Секретар Ради нацбезпеки та оборони України Олексій Данілов описав 12 кроків деокупації Криму. Серед них: знищення Кримського мосту, який з'єднує півострів з материковою росією, програма "Детоксикація", створення документальної бази фактів російських злочинів проти українців, які чинили спротив окупації тощо. Про ці пункти, інші важливі моменти, які необхідно врахувати під час підготовки до реінтеграції Донбасу і Криму, а також про те, чому раптом згадали про ганебні "харківські угоди" - в етері Апостроф TV розповів заступник міністра з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб України у 2016-2019 роках ГЕОРГІЙ ТУКА.
- Що ви скажете про ці 12 кроків, і наскільки ми вже до них наблизилися?
- Відверто кажучи, я не думаю, що шляхом встановлення пам’ятника "Русскій корабль" можна якимось чином сприяти деокупації Криму. Це більше, з моєї точки зору, якісь пропагандистські заяви.
Читайте: Повернення Криму Україні: як не прошляпити важливе питання
Що стосується реальних кроків до звільнення української території, зокрема й автономної Республіки Крим, то ще й досі не вирішено доволі непросте запитання, яке є засадничим. І без його вирішення ми можемо зіткнутися з величезною кількістю проблем. Йдеться про долю населення – не тих етнічних росіян і громадян російської федерації, які заїхали на окуповану територію півострова протягом останніх 8-9 років. Мова йде про тих колишніх громадян України, які підтримали анексію Криму, є шанувальниками "русского міра", підтримують війну проти України, але разом з тим ці люди самі безпосередньо до рук зброї ще не брали.
І от яка доля цих людей після того, як повернеться контроль центральної влади над територією АР Крим? Що з ними робити? Чи інтегрувати їх в українське суспільство? Яким чином, чи можливо це, скільки на це знадобиться часу чи зусиль? А може краще спонукати їх до виїзду на територію етнічної батьківщини, мається на увазі безпосередньо росія? І от без вирішення таких важливих питань, з моєї точки зору, наголошую, це моя особиста думка, ми будемо мати величезну купу проблем не просто перед звільненням, під час звільнення, а ще й після звільнення цієї території.
- Дуже багато кажуть про те, що треба дотримуватися інформаційної тиші з багатьох питань. І я так розумію, що багато чого ще ми не можемо говорити щодо наших планів стосовно деокупації Криму.
- Я припускаю, що в першу чергу, мабуть, йдеться все же про військові способи звільнення окупованих територій. Я теж підтримую таку тезу і взагалі позицію, яку не так давно висловив Сергій Кривонос, що просто неприпустимо відкритим є спілкування керівників не лише нашої країни, а й наших союзників щодо надання воєнної допомоги Україні. Абсолютно зайвим є оприлюднення детальної інформації про обсяги, терміни і маршрути надання такої допомоги.
Невже ми з вами не розуміємо, що за всіма цими повідомленнями доволі пильно слідкує ворог і намагається в будь-який спосіб уповільнити отримання воєнної допомоги чи то руйнуючи об’єкти інфраструктури, якими прямує допомога, чи здійснюючи вплив через свою м'яку силу в країнах Європи, влаштовуючи різного роду, наприклад, мітинги місцевих проросійських активістів, які приєднують і якусь частину європейського суспільства. Вони виходять на ці мітинги на під гаслами "путін наш герой". Вони висловлюють гасла, мовляв, "ми за мир, геть війну", а для того, щоб зупинилася війна, треба припинити надавати озброєння Україні. І такі мітинги вже відбувалися в кількох країнах Європи. Навряд чи варто нам надалі так детально розповідати всім навколо про наші спільні плани.
- Це взагалі їхня велика мрія – аби наші партнери і союзники припинили надавати Україні військову допомогу. Чи можна говорити про те, що їм вдасться досягти у той чи інший спосіб цього?
- Наголошую, що жодних об’єктивних передумов для таких настроїв я на сьогоднішній день не бачу. Політична підтримка колективним Заходом нашої країни залишається непохитною. Кількість і фінансової підтримки, і безпосередньо в якості озброєння чи набоїв лише зростає. Тому мати якісь песимістичні настрої, мовляв, Європа або Сполучені Штати вже втомилися від України – це все абсолютно не відповідає дійсності.
Днями на одному з телеканалів я чув свіжі результати опитувань, проведених однією з американських компаній. Рівень підтримки України серед американців лише зростає.
- Поговорімо про ще одну важливу тему. Якщо мова загалом про Крим, то зараз в Україні готуються до скасування угоди про розміщення чф рф у окупованому Криму. Йдеться про так звані "харківські угоди". Нардепи звернулися до Конституційного суду із проханням перевірити конституційність цих угод, які в 2010 році у ганебний спосіб були проголосовані у Верховній раді. Депутати стверджують, що "харківські угоди" суперечать частині 7 статті 17 Конституції України: на території України не допускається розташування іноземних військових баз. Чому зараз з'являється це подання нардепів до Конституційного суду? Чи не є це також певною підготовкою до деокупації півострова?
