Скандал із публікацією на сайті "Миротворець" персональних даних журналістів, акредитованих у так званій ДНР, набуває обертів. Нагадаємо, активісти "Миротворця" повідомили, що до їх рук потрапила інформація про 7901 журналіста, котрі працювали на окупованих територіях, серед яких були представники українських, російських і зарубіжних ЗМІ. На думку активістів, ці журналісти "співпрацюють з бойовиками терористичної організації". В СБУ повідомили, що такі відомості не можна розглядати як підставу для відкриття кримінального провадження, а ось посол ЄС Ян Томбінський зажадав від української влади зробити так, щоб до цього контенту не було доступу. Публікація цієї бази даних нагадує полювання на відьом, оголошене з подання тих українських високопосадовців, які зовсім не розуміють суті роботи ЗМІ і того, що відбувається на сході України.
У коментарях до опублікованої бази даних "миротворці" без суду і слідства одразу винесли вирок усім її фігурантам, оголосивши, що "журналісти співпрацюють з бойовиками терористичної організації". Деякі учасники списку вже говорять про те, що отримують дзвінки з погрозами. У суспільстві, яке настільки поляризоване через війну, словесні погрози цілком можуть закінчитися цієї розправою. І тоді всіх, хто причетний до публікації, цілком можна вважати підбурювачами до скоєння злочину.
Ось і посол ЄС в Україні Ян Томбінський заявив, що розміщення на сайті "Миротворець" бази даних порушує міжнародні норми та українське законодавство щодо захисту персональних даних і може нашкодити журналістам. "Я наполегливо закликаю українську владу забезпечити закриття доступу до цього контенту", - закликав Томбінський.
У своїх коментарях до бази "миротворці" ставлять риторичні запитання, які спочатку є маніпуляцією. Візьмуся відповісти на них. Отже, питання номер один: "чому в багатьох не російських виданнях (CNN, BBC, AFP) журналісти з російськими прізвищами та іменами". Можливо, тому, що ці люди є власкорами філій найбільших міжнародних ЗМІ в Європі. Може, це когось здивує, але серед моїх колег в AP, AFP, Reuters та інших, які працюють в Україні, чимало тих, хто народився тут і має слов'янське прізвище. Жоден з них до сьогодні напевно навіть не думав, що цей факт одного чудового дня з чиєїсь легкої руки стане частиною обвинувального вироку.
Питання номер два: "чому в багатьох іноземних журналістів для зв'язку вказані телефони українських операторів". Зважаючи на висновки активістів, це нібито є доказом того, що вони "наплювали на українське законодавство та незаконно перетнули наш кордон на неконтрольованій ділянці через РФ". Тим, хто полюбляє конспірологічні теорії, не спадало на думку, що місцеву sim-картку просто дешевше тримати, якщо ти перебуваєш у країні упродовж тривалого часу. Більше того, мільйони українських громадян по той бік лінії розмежування також використують sim-карти українських операторів. Не здивуюся, якщо в Захарченка і Теслярської, а також бойовиків, які воюють з Україною, також є українські номери. Чи робить це компанії стільникового зв'язку "посібниками терористів"?
Ті, хто називають себе патріотами і захисниками України, очевидно, не розуміють суті роботи засобів масової інформації, які повинні висвітлювати конфлікт з різних сторін. До речі, у 2014 році умови для ЗМІ по "той бік" вигідно відрізнялися від тих, що могли запропонувати традиційно закриті українські силові структури. За словами колег, у сепаратистів були гарні консультанти з комунікацій, які дозволяли журналістам працювати, тоді як з української сторони на контакт йшли хіба що добровольчі батальйони. "Батальйон Донбас мав абсолютно іншу стратегію (що відрізнялася від ВСУ), він був відкритий, у ньому було легко працювати", - розповів Себастьян Гобер з французької Libération.
Крім того, за словами журналістів, технічні умови для передачі сигналу в Донецьку були кращими, ніж на територіях, яку контролювала українська влада. Та й самі сепаратисти були спочатку зацікавлені в тому, щоб "локалізувати Донецьк на карті світу". "Тоді (у 2014 році) було три місця, де можна було передавати сигнал через супутник, — Донецьк, Слов'янськ і Маріуполь, як правило, на даху готелю. Для висвітлення конфлікту всі ці деталі створили сильний дисбаланс - легше було працювати в Донецьку, а не в Авдіївці, де не було якісного wi-fi, — розповів мені якось Стефан Сьоан з Le Figaro. — Тому міжнародні медіа частіше базувалися в Донецьку. З Парижа, Лондона, Берліна (журналісти) їхали до Дніпропетровська, а потім одразу до Донецька. Я знаю багато журналістів, які їздили цією траєкторією і не мали жодного уявлення про те, що відбувається з боку українських військ. Я в 2014 році теж дуже багато часу провів у Донецьку, після чого вирішив — треба працювати і на іншій стороні, висвітлювати діяльність армії, волонтерів, добровольчих батальйонів. Упродовж 4-5 місяців я на цьому акцентував свою увагу".
Водночас з "української" сторони журналістів не жалували. Одного разу я приїхала на новий КПВВ "Курахове" (за два дні до цього його відкриття висвітлювала добра половина українських телеканалів), до мене підійшли два бійці, обличчя яких були заховані під масками. Суворо поцікавилися, чому я знімаю людей, які проходять паспортний контроль. Моя прес-карта для роботи в зоні АТО для них нічого не означала, вони заявили, що знімати заборонено, адже на відео може опинитися людина, що перевіряє паспорти (сиділа за склом у вагончику так, що навіть силуету її не було видно). "А ви, хлопці, напевно, з СБУ?" - поцікавилася я і отримала позитивну відповідь. "У нас тут багато відомств, з кожним треба зйомку погоджувати", - пояснили вони. Сама постановка питання співробітниками СБУ показує рівень комунікації між представниками преси та силовими структурами. Зрозуміло, чому багато колег вважають, що їм в зоні АТО швидше заважають працювати, а не допомагають.
Повернемося до коментарів "миротворців". Їхнє останнє твердження насторожує не менше, оскільки в активістів абсолютно очевидні проблеми з причинно-наслідковими зв'язками: "швидкий аналіз списку показав, що деякі особистості, які гордо називають себе журналістами, були помічені зі зброєю в руках, котрі воюють проти української армії. Будемо розбиратися".
До чого можуть призвести ці спроби "розібратися"? Робота українських та іноземних журналістів на тій стороні завжди була вкрай важливою, адже в нас тут надзвичайно мало об'єктивної інформації про те, що відбувається в "республіках", які Україна досі вважає своїми територіями, а людей, котрі залишилися там, - українськими громадянами. Тепер ініціатива деяких активістів може остаточно припинити спроби цю інформацію зібрати. Тому що, виходить, якщо ти зібрався до сепаратистів — це означає, що ти ворог.
Мені на електронну пошту надійшов лист від Інституту масової інформації та Незалежної медіа-профспілки України, де було запропоновано заповнити відповідну форму і вказати, кого, на мою думку, слід вважати ворогом преси в 2015-2016 роках. У світлі останніх подій у цій номінації однозначно перемагають ті, кому спало на думку надати публічний доступ на сайті "Миротворця" до бази даних журналістів і безапеляційно назвати їх "посібниками терористів". Це дуже схоже на кампанію проти "нацзрадників", яка "на ура" пішла в Росії.
