"Позиційна" війна Банкової і глави НАБУ Артема Ситника різко перейшла в активну фазу після того, як в понеділок, 15 лютого, Кабінет міністрів подав законопроект, який у разі його ухвалення Верховною Радою, автоматично позбавить директора НАБУ крісла. Раніше подібні спроби позбутися від Ситника викликали бурхливу негативну реакцію Заходу, проте цього разу нічого не сталося. Чому главу НАБУ не хочуть захищати навіть його лобісти за океаном, розбирався "Апостроф".
Першого, і поки що, єдиного главу Національного антикорупційного бюро України Артема Ситника вчергове намагаються прибрати з посади. Перші спроби взяти під контроль НАБУ робилися ще в каденцію Петра Порошенка. Офіс Зеленського стрімко підхопив цю ініціативу. Однак Ситнику вдавалося утриматися на посаді. Не в останню чергу через підтримку його кандидатури основними фінансовими донорами українських антикорупційних реформ - ЄС та США, які кожного разу нагадували українській владі, що без незалежного НАБУ не буде ані безвізового режиму, ані подальших траншів від МВФ. Тоді було зрозуміло, що просто так Ситника не здадуть. Зараз такої впевненості - немає.
Тим паче, це не завадило Конституційному Суду України в серпні 2020 року визнати указ про призначення Ситника таким, що не відповідає Основному закону, а в вересні минулого року взагалі скасувати більшість ключових норм закону про НАБУ. З цього моменту перебування Ситника на посаді глави НАБУ стало сумнівним з юридичної точки зору, що, втім, не заважає йому і далі очолювати антикорупційне відомство.
Незважаючи на підвішений стан, бюро в лютому почало розслідування проти міністра охорони здоров'я України Максима Степанова, якого НАБУ підозрює в закупівлі вакцин від коронавірусу за завищеними цінами. Схоже, це стало останньою краплею: 15 февраля 2021 року в Кабінеті Міністрів України відбулося позачергове засідання, де було затверджено новий законопроект про зміну статусу НАБУ та процедуру обрання його голови.
Суть цього законопроекту зводиться до того, що в разі його ухвалення НАБУ перестане бути "державним правоохоронним органом", а замість цього трансформується в "центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом", який буде підпорядковуватися Кабміну. Також з моменту ухвалення цього законопроекту, виконуючим обов'язки директора стає його нинішній перший заступник, що означає автоматичне звільнення Ситника.
Згідно урядовому законопроекту, вибирати нового директора буде комісія з дев'яти осіб: трьох осіб туди направляє Рада нацбезпеки та оборони. А ще шість осіб обирає уряд: половину - самостійно, а трійку з кандидатур пропонують "донори, які надавали Україні технічну допомогу в боротьбі з корупцією".
Таким чином, останнє - і найвагоміше - слово під час конкурсу залишається за українською владою.
Млява реакція Заходу на удар по антикорупційній "священній корові"
Примітно, що цього разу чергова спроба змістити Ситника з посади голови НАБУ не викликала широкого резонансу і засудження від західних партнерів-донорів. З офіційних осіб можна виділити хіба що реакцію посла Данії в Україні Оле Егберга Міккельсен.
"Важкі часи для боротьби з корупцією в Україні, але все одно є чому радіти. Приємно познайомитися з Артемом Ситником, директором НАБУ, ключової установи в системі боротьби з корупцією, яку Данія з гордістю підтримує разом з ЄС", - заявив посол Данії в Україні. Тональність заяви свідчить про те, що питання Ситника вже вирішено.
Ідею відправити Ситника у відставку за океаном ніхто з діючих "топів" коментувати не став. Відреагував хіба що колишній радник віце-президента США Джо Байдена, а нині - директор аналітичного Центру Байдена при Пенсільванському університеті Майкл Карпентер в своєму Twitter, опублікувавши новину про Ситника з прикріпленим смайлом широко відкритих очей, ймовірно маючи на увазі, що він спостерігає за розвитком ситуації.
У 2017 році, коли відбувалися спроби змістити Ситника за допомогою Верховної Ради, його риторика була набагато більш різкою і однозначною. "Якщо Рада проголосує за звільнення глави Антикорупційного комітету і голови НАБУ (Ситника, - Апостроф), я порекомендую скоротити всю урядову допомогу США Україні, включаючи допомогу в сфері безпеки. Це ганьба", - заявляв тоді Майкл Карпентер.
