Постійний представник США в ООН Ніккі Хейлі під час засідання Ради безпеки Організації Об'єднаних Націй, присвяченого російській агресії проти України, заявила, що РФ, незважаючи на санкції, продовжує створювати всі умови для продовження бойових дій в Україні. Сполучені Штати також закликали Володимира Путіна вивести війська з Донбасу. Експерт з питань безпеки, генерал-лейтенант ВАСИЛЬ БОГДАН розповів "Апострофу", чи піде Путін на такий крок і які дії необхідні з боку Заходу й України, щоб спонукати Кремль до виведення військ з української території.
Вже те, що цей меседж пролунав від такої поважної організації, як Рада безпеки ООН, - це позитив і досягнення України. Це також показує, що в Заходу увірвався терпець з приводу агресивних дій і брутальної політики, яку проводять путінський режим і Російська Федерація загалом.
Інше питання, наскільки Росія дослухається до цього заклику та позиції ООН. Якщо Путін буде керуватися здоровим глуздом, то позиція буде почута, прийнята і реалізована у конкретних кроках президента РФ.
Але ми знаємо, як поводиться Путін, і є великі сумніви. Хоча за умови подальшого санкційного тиску, впливу на Путіна не візитами до РФ провідних лідерів Європейського союзу (Ангели Меркель та Еммануеля Макрона, - "Апостроф"), за умови неукладення мільярдних контрактів з Росією - це б серйозно вплинуло на політику Путіна, його дії на Донбасі та в Криму. Однак, на жаль, ми маємо те, що маємо: провідні країни Євросоюзу переслідують вузьконаціональні інтереси, а українські інтереси лише декларуються. І останній візит президента Німеччини до України та його заяви, що він поки не бачить ніяких перспектив щодо миротворчої місії та врегулювання конфлікту на Донбасі – це відома позиція німецьких соціал-демократів.
До речі, я повинен нагадати ситуацію 1980 року, коли Радянський Союз (у 1979 році, - "Апостроф") ввів війська в Афганістан. Тоді американці ввели санкції, розірвали низку контрактів, відмовилися їхати на Олімпіаду-80 до Москви, а в цей час канцлер Німеччини прилітає в Москву і укладає низку торгово-економічних контрактів. У той же час Франція перехоплює контракти, від яких відмовилися США, що дозволило Радянському Союзу вийти з даної ситуації. Це ми бачимо й сьогодні. Тому, попри всі наші подяки французам і німцям за підтримку у дипломатичному плані, без серйозних економічних і фінансових санкцій, без тиску на Путіна, так, як це повинно бути в ситуації з агресором, людиною, на руках якої українська і грузинська кров, буде важко очікувати, що глава Кремля піде на якісь серйозні поступки. В нього зараз певна ейфорія від візитів Макрона і Меркель. Хоча зрозуміло, що там були певні побажання щодо України, але сам факт легітимізує й утверджує режим Путіна. Лише подальші активні кроки західних партнерів щодо посилення санкцій і обмеження Росії в різних міжнародних структурах спонукатимуть Путіна до певних конкретних дій, спрямованих на мирне врегулювання конфлікту на Донбасі.
Читайте також: ЗСУ оточують з трьох боків важливі міста на Донбасі: в бойовиків ДНР істерика
Що стосується Сходу України, то потрібне посилення оборонної потужності Збройних сил України. Так, почали продавати Україні зброю, але цього недостатньо. Потрібне серйозне коаліційне рішення, яке дозволить показати Путіну, що подальші його дії можуть призвести до катастрофи власне самої Росії як такої.
Чому Європа не чинить тиску на Путіна? Є інформація з певних джерел, що 1992 року Росія вивела в офшори 10 трильйонів доларів. Це ті кошти, які Москва використовує для корумпування західної еліти, фінансування різних терористичних організацій і акцій, а також створення потужного лобі, яке є провідником інтересів РФ. Звичайно, ці кошти йдуть на політичні партії, державних службовців відповідного рівня. Це, по-перше.
По-друге, якщо говорити про Німеччину, то там є традиційні зв’язки з Росією. Це спостерігалося ще з часів царської Росії. Навіть у нинішній час окремі політичні сили, наприклад, "Альтернатива для Німеччини", фінансуються Російською Федерацією, і вони намагаються проводити ту політику, яка вигідна Кремлю. Якщо говорити про Францію, то там існували теж традиційні зв’язки з Росією. У цьому питанні в нас довга історія. На першому місці стоять національні інтереси цих країн. Більше того, це інтереси крупного бізнесу і корпорацій, які втрачають на санкціях. Україна для них стоїть на другому місці після власних інтересів.
По-третє, потрібні більш консолідуюча діяльність нашої влади, владних інституцій, вищого військово-політичного керівництва держави в питаннях реформування України, створення тих інституцій, на яких наполягають і наші західні партнери, зокрема антикорупційного суду. Крім того, влада має показати, що країна працює не на кишені олігархів, а для людей, і ефективно бореться з корупцією. Також необхідно звернути увагу на створення сучасних Збройних сил з тим, щоб дати відсіч агресору.
І основне. На жаль, верховенство права в Україні носить декларативний характер. Наприклад, ухвалили закон, що стосується реінтеграції Донбасу, в якому назвали Росію агресором. Так, змінився формат операції і зараз ми бачимо певні результати, почала даватися адекватна відповідь і ворог несе відчутні втрати. Але водночас, всередині країни у нас не все добре. Дуже активно діє сепаратистський, колаборантський елемент. Про що можна говорити, якщо у Верховній Раді існує ціла фракція, яка не визнає агресію Росії? Це фактично осередок Держдуми РФ всередині України.
