Україні конче необхідно оновлювати законодавство про медіа. Окремі статті писалися ще у часи Радянського Союзу, коли й інтернету не було. Крім того, треба приділити велику увагу інформаційній безпеці, щоб адекватно реагувати на російські фейки і пропаганду. Про це в ефірі Апостроф Live на Апостроф TV розповіла заступник голови фракції "Слуга народу", заступник голови Комітету Верховної Ради з питань гуманітарної та інформаційної політики Євгенія Кравчук.
- У парламенті розробляють закон про медіа, покликаний захистити медіапростір від російської експансії. Як ви вважаєте, як сприймуть цей закон народні депутати? Бо у попередній раз до закону про медіа було чимало нарікань.
- Якщо говорити про той законопроект, то його відклали, тому що трошки неправильно побудували саму роботу. Перш ніж ми виносимо на голосування закон про медіа, ми провели дуже багато зустрічей, обговорень. Зокрема, це питання обговорюється на форумі "Україна 30".
Ми продовжуємо спілкуватися з представниками найбільших медійних холдингів. І тільки тоді ми будемо виносити оновлену редакції.
Щодо закону, який відклало міністерство, то вони просто видали свою концепцію, свій текст. Він фактично не пройшов громадського обговорення. Треба було спочатку вирішити, в чому наша проблема, якими інструментами ми можемо її вирішити.
Якщо говорити загалом про інформаційну безпеку як таку, то тут є кілька вимірів. Є вимір доволі суворих, різких речей, які приймає РНБО. Але це такі виняткові засоби. Якби в нас було осучаснене законодавство, це все можна було б зробити. Бо в нас законодавство з кінця 90-х років, коли ще навіть інтернету не було.
- У нас деякі кодекси ще з радянськими статтями.
- Абсолютно точно. Закон про пресу у нас ще в УРСР був прописаний. Це все дуже застаріле. Відповідно, це поки що така загальна рамка.
Є окремий розділ, який стосується російської агресії. Він буде діяти тимчасово – на час російської агресії. Коли ми живемо в таких екстраординарних умовах, треба застосовувати й суворіші заходи. Так само ми пропонуємо обов’язкову реєстрацію для друкованих медіа тільки на час російської агресії. Це для того, щоб не міг кожен прийти і відкрити собі газету, а щоб хоча б якийсь контроль з боку держави був.
Інший рівень – це великий проект, який стосується інформаційної гігієни або – є такий трошки складніший термін – медіа-грамотність. По суті, це розвиток критичного мислення у людей, щоб у них одразу виникала якась підозра: ага, це якийсь дуже незрозумілий сайт, який подає явно зманіпульовану інформацію.
- Це ви зараз говорите про створення Українського центру протидії дезінформації?
- Ні, це інший проект. У нас з 2014 року було дуже багато локальних проектів з медіа-грамотності, але ніколи не було державної програми. Зараз це треба об’єднати. І це різні цільові аудиторії. Мова не лише про випускників чи студентів факультетів журналістики, не про школи, де елементи критичного мислення були в програмах. Йдеться, зокрема, про доросле населення: наші з вами мами та навіть бабусі зараз активно стають користувачами інтернету. Але у них таке виховання, що всьому написаному в газеті можна вірити - а тут маса фейків.
Люди просто дезорієнтовані, їм треба дати ці навички, щоб вони завжди критично ставилися та перевіряли, а не просто споживали мегабайтами цю інформацію.
Ми розуміємо, що найбільше ця пропаганда та дезінформація пов’язана з російською агресією, з російськими наративами. Зокрема, що в Україні все погано, нічого в неї не виходить. Це ж теж російське. Як кажуть, в російських новинах більше говорять про Україну, як там все погано, ніж про те, що відбувається в Нижньому Новгороді. Але це стосується і таких тем як здоров’я, вакцинація, COVID-19. На жаль, комусь ці фейки можуть коштувати життя.
- На березень в Україні анонсували створення Центру протидії дезінформації. Як він буде діяти? Наскільки чітко зараз має бути документально прописана боротьба з пропагандою, щоб не було закидів, що починає діяти цензура?
- Я так розумію, що зараз вирішується, яке відомство цим буде займатися. Логічно, щоб цим займалося Міністерство культури та інформаційної політики, бо вони якраз здатні зібрати експертів.
В принципі, ще є можливість, щоб цим займалася РНБО, але тут її завдання – це, мабуть, більше координація служб, які б могли протидіяти. А у випадку з Центром протидії дезінформації це має бути центр, який об’єднає фахівців, здатних дуже швидко давати суспільству сигнал, що зараз відбувається інформаційна атака.
Ми побачили, що через соцмережі чи такі-то майданчики просувають такий меседж, але це фейк, тому що.., а правда в тому, що … Є навіть ідея створити віртуальний музей російської пропаганди та показувати ці фейки.
Але держава має забезпечувати і свій сигнал, щоб давати правдиву інформацію. І щоб ця інформація вчасно й у повній мірі доходила до громадян. Щоб вони не читали фейки, а споживали інформацію, яку дають державні та інші структури.
