За допомогою Мінських угод Захід домігся зупинки "класичних" бойових дій з залученням важкої бронетехніки і артилерії на сході України. Однак постійні обстріли та загибель людей на Донбасі тривають. В українських та російських правлячих колах розуміють, що виконання політичного компоненту Мінських угод в нинішніх умовах неможливо, але при цьому чомусь продовжують стверджувати, що альтернативи Мінськими угодами немає. Чи довго може тривати таке двозначне становище і до чого це може призвести, - думку старшого аналітика Міжнародного центру перспективних досліджень Анатолія Октисюка для "Апострофа".
Сьогодні Київ не може надати ДНР і ЛНР особливий статус у зв'язку з відсутністю згоди з цього питання у парламентської коаліції і можливими загрозами внутрішньої дестабілізації. Москва не хоче віддавати доступ до неконтрольованої ділянки російсько-українського кордону, оскільки її мета - створити "федеративну Україну" в посткримських кордонах, яка відмовиться від інтеграції в західні структури і НАТО. Сторони конфлікту взяли чіткий курс "на витримку" і чекають, у кого першого закінчаться ресурси і політичне терпіння, щоб потім покласти на супротивника відповідальність за зрив Комплексу заходів по виконанню Мінських угод. Небажання Заходу брати участь у вирішенні конфлікту, зав'язаного на геополітичні інтереси РФ, який має місце на Донбасі, призведе до "заморожування" або ж до продовження активної фази протистояння - "ні війни, ні миру".
Тому "гра на витримку" між Києвом і Москвою під наглядом Заходу веде до глибокого замороження конфлікту на Донбасі і паралельного формування квазідержавних інститутів в незаконних ДНР і ЛНР.
Російська сторона систематично порушує режим перемир'я, проводить обстріл українських позицій і диверсії, які закінчуються серйозними втратами особового складу ЗСУ. Це робиться для того, щоб спровокувати Київ на відповідні дії з метою розв'язання нової війни, щоб потім покласти на Україну відповідальність за зрив Мінських угод. Природно, такий стан справ впливає на бойовий дух армії, обурює українське суспільство і посилює позиції партії війни, яка закликає до відповідних дій або введення військового положення.
При цьому сама Росія не зацікавлена в активних і відкритих бойових діях, як це було в 2014-2015 роках, оскільки там бажають до кінця 2016 року послабити санкційний тиск та нормалізувати відносини із Заходом. Кремль зрозумів, що пряма військова інтервенція тільки згуртувала український народ і ще більше розвернула Київ на захід. Колись дружня країна після непродуманої політики Путіна в Криму і на Донбасі дуже швидко перетворилася на найлютішого ворога і стала форпостом антиросійської політики у Східній Європі.
Так, в Росії розуміють свої помилки, тому кремлівські стратеги взяли курс на розгойдування ситуації невійськовими методами. На тлі складної соціально-економічної ситуації в Україні залишається можливість "розгойдати" човен за допомогою інших проблемних питань, наприклад - релігійних, банківських або гуманітарних. Та й внутрішньополітична конкуренція набирає обертів, при цьому Кремль розраховує на впливових публічних і латентних політичних союзників в Україні.
Нинішньої осені українського президента чекає низка викликів, і якщо влада не буде реально боротися з корупцією, проводити системні реформи, може знову стати актуальним питання дострокових виборів. У цьому випадку політичний ландшафт в Україні може істотно зміниться, і це розуміють всі.
У Росії не приховують, що якщо знадобиться, вони готові чекати, скільки потрібно, поки в Україні не створяться сприятливі умови, і поки до влади не прийдуть, як кажуть кремлівські пропагандисти, "тверезі політики". Тому Кремль буде паралельно використовувати тут нові інструменти "м'якої сили" і намагатися відновити свій вплив.
Схоже, що ситуація навколо Донбасу буде і далі залишатися тупиковою, можливо, навіть протягом багатьох років. Існує ймовірність, що окупований Донбас перетвориться на український "Сектор Газу" - постійний осередок нестабільності і хаосу. Росія буде і далі підживлювати нестабільність, і підтримувати бойовиків. А після місцевих виборів в ДНР і ЛНР і взагалі намагатися побудувати на Донбасі нове Придністров'я, з яким буде поступово переходити на відкриті торговельні відносини. Щоб ДНР ЛНР не тільки проїдали російські засоби, але і вийшли на самоокупність.
У свою чергу для Заходу важливо лише те, що велика війна в Україні зупинена, ризик біженців на кордонах з ЄС і гуманітарної катастрофи мінімізований. А те, що на сході України кожен день гинуть і отримують каліцтва люди, для західних дипломатів звичайна статистика, цифри якої нічим не відрізняються від африканських чи азіатських локальних конфліктів.
Швидше за все, ситуація навколо Донбасу проясниться до кінця осені 2016 року. Тоді буде зрозуміло, чи послабить Захід санкційний тиск проти Росії, чи проведуть бойовики свої вибори на Донбасі та як буде розгортатися внутрішньополітична ситуація в Україні. На основі цих індикаторів і можна буде прогнозувати майбутнє Донбасу. Чи буде він частиною України як окремий суб'єкт, чи перетвориться у друге Придністров'я, покаже час.
