Життя після Донбасу: як повертають суспільству ветеранів АТО

Реабілітація та адаптація ветеранів війни на сході України до соціального життя поки залишається справою волонтерів і активістів. Хоча статус учасника АТО отримали вже більше 125 тис осіб, державної програми, яка надавала б демобілізованим не тільки медичну, але і соціальну допомогу і підтримку, на сьогоднішній день не існує. Особлива категорія серед колишніх бійців — ті, хто в результаті поранення втратив кінцівки. Про те, як після ампутації повернутися до активного життя, зайнятися спортом і навіть брати участь у змаганнях, говорили учасники круглого столу "Ампутація — не вирок", який відбувся в Міжнародному центрі перспективних досліджень.

Ігри героїв
Вони жартують, що повальна відсутність в країні пандусів для інвалідних колясок швидше допомогла їм, ніж завадила, - це стало зайвим стимулом, щоб швидше стати на протези і знову вчитися ходити. Вони погоджуються з тим, що з приписаними до них у військових госпіталях психологами знайти спільну мову непросто, але кажуть — якщо дівчина попадеться симпатична, готові махнути рукою на те, що ще зовсім недавно її підопічними були школярі, а не ветерани АТО. Колишні бійці запевняють, що навіть з однією здоровою ногою готові стати в стрій, щоб ті, хто проявляє агресію по відношенню до Україні, знали – навіть у такому стані українські ветерани цілком бойові.

Михайло Ващенко, один з ветеранів АТО, під час круглого столу "Ампутація - не вирок" зізнався, що вже перед випискою з лікарні задумався над тим, що робити далі – після поранення його права нога нижче коліна була ампутована, йому довелося заново вчитися ходити. І тут несподівано його покликали взяти участь у спортивних змагання для бійців, які також втратили кінцівки на війні. Ініціатором та автором спецпроекту, що отримав назву "Ігри героїв", був Євген Коваль. Він прийшов з цією ідеєю до тренера з "кросфіту" (один з нових напрямків спортивного тренування і фітнеса, передбачає циклічні тренування на різних тренажерах, – "Апостроф") та директора київського спортклубу CrossFit BANDA Олександра Кравченка, який і розробив спеціальну програму для спортивної адаптації ветеранів.

Цей комплекс спрямований на всі групи м'язів, пояснює Кравченко, допомагає розвивати швидкість, гнучкість, баланс, покращує працездатність серцево-судинної системи. "Ми з Євгеном Ковалем вирішили, що для хлопців це буде найкращий варіант як для реабілітації після травм, так і для самореалізації і підтримки фізичної форми у повсякденному житті, - говорить Кравченко. - Я подивився на підготовку бійців, оцінив їх рівень, почав їх тренувати, ми зараз працюємо над простими рухами, які вони можуть виконувати, але ми досить швидко прогресуємо".

Під час перших змагань "Ігри героїв", які відбудуться 22 травня у Києві, учасників розділять на пари, кожна пара повинна буде виконати на час кілька завдань – 50 разів підтягнутися на турніку, 50 віджимань від підлоги, 50 раз виконати скручування на прес. "Рівень підготовки у хлопців зараз абсолютно різний - хтось сильніший, хтось слабший. Я підбирав їх по парах, щоб зрівняти сили", - пояснює Кравченко. Команда, яка швидше впорається із завданням, переможе.

Кравченко підкреслює, що зараз у ветеранів (а він тренує 11 осіб, серед яких є і учасник подій на Майдані з ампутованою рукою) проходить процес адаптації до нових навантажень, адже ніхто з них не займався раніше кросфітом або взагалі не ходив у спортзал. Але і самі учасники змагання та ініціатори проекту впевнені, що це тільки початок. "Хлопці сильні духом, вони можуть все", - впевнений Євген Коваль. Він наводить у приклад популярний американський проект "Ігри поранених атлетів", які проводяться як раз по системі кросфіту, в них беруть участь ті, хто позбувся кінцівок на війні, в результаті хвороби або у автомобільній аварії. І хоча до рівня цих спортсменів ще слід дотягнутися, організатори українських "Ігор" налаштовані оптимістично. Головне - продовжувати тренуватися, вважають вони.

Служити і захищати
Самі хлопці впевнені, що їхня мета – перш за все показати іншим бійцям, що в їх силах жити максимально повноцінним життям. “Адже підготовлений боєць, якщо його нічим не зайняти, може бути як корисним, так і дуже небезпечний для суспільства, - вважає Михайло Ващенко. - Ми хочемо, щоб хлопці були при ділі. Щоб ми були до кінця солдатами, адже служити — значить захищати народ України”. Ще один ветеран АТО, Олександр Шевцов погоджується з Ващенко: "Багато хлопців ставлять на собі хрест, якщо їм не надавати підтримку, ми через рік будемо бачити їх по наливайках, а не в спортзалах", - упевнений він.

