Чому путінський режим непоступливий в питанні звільнення політв'язнів? Що має зробити українська держава для звільнення своїх громадян? Як голодування Олега Сенцова допомагає привернути увагу світу до проблеми громадян України в російських в'язницях? На ці та інші питання в інтерв'ю "Апострофу" відповів письменник АНДРІЙ КУРКОВ.
- У чому причина непоступливості російської влади у справі Олега Сенцова і інших громадян України, яких ми вважаємо політв'язнями?
- Причина відмови Росії навіть розглядати питання про Сенцова лежить перш за все в тому факті, що у війні за реально незалежну Україну Путін програє. Програє Україну остаточно і безповоротно. Весь світ вимагає від нього вивести свої війська з Донбасу, повернути Крим, припинити відправляти боєприпаси в фейкові "республіки" на Сході України. Весь світ від нього також сьогодні вимагає звільнити Олега Сенцова. Він не реагує на жодну з вимог, явно вважаючи їх рівнозначними. Тобто виконання будь-якої з цих вимог буде сприйнято самим російським президентом і його прихильниками, як ознака капітуляції.
Знаковим також є те, що доля власних російських громадян, затриманих за військові та інші злочини в Україні, його не хвилює - тут він повністю повторює політику Сталіна, який вважав радянських солдатів, що потрапили в полон, зрадниками. Простіше кажучи, Україна, вимагаючи звільнення або обміну українських політв'язнів намагається вести переговори з людьми, що знаходяться ментально в іншій епосі - в епосі холодної війни, в епосі, коли питання цінності людського життя в кращому випадку викликало у політиків СРСР здивовану посмішку.
- Наскільки дієві такі заходи залучення суспільної уваги до проблеми як голодування?
- Голодування завжди було жестом відчаю. Крайнім інструментом залучення уваги. Воно означало, що проблема, через яку людина оголошує голодування, є питанням життя і смерті. У демократичному суспільстві, в суспільстві з усталеними моральними цінностями цей "інструмент" залучення уваги дієвий. В суспільстві, яке "мовчить", його ефективність залишається чисто символічною.
У ситуації з Олегом Сенцовим він своїм голодуванням апелює не до російського суспільства, а до світової спільноти. Тому світ рахує дні його голодування, а не російські громадяни і політики. І саме світ тисне на РФ, а не російські демократи-опозиціонери. Кількість росіян, які виходять на поодинокі пікети за звільнення Сенцова та інших політв'язнів, вочевидь показує моральний стан російського суспільства.
Записка Олега Сенцова про оголошення голодування з 14 травня 2018 року
- Чому для Кремля важливо нав'язати російське громадянство українцям Криму і кримським татарам?
- Людина, що прийняла громадянство РФ, зобов'язана стати рабом системи, виконавцем всіх законів, наказів та інструкцій, які були написані за останні 15 років для того, щоб зробити нинішню систему влади в РФ безальтернативною. Для не громадянин Росії російська поліція - чужа, іноземна поліція; а російська ФСБ - чужі спецслужби. Він має більше психологічної можливості чинити опір обставинам, в яких опинився не за своєю волею, а через агресивний прихід на його територію військ і правил іншої країни.
Крім того, якщо людина приймає громадянство РФ, то конфлікт між Російською Федерацією і її громадянином автоматично стає "внутрішнім конфліктом", тобто внутрішньою справою Російської Федерації. Принаймні, у розумінні російської поліції і чиновників.
- Що може зробити Україна для порятунку своїх громадян?
- Робити треба все можливе і не можливе. Перш за все, не втомлюватися повторювати в Україні та за кордоном прізвища тих, хто знаходиться в російських застінках. Треба допомагати їхнім сім'ям, треба продовжувати організовувати акції за їхнє звільнення в країні і за кордоном.
- Що може зробити українське суспільство?
- Суспільство має пам'ятати про ув'язнених. Пам'ятати і розуміти, що і вони є частиною українського суспільства. У даній ситуації дії держави і суспільства повинні бути синхронними і бажано узгодженими.
- Це формальність, але мені вона здається дуже важливою. За яких умов зустрічі західних лідерів з президентом РФ будуть супроводжуватися офіційними комюніке про обговорення теми українських політв'язнів в РФ і "занепокоєнням" західних лідерів?
- Тема українських політв'язнів буде присутньою і в комюніке, і в списку тем для обговорення з президентом РФ тільки тоді, коли лідери західних країн відчуватимуть її як тему, яка також хвилює політичну і культурну еліту їхнього власного суспільства. На сьогодні можна говорити, що тема українських політв'язнів хвилює всю західноєвропейську політичну і культурну еліту. Одночасно в тій же Європі є країни, де ця тема не так актуальна: Сербія, Угорщина. Очевидно, що президент РФ намагатиметься уникати зустрічей, на яких йому "виставлятимуть рахунки", і, навпаки, шукатиме зустрічі з такими лідерами, спілкування з якими буде "гладким і приємним".
- Український омбудсмен вже заявляла про можливість обміну "23 на 23". Президент Порошенко заявляв, що готовий обміняти російських солдатів на журналіста Сущенка. Чому в цілому демократичний режим в Україні більш зацікавлений навіть у асиметричному обміні, ніж авторитарний режим в РФ?
- Будь-якому авторитарному режиму плювати на своїх громадян, якщо тільки вони не є кровними родичами представників влади. Тому Росія не проявляє жодного інтересу до долі своїх громадян в Україні. Україна ж навпаки, слідуючи європейським цінностям, намагається звільнити своїх громадян. В цьому і є одна з основних відмінностей між демократичними і не демократичними державами.
- Чи можна провести аналогію між українськими політзеками СРСР/Російської імперії і нинішнім поколінням "політичних" українців в тюрмах РФ?
- Аналогію можна проводити, але навряд чи варто. У Російській Імперії і СРСР влада боролася з українськими політв'язнями, як зі своїми громадянами. Тепер мова йде про викрадених іноземних громадян, тобто про найбрутальнішу форму піратства. Саме тому РФ намагається декому з них нав'язати своє громадянство.
- Якщо згадати на кого міняли радянських політзеків, то які люди можуть цінуватися Кремлем як обмінний матеріал, якщо відкинути російських солдатів або найманців?
- Теоретично Кремль був би готовий міняти політичних в'язнів на своїх розкритих шпигунів або засуджених проросійських політиків, але тільки в тому випадку, якщо б можна було б спробувати довести, що вони засуджені не за корупцію, наприклад, а за свої політичні переконання.
