Уявіть: ви пройшли всі кола пекла кваліфікаційного оцінювання, Вища рада правосуддя (ВРП) вже внесла подання Президенту про ваше довічне призначення суддею, аж раптом – Вища кваліфікаційна комісія суддів (ВККС) вирішує видозмінити процедуру і визнати вас невідповідною до посади. Саме це сталося з Мариною Лозинською, суддею Солом’янського райсуду Києва. Але 23 жовтня 2025 року Велика Палата Верховного Суду поставила крапку: процедура завершилася ще у 2020-му, а повторна перевірка ні що інше як свавілля. Це не просто перемога однієї судді, а чіткий сигнал усій системі: правила не можна міняти по ходу гри.
Ця історія почалася ще у 2010 році, коли Президент призначив Лозинську суддею на п’ять років. Після реформи 2016 року всі «п’ятирічники» мали пройти кваліфікаційне оцінювання. У 2019 році колегія ВККС визнала її відповідною: 706,875 бала, більше 67% максимуму. Але Громадська рада доброчесності (ГРД) дала негативний висновок. Рішення колегії мало набрати чинності після пленарного засідання ВККС. Та тут – форс-мажор: у листопаді 2019 року повноваження комісії припинилися. Невизначеність тривала аж до 2023 року. Аби не паралізувати суди, парламент у 2020 році прийняв Закон №679-IX: ВРП могла внести подання Президенту без рекомендації ВККС, якщо колегія вже визналасуддю відповідним. 22 грудня 2020 року ВРП так і зробила: рішення №3643/0/15-20. Лозинська чекала на указ Президента. Але у 2023 році ВККС ожила, вирішила «дограти» і 29 січня 2024 року визнала суддю невідповідною. Подання на звільнення – до ВРП.
В свою чергу, Лозинська звернулася до суду. Касаційний адмінсуд у липні 2025 року скасував рішення ВККС. Комісія подала апеляцію, але Велика Палата 23 жовтня залишила все без змін. Ключові тези постанови – мов удар по свавільним квотам і «другим колам»:
Процедура завершилася у 2020 році. ВРП реалізувала рішення колегії ВККС. Повторне оцінювання – поза законом.
Право на передбачуваність. Суддя правомірно очікувала, що після подання ВРП її кар’єра захищена. Це – стаття 8 Конвенції про права людини: повага до приватного життя, включаючи доступ до професії.
Дискреція ВККС – не безмежна. Комісія порушила ч.2 ст.19 Конституції: діяла поза межами повноважень. Навіть якщо ГРД «оновив» висновок – це не привід повертати годинник назад.
Правова визначеність. Зміна правил після гри – табу. Суд послався на практику ЄСПЛ і Конституційного Суду: держава не може «перегравати» завершені процедури.
Справа Лозинської є дзеркалом проблем, про які минулого тижня на «Апострофі»вийшов відповідний матеріал. Там ВККС ввела квоти після тестів, виключивши 475 кандидатів. Тут – те саме: зміна правил по ходу. Велика Палата чітко сказала: «Межі дискреції ВККС не є неосяжними».
Тож маємо прецедент. Тепер будь-яке «догравання» ВККС – під прицілом. А для тисяч кандидатів на 1800 вакансій – надія: квоти, ретроспективні перевірки та «другі кола» можна оскаржити. Тож суддя Лозинська повертається до роботи. ВККС отримала поразку: апеляцію відхилено, рішення – протиправне. Це не просто перемога однієї судді – це перемога верховенства права. Бо коли комісія грає «в свої ворота», реформа перетворюється на імітацію. А для влади це простий сигнал: якщо бажаєте євроінтеграцію– будьте ласкаві дотримуватися принципів передбачуваності. Бо інакше чергові 475 виключених кандидатів знову підуть до суду та отримають свої перемоги, як зробила це Лозінська.