Олександр Кравченко каже, що в його клубі буде створена безкоштовна група для колишніх бійців з подібними пораненнями, заняття будуть проходити два рази на тиждень. "Це особисто моя ініціатива, поки цю групу буду тренувати я. Якщо з'явиться більше людей, то ми знайдемо місце для всіх. Будемо звертатися до держави, щоб виділяли кошти. Це не такі великі гроші, адже люди віддали багато свого здоров'я, хтось там його і залишив, тому спільними зусиллями ті, хто має кошти, могли б скинутися і створити такий центр, в тому числі і я готовий взяти участь. Ми тільки почали", - говорить Кравченко.

Ще один учасник проекту, який приєднався до "Ігор героїв" в ролі головного спонсора, - компанія U-impl, яка займається дентальної імплантацією зубів, і її директор Іван Нагорняк. Він також є генеральним секретарем Асоціації імплантологів України. Нагорняк і його колеги з Асоціації постійно надають безкоштовну допомогу бійцям АТО. Зокрема, пацієнтом Нагорняка є Михайло Ващенко. Ветеран, якому вже поставили частину імплантів, з посмішкою зізнається: "Для мене вони (імплантологи) — чарівники. Я така людина, що для мене піти до зубного лікаря — так краще ще раз підірватися на міні. Але вони всі так зробили, що у мене немає слів".

За словами Івана Нагорняка, сьогодні державної програми стоматологічної реабілітації бійців АТО немає. А це досить тривалий процес, який займає до двох років. "Спочатку треба видалити погані зуби і патологічні тканини, а потім вже займатися імплантацією, щоб пацієнт мав незйомні конструкції", - пояснює він.

Тих, хто потребує такої допомоги, дуже багато. "Чоловік, який був у стресовому стані шість місяців, два роки, втрачає зуби дуже швидко. За рік людина може втратити до 80% здорових зубів", - каже Нагорняк. При цьому в державних поліклініках ветеранам можуть запропонувати хіба що зйомні протези, для 20-40-річних такий варіант, безумовно, не кращий вихід, вважає імплантолог, а оскільки допомогти всім Асоціація не в змозі, участь держави в такий реабілітації також була б дуже доречною.

Втім, серед учасників круглого столу чиновників не виявилося. За словами модератора заходу Сергія Кіщенка, запрошення і у Міністерство охорони здоров'я, і в Міністерство оборони були направлені, але їх представники так і не з'явилися. "Очевидно, у них знайшлися більш важливі справи", - резюмував Сергій Кіщенко.

Деякі волонтери – учасники круглого столу цим фактом були вкрай незадоволені.

"Ми хотіли поговорити про створення реабілітаційного центру, але тут немає представників держави, - заявила Наталія Юсупова, волонтер, що опікується бійців київського та житомирського військових госпіталів. – У нас є проблеми післявоєнної адаптації, як їм (ветеранів) з цим жити? Вони з пораненням впораються, але є проблема того, як їх сприймає суспільство, а наскільки у нас жорстоке суспільство — це всі знають".

Вона з жалем констатує, що нерідко ветеранам доводиться чути від працівників державних установ слова "Ми вас туди не посилали". "Але нам потрібно створювати простір, щоб хлопці знаходили себе у повоєнному житті. Ми два роки поруч з ними і бачимо їх проблеми", - говорить вона.

Ініціатор проекту "Ігри героїв" Євген Коваль запевняє: тренування і змагання — лише частина того, що він готовий робити для ветеранів. У планах – створення асоціації, до якої могли б увійти і учасники АТО, і інші люди з обмеженими можливостями. Поки у рамках проекту Коваль збирається організувати безкоштовне навчання для колишніх бійців, а в подальшому – допомогти з працевлаштуванням. "Школа англійської мови" English Prime вже виділила 10 місць для хлопців з АТО. Понад 200 компаній готові виділити місця для працевлаштування ветеранів", - говорить він.



Ініціативна група
За словами учасниці круглого столу Людмили Литвинової, практикуючого психотерапевта, директора Кризового центру медико-психологічної допомоги Інституту психології імені Р. С. Костюка Національної академії педагогічних наук України, на їх базі проходять реабілітацію і демобілізовані військовослужбовці. Госпіталізація зазвичай триває 24 дні, за необхідності її можуть продовжити до 30 днів; направляють у центр з київського Центрального військового госпіталю або після огляду психотерапевта в місцевій поліклініці. У центрі – 40 місць, з бійцями працюють 20 волонтерів. Безумовно, для країни, яка воює третій рік поспіль, цього недостатньо.

