Оголошене з 1 вересня перемир'я на Донбасі дивним чином діє на жителів Донецька. Багато хто говорить, що їм зараз ще страшніше, ніж було в ті дні, коли за вікнами стріляли. У мир не вірить ніхто. Про те, що може початися знову", в Донецьку говорять впевнено. І цієї впевненості додають новоприбулі люди в Донецьку, які запитують, як пройти кудись, і не знають, що потрібно компостувати квитки у тролейбусах. Бойовики активно отримують підкріплення з Росії.
Тиша для Донецька – розкіш. Довга тиша – нездійсненна мрія. Часом чуємо натренованим вухом автоматну чергу. Або жорсткий одиночний "бах!" з пістолета. Не розслабляємося. Війна.
У перемир'я, звичайно, ніхто не повірив, тим паче що ввечері 31 серпня з Донецька чого тільки не летіло на Авдіївку – і міни, і снаряди, і кулі з легкої стрілецької зброї. Купуючи квіти дітям в школу, донеччани тривожно підводили очі до неба, в якому недобро шуміло ехо розривів. По вулицях носилися вантажівки з людьми у камуфляжі, мирні ж готувалися не спати всю ніч і боятися.
Вранці 1 вересня було тихо. І на наступний день. І зараз (6 вересня) тихо. Хоча в темряві вечора все одно хтось робить автоматное "тра-та-та". Чи то диверсантів ловить, чи то перед дівчатами вихваляється.
З "укроДРГ" - диверсантами – зовсім погано. В них ніхто не вірить, навіть вже самі бойовики так званої ДНР. Але в розмовах з мирними обов'язково згадають. Щоб не розслаблялися - війна. Адже це диверсанти розікрали завод "Точмаш", зняли всі тролейбусні дроти у селищі шахти "Жовтнева" і не платять зарплату шахтарям. Це диверсанти шумлять під вікнами, смітять на бульварах і підриваються на мінах в центрі міста. Навіть встановлені самими бойовиками факти, що це їхні ж несамовиті товариші починають розбирати на частини боєприпаси, через що самі злітають на повітря, не здатні прибрати осад з душ найбільш довірливих – людей похилого віку.
Оголошене з 1 вересня перемир'я дивним чином діє на донеччан. Багато хто говорить, що їм зараз ще страшніше, ніж було в ті дні, коли за вікнами творилося військове пекло.
- Це здасться дивним, але я боюся тиші, - каже продавець Дар'я Мінакова. – Чомусь на думку спадає анекдот: "Боюся темноти і стоматологів. Тому що невідомо, скільки в темноті стоматологів може сховатися". Ось і мені невідомо, що там в цій нашій тиші. І невідомо, звідки може початися знову..."
Про те, що “ може початися знову", в Донецьку говорять впевнено. Все питання лише в тому, коли це станеться. До війни звикли, як до дзижчання газонокосарки у неділю о 7 ранку під вікнами. Дискомфорт, звичайно, але вже звичний, рідний. В те, що мир настав, не вірять навіть діти.
- Поки не стріляють, війська нарощують сили, стягують техніку. Кажуть, з Росії надіслали 450 морпіхів. Явно ж не для патрулювання вулиць...
Це каже 15-річний Максим. Він хоче бути біологом, але у військовій ситуації розбирається краще дорослих. Батьки все частіше говорять йому "Макс, помовч!" Після його фрази про те, що ситуація в Донецьку сильно нагадує 1937-й рік в СРСР, серед місцевих бабусь у Макса реноме майбутнього бандерівця і карателя.
Краще мовчати, бо хвалити "республіку" та її неймовірні "досягнення" у донеччан немає ані сил, ані бажання. Зовсім вже глибокі старики можуть слідом фігурі в камуфляжі плюнути або промурмотати щось середнє між "сволота" і "забирайтеся". Старенькі впевнені, що вже пожили своє, і якщо їх прямо тут почнуть вбивати, то й нічого страшного.
Миру немає. Немирні люди ходять по вулицях Донецька, все різкіше виділяючись камуфляжем серед майок і джинсів обивателів. Зовсім не з мирною метою їздять криті вантажівки в бік аеропорту. Про тактичні знаки на кабінах знають навіть п'ятирічні діти. Вони смикають батьків за рукав і допитливо цікавляться, що означає білий ромб всередині квадрата, чи то не приналежність до танкового батальйона? Батьки кам'яніють і в душі відрікаються від занадто допитливих чад.
Бойовикам хочеться стріляти. За стрілянину вони отримують "бойові" гроші. Стріляти не можна. Тому кожен день по телевізору "заступник командувача оперативного командування ДНР" Едуард Басурін із сумом повідомляє, що ВСУ обстрілюють "міста республіки", а "армія ДНР" ледве стримується, щоб не відповісти. А ще – що українські бійці організували під Красногорівкою платний "тир" і за великі гроші дають багатим туристам постріляти по мирним жителям. За словами Басуріна, за добу територію, підконтрольну ДНР, обстрілюють по 50 разів, але в цілому, підсумовує він, ситуація залишається спокійною.
Хтось, припавши до телевізора, слухає слова бравого вояки, котрий жодного дня не був на фронті, а хтось готується до гіршого і знову збирає тривожний чемоданчик, в якому - документи і пара білизни. Нагнітання йде повним ходом, "полковник" Гіві планує наступати на Маріуполь, а сам "сепарастенфюрер" Захарченко вже поглядає на Київ.
- Я не вірю в те, що ДНР пройде кудись далі Ясинуватої, але вони постійно про це говорять. Також їм на допомогу постійно приходять військові з Росії. Знову у Донецьку з'явилися люди, які запитують, як пройти кудись, і не знають, як компостувати квитки у тролейбусах, - говорить житель Донецька Іван Постун. – Немов знову 2014 рік настав.
Очікування гіршого – мабуть, так можна охарактеризувати нинішній стан жителів Донецька. Тиша лякає, перемир'я насторожує. Як та темрява, в якій може сховатися дуже багато страшних стоматологів.