На думку директора Інституту зовнішньополітичних досліджень Григорія Перепелиці, млява реакція Заходу на чергову спробу звільнити Ситника може бути пов'язана з втомою від України.
"Цей клептократичний парламентсько-олігархічний режим, який захищають українські партії, а з ними і "п'ята колона" - вони всі намагаються заблокувати діяльність антикорупційних структур, тому що ці органи підривають основи цього клептократичною режиму. У мене таке відчуття, що Захід вже втомився розбиратися та захищати українські антикорупційні структури. Але в будь-якому випадку, я вважаю, що відносини України з США та ЄС після ситуації з Ситником погіршаться", - вважає Григорій Перепелиця.
На думку політолога Олександра Сушка, демонстрація публічної підтримки тих чи інших українських чиновників з боку західних посадовців не завжди спрацьовує, з цим і пов'язане мовчання чиновників.
"Підтримка носить не стільки персональний, скільки інституційний характер. Тут у Заходу позиція щодо НАБУ така ж, як і була за часів Порошенка. Водночас, мова йде не тільки про НАБУ, а й про всі правоохоронні та антикорупційні органи. Оскільки останнім часом Захід все частіше підкреслює, що в першу чергу Україні необхідно взятися за трансформацію сектора правосуддя, і зробити його більш незалежним як від політичної влади, так і від влади грошей. Про це свідчить і нещодавня спільна заява послів G-7, і недавня резолюція Європарламенту, і багато інших сигналів від США і країн ЄС", - вважає Олександр Сушко.
Втім, як бачимо, публічно Ситника захищати на Заході ніхто не збирається.
Балансування між Байденом і олігархами
Історія зі спробою звільнити Ситника могла активізуватися, оскільки Україна не змогла домовитися з МВФ, вважає політолог Олександр Сушко.
"В ОП зараз розуміють, що оскільки з МВФ не вдалося домовитися, то і найближчим часом ситуація не зміниться, адже існують дуже великі розбіжності, в першу чергу, щодо судової реформи. Таким чином відкрилося вікно можливостей, щоб скористатися ситуацією та змінити Ситника. простіше кажучи, це можуть використовувати як відповідь на небажання МВФ йти на поступки Україні", - вважає Олександр Сушко.
А ось за словами політолога Сергія Толстова, прохолодна реакція на ситуацію з Ситником може бути пов'язана з тим, що Захід вже також незадоволений главою НАБУ.
"Американське посольство в Україні дуже уважно стежить за інформаційним простором, і схоже їм не подобається, що Ситник став токсичним. Крім того, Артем Ситник став символом негативного прикладу західного управління, і у нього зараз склався негативний імідж в Україні. Ситник постійно перебуває в конфлікті з українською владою, і невідомо, що він захоче зробити далі: відкрити справу на генерального прокурора або проти Президента?", - сказав експерт.
У разі реалізації плану з відставкою Ситника головне завдання Зеленського полягає в тому, щоб домогтися призначення лояльної людини. Втім, в будь-якому випадку, з оглядкою на Вашингтон.
"Зеленський веде з Заходом досить розмиту і хитру гру. Справа в тому, що він розуміє загрози олігархічного консенсусу, який свого часу привів до зміни Віктора Ющенка, а також до зміни Віктора Януковича. З точки зору теорії української політики, олігархічний консенсус є абсолютним злом. Відповідно інструментом проти олігархічного консенсусу є внутрішня гра на його розбалансування. Втім, на сьогодні цей консенсус не вимальовується: Фірташ заблокований в Австрії, Порошенко грає в свою гру, Пінчук поступово дрейфує на Захід. В результаті, олігархічна загроза зводиться до пари Ахметов-Коломойський. З цією парою олігархів Зеленський хоча й важко, але все ж поки що знаходить спільну мову, і не бачить в них прямої загрози, оскільки дає кожному "по шматку". Але водночас, Зеленський розуміє, що необхідний якийсь балансир, проти цих олігархів. Хто може стати в цьому випадку балансиром? Очевидно, що США", - резюмує експерт Сергій Толстов.
