В українській армії гостро не вистачає сучасної техніки вітчизняного виробництва. З такою заявою днями виступило керівництво концерну "Укроборонпрому". Керівники концерну відзначили, що до ВСУ не надходять, наприклад, танки "Оплот", бронемашини "Дозор-Б" та інша новітня техніка через те, що держава катастрофічно не фінансує ці проекти. Чому Україна в розпал війни нехтує новими розробками військових інженерів, і чого ще не вистачає нашій армії в зоні АТО розбирався "Апостроф".
Техніка
В "Укроборонпромі" нарікають на те, що державне оборонне замовлення мізерне. "Держава здатна закривати тільки мінімальні потреби, без інвестицій у виробництво, без інвестицій в технології", — скаржаться в концерні. Через це, підприємству довелося відправити у безоплатні відпустки працівників Львівського бронетанкового заводу.
Однак експерти, опитані "Апострофом", відзначають, що в концерні не відкрили Америку. "Держоборонзамовлення у нас дійсно невелике, але при цьому Генштаб і Міноборони намагаються більше працювати з приватними компаніями і власними ремонтними підприємствами, щоб збільшити кількість відремонтованої техніки, а ініціативи "Укроборонпрому" спрямовані на створення нових зразків", — пояснив нам директор інформаційно-консалтингової компанії Defense Express Сергій Згурець.
Таким чином, українська армія стає перед вибором: або купувати нову техніку в обмеженій кількості, або ремонтувати стару, але забезпечувати такою технікою як можна більше підрозділів, закриваючи проблемні ділянки фронту.
Цю дилему визнає і президент. "У нас стає вибір: або один "Оплот", або десять глибоко модернізованих і капітально відремонтованих Т-64 або Т-80. Причому "Оплот" будується мінімум за 18 місяців, а цикл глибокої модернізації Т-80 становить 2,5 місяця. Таким чином, у нас виникає питання чи танкова рота в повному складі, або один танк. І поки у нас є ресурс терміново треба провести глибоку модернізацію зазначених танків. Нам необхідно в першу чергу забезпечити танкові підрозділи в повному обсязі стовідсотковою комплектацією глибоко модернізованими, капітально відремонтованими машинами у надзвичайно короткий термін", — підкреслив Петро Порошенко під час засідання РНБО.
Заступник директора Центру досліджень армії, конверсії і роззброєння Антон Михненко додає, що держава просто виходить з економічних реалій. "У цьому році Міноборони отримало 64 мільярди гривень, а просило набагато більше, бо розраховувало на придбання нового озброєння. Але Міноборони вимушені задовольнятися тими ресурсами, які є, відповідно залишаються тільки ресурси для того, щоб модернізувати техніку, яка є, а не для того, щоб купувати ще щось нове, сучасне і більш дороге", — розповів "Апострофу" експерт.
За словами Михненко, "безпрецедентне фінансування" оборонного сектору, про яке говорить влада, просто проїдається. Так, в минулому році близько 70% військового бюджету було витрачено на підвищення зарплат військовим, речове та продовольче забезпечення. "Зараз ситуація принципово не змінилася: грошове забезпечення потрібно підтримувати високому рівні, щоб у військовослужбовців була мотивація йти в армію, а бойова підготовка і закупівля озброєння вимагає великих ресурсів", — резюмував експерт.
У 2017 році на фінансування державного оборонного замовлення з загального фонду бюджету виділено близько 9 мільярдів гривень. Екс-заступник начальника Генштабу генерал-лейтенант Ігор Романенко запевняє, що на ці гроші особливо не розгуляєшся, але це не означає, що український ВПК на межі зупинки. "Щоб заробити гроші, робимо "Оплоти", продаємо їх за кордон і отримуємо гроші", — зазначив Романенко.
Кадри
Експерти в один голос запевняють, що головною проблемою української армії залишається кадрове забезпечення. "У нас велика проблема з ресурсом молодших офіцерів. Їх катастрофічно не вистачає. Командирів взводів і рот дуже мало, — каже "Апострофу" волонтер Роман Доник. — Керівництво змушене призначати того, хто просто потрапляє до рук. Найчастіше це слабо навчені люди. Сержантських і старшинських шкіл у нас немає, тому і маємо таку проблему".