Не вистачає в центрі і спортивної складової. "Ми працюємо з психічним наповненням, але якщо займатися тільки тілом або тільки психікою, цього недостатньо, оскільки у когось є внутрішня агресія, її нікуди викинути, це цілком може в когось привести і до суїцидальних думок",- вважає психотерапевт.

З іншого боку, про травму, яку пережила людина у зоні військових дій, обов'язково треба говорити. "Ми, будучи в СРСР, роками запевняли себе, що у нас все прекрасно, після всіх воєн, які були, якщо розглянути історію травми, у нас була масова травматизація. Після Великої Вітчизняної війни нам було добре, після Афганістану було добре, після Чорнобиля нам було добре, - наводить приклади Литвинова. - Але якщо на рівні держави не буде систематичної роботи, волонтери не витягнуть це самі".

Вона вважає, що слід займатися не тільки учасниками АТО, але і їх сім'ями і найближчим оточенням, яке також знаходиться в полі травми. "Тут не можна виділяти якісь категорії людей — переселенці, діти і т. д. У нас вся система порушена. Якщо ми говоримо про державний рівень, то в цій системі треба знайти місце для всіх", - вважає вона.



Литвинова каже, що постійно спиратися на іноземний досвід в питанні реабілітації Україні не варто, оскільки в нашій країні багато що влаштоване по-іншому, наприклад, на Заході не можуть уявити собі, що боєць після 24 днів госпіталізації тут же виписується і йде на фронт. "У світі ніде такого немає, є проміжний період, якщо боєць ще не може вирушити на фронт. Нам треба говорити про свій досвід, його аналізувати, думати, як вбудувати його в нашу систему", - каже Литвинова.

З тим, що в Україні склалася своя, не схожа на інші країни, ситуація з ветеранами, погоджуються і волонтери з ГО "Побратими", які займаються проблемами соціальної адаптації військових до мирного життя. Івонна Костіна, організатор "Побратимів", наводить приклад Данії, де 15 років тому ніхто не знав, що робити з ветеранами, які почали повертатися додому після численних зарубіжних військових кампаній. У місцевій ветеранській організації похмуро жартували, що спочатку у їх ветеранів було популярно випивати, потім — приймати наркотики, а потім "в моду" увійшов суїцид. У Данії якщо бійцеві ставлять діагноз ПТСР (посттравматичний стресовий розлад), він вважається непридатним до роботи, але тоді йому виплачують разову компенсацію — 1 млн євро.

"Людина ці гроші може використовувати так, як хоче. Як правило, з того, що ми бачили, купують небудь "Форд" 56 року, потім через три роки все закінчується, податки у них високі, зрештою, вони все одно приходять на реабілітацію, там вона називається психо-соціальна адаптація, - розповідає Івонна Костіна. - Є будинки ветеранів, центри зайнятості, які після курсу реабілітації пропонують їм роботу, вони можуть вибрати, держава платить протягом року зарплату підприємству і ментору, який буде вести ветерана на підприємстві. Така людина контролює ветерана, якщо той не з'являється на роботі, він їде до нього додому, веде його до психолога, тобто, допомагає йому в усьому".

Повернення в соціум відбувається поступово: за рік робочий графік ветерана від 4 годин в тиждень збільшується до 37 годин. Такий “період декомпресії" є і в інших країнах, наприклад, у Франції ветеран повертається і залишається у підрозділі протягом одного місяця, поки йому допомагають оформити документацію, він спілкується з психологом і звикає до мирного життя. Це дозволяє пройти певний період адаптації і його сім'ї.



У "Побратимах" згодні з тим, що в Україні потрібна схожа державна ініціатива, але водночас побоюються, щоб це не закінчилося банальним бажанням з боку чиновників диктувати умови і більше обмежувати, а не допомагати громадським ініціативам, що опікуються ветеранами АТО.

"У той же час ми знаходимося в унікальній ситуації, у нас учасники бойових дій — від 17 до 75 років, у нас зараз реально є можливість скласти таку програму, якої немає ні в Данії, ні в США, ні у Франції. Коли ми приїжджаємо до них, вони нас питають — що ви робите, поділіться своїм досвідом. Ми не можемо повністю взяти систему реабілітації Ізраїлю чи Америки, у них інші ситуації, але можемо створити свою, яку презентуємо на міжнародному рівні", - вважає Костіна.

А поки "Побратими" зайняті своєю програмою "Рівний рівному", в рамках якої були підготовлені 40 колишніх військовослужбовців АТО: вони освоїли теоретичну частину, щоб зрозуміти, що відбувається з психікою колишнього бійця і як слід працювати з цими травмами, це дозволяє вирішити в першу чергу свої психологічні проблеми, після чого учасників готують в якості інструкторів, які зможуть працювати з такими бійцями в майбутньому. Рівень довіри у цьому випадку між інструктором і колишнім військовослужбовцям набагато вище, ніж у випадку із звичайними психологами, впевнені волонтери.