одного з таких сеансів спілкування, навіть прихлопнув комара прямо на лобі сільської мешканки, мовляв, ніщо людське йому не чуже. До речі, під час таких вилазок політик нікому не відмовляє в селфі, підкреслюючи свою відкритість.

Любить загравати з народом і екс-губернатор Одеської області Міхеіл Саакашвілі. Будучи главою ОДА, Саакашвілі спускався в метро (у Харкові), катався звичайною рейсовою маршруткою, заходив в закусочні, як пересічний відвідувач.

"Зайшов разом з охороною та родиною. Постояв, як всі, у черзі, зробив замовлення, а охорона чергувала неподалік, - розповідає "Апострофу" Дмитро, очевидець такої вилазки Саакашвілі. – Коли він сів за стіл, до нього почали підходити люди, в основному молоді дівчата, які просили дозволу сфотографуватися. Він нікому не відмовляв, дівчата робили фото і тут же постили його в соцмережах".

"Ця технологія спрямована навіть не на ту аудиторію, яка безпосередньо була присутня під час появи політика на людях, а на фіксацію самого факту і демонстрацію його через соцмережі і ТБ, мовляв, такий стиль життя для чиновника – буденність", - додав Ярослав Макітра.

Що стосується державних чиновників вищого рівня, то вони, звичайно, в силу свого статусу більш обмежені у маневрах, але все одно вдаються до цієї політтехнології. Наприклад, на початку вересня українці обговорювали візит президента Петра Порошенка в супермаркет. За "щасливою випадковістю" блогер Мирослав Олешко зняв на відео, як глава держави виходить з супермаркету у звичайній футболці і, зробивши селфі з двома дівчатами, сідає в свій автомобіль.

Над іміджем "народного" прем'єра посилено працює і Володимир Гройсман. Прес-служба глави Кабміну регулярно тиражує фото шефа в оточенні бабусь, а в Тернополі прем'єр катався у переповненій маршрутці.

Зворотний ефект

У той же час вилазка в народ може зіграти з політиком злий жарт і дати абсолютно зворотний ефект. Так, хрестоматійним анекдотом обернувся похід у народ російського прем'єра Дмитра Медведєва, коли на запитання пенсіонерки з окупованого Криму він відповів: "Денег нет, но вы держитесь".

Не надто вдалим виявився і візит Арсенія Яценюка до храму на Великдень у квітні цього року. Екс-прем'єр начебто зробив все "за фен-шуєм": прийшов в храм з кошиком, став поряд з простими парафіянами, виклав фото в соцмережі... Та тільки користувачі соцмереж висміяли політика за те, що на фото в натовпі бабусь за спиною Яценюка засвітилися кремезні охоронці екс-прем'єра.

"Вихід політика до людей – це завжди можливість потрапити в халепу. Можуть спрацювати конкуренти, наприклад, когось підіслати, хто спробує зірвати зустріч. Політик може обмовитися і сказати щось не те, а потім заяву буде миттєво розтиражовано... І коли політик бачить за обличчям людини, яка стоїть перед ним, що його не дуже люблять або навіть сміються, то в такій ситуації можна наговорити зайвого", - зазначає Раїмов.

Щоб політик не наговорив зайвого і поводився гідно, перед виходом у народ з ним працюють піарники і політтехнологи.

"Заздалегідь обговорюється риторика, на що звернути увагу, як тримати аудиторію, привернути її до себе. Грамотний політик топ-рівня просто не може дозволити собі потрапити в неконтрольоване середовище і не мати плану дій. Певна поведінка моделюється наперед", - зазначає Ярослав Макітра.

Як саме готуються походи в народ, "Апострофу" розповіла колишня помічниця одного з чинних нардепів Світлана. "Шеф більше любив приїжджати в округ на свята мікрорайонів або селищ. Всі зустрічі планувалися, але якщо ставили гостре питання, на цей випадок була заготовка: він завжди пропонував написати звернення до нього як нардепа, мовляв, він розбереться в межах чинного законодавства. Але щоб гострих питань не виникало, зазвичай до цих свят щось робили в районі або селищі, наприклад, встановлювали дитячі майданчики, білили бордюри, зупинку могли поставити", - каже вона.

У що вірять люди

Але залишається питання – чи працює ця політтехнологія в реальності і чи конвертуються вилазки в народ в голоси виборців.

На думку політтехнолога Олексія Голобуцького, такий трюк може спрацювати не завжди, адже все залежить від цільової аудиторії того чи іншого політика.

"Проблема в тому, що наші політики хочуть подобатися всім одночасно, заграючи і з молоддю, і з пенсіонерами, і з інтелектуалами, і з середнім класом. Але так не буває, - каже "Апострофу" експерт. – Наприклад, робив помилки Арсеній Яценюк. Йому симпатизують ті люди, які розуміють, що він інтелектуально розвинений, володіє мовами. Але це вузьке коло електорату. Простому ж народу в основній масі на це наплювати. Відповідно, походи Яценюка в чебуречну не спрацювали, адже не для свого електорату він все одно залишиться "очкариком", нехай він хоч у картонній коробці в метро живе, а для його електорату, з критичним мисленням, це дуже примітивний і слабкий хід".

Політичний психолог Світлана Чуніхіна вважає, що соціальний розрив між правлячою елітою і простими українцями занадто великий, щоб люди вірили в щирість політиків.

"Дистанція між владою, правлячими елітами та іншим населенням існує скрізь, і скрізь є ризик її небезпечного збільшення. Так що час від часу необхідні ці символічні акти зближення влади з народом, щоб режими підтримували свою функціональність. І учасники, і спостерігачі, як правило, усвідомлюють, що це саме символічне зближення, "нібито", удаване. Але так уже влаштована політика, що в ній велике значення мають символи і ритуали, - запевняє "Апостроф" психолог. – Українські політичні "виходи в народ" являють собою частину цієї загальної традиції. Але оскільки контраст між життям правлячого класу і повсякденністю звичайних громадян у нас разючий, усі ці походи в чебуречні, за сирками виглядають злою пародією, карикатурою. Є стійке відчуття, що влада має дуже смутні уявлення про те, що таке і хто такий народ. Народ, до речі, теж не особливо прагне вникати і пізнавати тих, хто керує державою. Мовляв, усі вони там однакові. Ось цю прірву незнання і майнового розшарування необхідно усувати. І символічними походами з авоською в магазин тут не обійтися. Потрібне реальне зближення, скорочення дистанції, вирівнювання диспропорцій у доходах і якості життя".