Третій день Авдіївка — під жорстоким обстрілом з різних видів артилерії. Вже зупинилося, не витримавши обстрілу, містоутворююче підприємство — Авдіївський коксохімічний завод. Кілька діб у будинках немає світла і води, а зараз ледь-ледь подається тепло. Але мало хто збираються лишити місто і евакуюватися подалі. Кажуть, нема чого, бувало і страшніше ...
... Авдіївку завжди вважали майже Донецьком. Сюди можна було швидше доїхати з центру Донецька, ніж в Петровський район того ж міста. Молодята з задоволенням купували недорогі авдіївський квартири: коштують копійки, автобус до Донецька ходить кожні 15 хвилин, можна жити і збирати на щось пристойніше в столиці Донбасу.
У 2014 році Авдіївка, як і багато міст, Донбасу була охоплена "російською весною", хоча і недовго — в кінці липня її звільнили. Довго ще мешканцы з'ясовували, чи краще їм жити в Україні чи в статусі невизнаних-самопроголошених, поки на прикладі Донецька не побачили як жити без зарплат і пенсій, без дипломів та атестатів, без перспектив, але зате з московськими цінами при жебрацьких зарплатах. Тут вже найбільші шанувальники "ДНР" вщухли.
До війни в Авдіївці мешкали більше 40 тисяч людей, зараз ледве набереться 25 тисяч. Більшість працюють на Авдіївському коксохімзаводі, який належить олігарху Рінату Ахметову. На завод моляться всі: він дає не тільки роботу, а й тепло, виконує роль міні-теплостанції для всього міста. Тут нагрівається теплоносій (вода), звідси вона подається до будинків авдіївчан. За рахунок заводу ремонтують вуличне освітлення і оновлюють дитячі майданчики, влаштовують свята у місті і взагалі — він найбільший коксохім в Європі, чому б не пишатися ..
За час війни в завод вже не раз потрапляли снаряди, але жодного разу він не зупинявся. У понеділок, 30 січня, це сталося: обстріли знищили останній енергетичний ввід, були знеструмлені заводські потужності, нагрівати воду стало нічим. У квартирах жителів почали стрімко замерзати батареї.
— Ви не уявляєте, як це страшно, коли поступово в квартиру вповзає холод, а на вулиці такі вибухи, що здається, потрапив в пекло. Хоча в пеклі тепліше і, напевно, тихіше. У мене закладає вуха від кожного "бабах!", — говорить молода мешканка Авдіївки Юлія. В руці у неї мобільний телефон, поки непотрібний, тому що зв'язок в місті періодично пропадає. З інтернетом та сама біда — з'являється лише іноді.
Юлія каже, що Авдіївка з зими 2015 року, якщо і знала спокійні дні, то їх можна порахувати на пальцях.
— Обстрілювали постійно, немов від злості. У нас же тут Україна, "хунта". З заводом не все зрозуміло. Кажуть, у бойовиків з Ринатом була домовленість, що вони завод не чіпають натомість щось отримують. Чи то гроші, то чи на гуманітарку. Але якщо вони так почали стріляти по коксохіму, ясно, що договленості скінчились. Мабуть, Ахметов дав зрозуміти, що грошей їм не буде ...
Панікою стан авдіївців назвати не можна. Хтось, звичайно, спішно кидає речі у валізи і збирається їхати негайно, тому що більше немає сил. Але багато хто (і таких, здається, більшість) залишаються.
— Всі хто хотів виїхати — давно вже виїхали, — говорить Вероніка з вулиці Сєдова. — Ті, хто залишився нікуди не подінуться. Знаю, що з лікарні вивезли пацієнтів, хто погодився. Сусіди мої — мами з новонародженими дітьми, напевно, поїдуть. Нам чого бігти? Ми тут вже, що тільки не пережили два роки тому. І на вогнищах їжу варили, і за водою бігали по всьому місту з відрами і баклажками, і в підвалі будинку пісні з сусідами співали від страху — зовні стріляють, аж будинок трясеться, а ми кричимо на весь голос "Ой, мороз, мороз". Звиклі ми вже, доля в нас така.
Що дійсно засмучує жителів Авдіївки — так це завмерлі без електрики банкомати, які не видають готівку. Без них туго, але ж навіть магазини працюють під шумок генераторів.
— У лікарні теж генератори підключили, але потихеньку додому відправляють тих, кого можна. Всі вже підготовлені до всього. Головне, що немає паніки. — Каже Вероніка. — Зате є люди зі своїми машинами, які пропонують людям похилого віку виїхати в Маріуполь або Бахмут мало не за безкоштовно. А вони відмовляються їхати. Теж про долю говорять, мовляв, як буде, так і буде.
В Авдіївці на вулицях мало дітей. Дорослі теж ходять крадькома, визнають, що іноді нерви не витримують. Хочеться швидше додому, хоч там і холод, зате стіни рідні.
— На вулиці Колесова поранили людину, квартири побило, — повідомляє останні новини Юлія. — На стадіоні намети поставили. Бачила бабусь, які туди йшли, говорили, що там годують гарячим. Щось робиться, не так як раніше, коли ми в основному самі себе рятували.
— Захарченко в нас стріляє! — Каже Юлина бабуся Ніна Матвіївна. — Він же на Київ зібрався йти, тільки йому всі говорили: "Спочатку Авдіївку візьми, а потім вже йди!" Ну наше місто йому не по зубах виявився, он як поливає. Біситься!
У відповідь лунає гучне "бабах!" Бабуся авторитетно заявляє, що це гармата-гаубиця.
— Раніше пенсіонери все "хунту" обговорювали, а зараз у них вороги - "ДНР". Хоча є і ті, кому не до душі Порошенко з Гройсманом, а кому і Захарченко з Пушиліним, — говорить Юля. — Зберуться, покричать один на одного, а потім скажуть "Пани б'ються, а у холопів чуби тріщать" — ось і вся розмова. Хоча щодо обстрілів у них єднання: видно ж, звідки летять снаряди, з Донецька. А ось хто винен і що робити - тут суперечки спекотні. Але в будь-якому випадку говорять, що винні політики і бізнесмени.