Волонтер Мирослав Гай додає, що в арміях країн Заходу саме молодшому офіцерському складу передається велика відповідальність. "Багато речей на місцях вирішують командири батальйонів і рот. Їм не потрібно радитися про кожен свій крок. Вони приймають рішення у відповідність з тактичної ситуацією, наприклад, давати вогонь чи ні. Завдяки цьому в тих же США генералів набагато менше", — розповів "Апостроф" волонтер.
Розуміють проблему і в Генштабі, тому для того, щоб закрити кадрові "дірки", вирішили з цього року почати призов "піджаків" — чоловіків, які закінчили військові кафедри цивільних вузів, отримали офіцерське звання молодшого лейтенанта, але жодного дня не служили в армії. Таких офіцерів планують призвати близько 4 тисяч.
"Це дуже великий резерв, який просто гріх не використовувати, — зазначає Доник. — Насправді у нас дуже багато "піджаків", які хотіли служити, але з якихось причин не потрапили до війська. Крім того, у нас є маса людей з військово-обліковою спеціальністю, яка зараз вже неактуальна, тому потрібно систематизувати цю справу і відібрати тих, хто дійсно може служити, а в кого немає потреби. це однозначно потрібно робити ".
У свою чергу екс-замначальника Генштабу генерал-лейтенант Юрій Думанський вважає, що "піджаків" в армії доведеться не просто. "Звичайно, такі люди будуть направлятися на військові курси, де вони отримають додаткову підготовку. Але їм однозначно буде складно, адже якщо людина не служила в армії, але отримала військове звання без відповідної підготовки, не факт, що вона буде гарним командиром. Це все ж управління людьми, а не тільки технікою. До цього потрібно бути готовим", — пояснив "Апострофу" Думанський.
Забезпечення
На третьому році війни в українській армії досі є проблеми з медичним забезпеченням військових. Експерти і волонтери запевняють, що порівнювати ситуацію з 2014 роком зараз, звичайно, не можна, адже збільшення оборонного бюджету і волонтерська допомога зробили свою справу, хоча механізми забезпечення досі не налагоджені.
Так, волонтер Іван Звягін розповів "Апострофу", що на передовій гостра нестача санітарних авто для вивезення поранених. Перше спеціалізоване авто виробництва корпорації "Богдан" з'явилося на фронті тільки в грудні минулого року та й те в одному екземплярі.
"Крім того, немає джгутів для зупинки кровотечі, які за три роки війни так і не змогли закупити в Міноборони, — каже Звягін. — Солдатам доводиться користуватися старими радянськими гумовими джгутами, а необхідні, так звані, "катовскі". Основна відмінність таких джгутів в тому, що боєць може накласти собі "катовскій" джгут, використовуючи тільки одну руку, якщо інша поранена, а радянські джгути рвуться, і щоб їх накласти потрібно попрацювати двома руками".
Більш того, залишаються проблеми з речовим забезпеченням бійців АТО, а суспільство стає свідком перманентних "формених" скандалів. То військова прокуратура відкриває справу щодо чиновників Міноборони, які заплатили 15 мільйонів гривень постачальникам військового одягу неналежної якості, то в самому міністерстві скаржаться, що через проблеми з постачальниками солдатам на передовій не вистачає теплого одягу: зимових шапок, флісових курток-утеплювачів і теплої білизни. А в цей час самі військові в соцмережах скаржаться, що "на нулі" піхота одягнена в комплекти ще волонтерської форми, в той час як тил вже давно переодягнувся в новий одяг.
За словами екс-глави департаменту матеріального забезпечення Міноборони Неллі Стельмах, відстежити кінцевого адресата, якому в руки потрапляє форма, практично неможливо. "У Міноборони був пілотний проект по відстеженню логістики, щоб вимірювався кожен боєць і під кожного бійця шилася форма, але забезпечення заходить десь до бригадної лінії, а далі вже як тиловики спрацюють", — пояснила "Апострофу" екс-чиновниця.
Але незважаючи на об'єктивні фінансові, кадрові та технічні труднощі, волонтери, які щодня допомагають ВСУ сходяться на думці, що наша армія досі живе за радянськими стандартами: всі процеси в ній залишаються максимально забюрократизовані. "Стандарти вирішують все. Наприклад, в нашій армії дуже багато паперовоъ роботи. Накази проходять дуже довго, а часто просто губляться. Офіцери замість того, щоб займатися навчанням особового складу, змушені писати папірці. Ця система нам дісталася від радянської армії. Будуть інші стандарти — буде інша армія", — резюмував Мирослав Гай.