- Не вбачаю жодного зв'язку між оцим поданням конституційним і питанням звільнення півострова. Це абсолютно різного плану питання. Для мене досить дивним залишається взагалі сам факт дискусії щодо існування цих ганебних "харківських угод". Між іншим, у залі Верховної ради тоді мерзотник, тодішній голова ВРУ, ховався під парасольками.
- До речі, в неконституційний спосіб і з порушенням регламенту це все ухвалювалося.
- Так-так. Я цього покидька вже давно не бачив ніде в ЗМІ, доля його мені зовсім невідома і незрозуміла. Та мені дуже цікаво, і в мене залишається величезне запитання: чому ця людина досі не відповіла згідно чинного законодавства за свої дії під час оцього ганебного так званого голосування?
- Тут теж питання, чому в 2014 році після Майдану не порушувалося це питання, чому аж зараз, під час масштабного вторгнення, ми до цього дійшли. І то - лише через рік.
- Абсолютно погоджуюсь з вами. У мене є ще певні застереження щодо цього подання до Конституційного суду. Я не юрист, не фаховий правник, тим більше не конституціоналіст – це окреме середовище юристів, фахівців з конституційного права. Я б волів подивитися на перелік тих підписантів цього подання до Конституційного суду.
Дійсно, в Конституції у нас записано і нейтральний статус, і неможливість розміщення воєнних баз інших держав на території нашої країни. Але абсолютно зрозуміло, що зараз, в нинішніх умовах вся країна існує в стані війни. Якщо зараз більше 80% українців підтримують вступ до Північноатлантичного Альянсу, то я не думаю, що кількість людей, які підтримають створення воєнних баз Альянсу або окремих країн-членів Альянсу на території нашої держави, буде значно меншою, ніж рівень підтримки вступу України до Альянсу.
Але у нас залишається оця норма в нашій Конституції. Чи таке подання до Конституційного суду, з моєї точки зору, в питанні, яке взагалі не вартує виїденого яйця, не є спробою актуалізації саме тієї статті в Конституції, на яку посилаються оці підписанти? Я б, наприклад, не був би дуже здивований, якщо б серед підписантів побачив Шуфрича, Бойка і решту недобитків з "Партії регіонів". Вони чудово усвідомлюють, що за будь-яких обставин на нинішньому етапі розвитку Україна ніколи не погодиться на ратифікацію існування бази чорноморського флоту росії на нашій території.
Та разом з тим актуалізація цього питання… Я не виключаю, що ці сили намагаються привернути увагу або зробити крок на випередження для того, щоб в подальшому апелювати під час ухвалення рішень про створення воєнних баз наших союзників на території нашої держави.
- Дійсно, тут багато питань, будемо за цим стежити. Якщо говорити знову ж таки про питання Криму, деокупації півострова, наших подальших дій, уряд зараз готує концепцію перехідного режиму не лише для Криму, а й для Донбасу. Про це сказала віце-прем'єр-міністр – міністр з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій Ірина Верещук. За її словами наразі обговорюється проект закону про правовий режим деокупованих територій. Йдеться не лише про відновлення органів державної влади і місцевого самоврядування, а й про встановлення справедливості. Також уряд розгляне питання про майнові права. Наскільки важливо зараз підготувати таку базу, бо ми розуміємо, що деокупація територій, які так довго були під впливом країни-агресорки – це теж непрості моменти. Вочевидь, буде якийсь перехідний період. Як має відбуватися ця підготовка, які моменти тут треба враховувати?
- Абсолютно погоджуюсь з такою тезою, що необхідно підготувати відповідні зміни до чинного законодавства, запропонувати Верховній раді їх розглянути. Разом з тим, хотів би зазначити, що тут величезну роль будуть відігравати не загальні положення і загальні гасла. Зазвичай диявол криється в деталях. Тому треба буде просто дуже уважно і пильно дивитись ті пропозиції, які будуть лунати безпосередньо в тексті цього законопроекту, про який зараз іде мова. Бо є величезна кількість запитань і щодо права власності, і щодо долі тих людей, які "відмітились" під час окупації в колабораційних діях, і щодо долі тих людей, які, скажімо так, згідно з нормами Кримінального кодексу не підлягають під відповідальність за свої власні дії, але разом з тим, вони співпрацювали з окупаційною адміністрацією і окупаційною владою.
Скажіть мені, будь ласка, чи може надалі працювати вчителем, наприклад, та людина, яка українських дітей за часів окупації навчала навіть не російській мові, а російському світогляду?! Вона розповідала про "вєлікую мать росію", про "історічєскую родіну", втлумачувала в голови наших дітей всю цю маячню. За такі дії кримінальна відповідальність не передбачена. Але чи можемо ми собі дозволити дозволити нечувану розкіш – залишати цих людей на їхніх посадах, які вони обіймають зараз? Наприклад, вчителям? І таких прикладів взагалі дуже-дуже багато. Тому до підготовки такого законопроекту треба підходити дуже ретельно, проаналізувавши наш український досвід – уже, на жаль, дев’ятирічний.
