Збройні сили України увійшли до десятки найсильніших армій у Європі за версією видання Business Insider. При складанні рейтингу видання враховувало такі фактори, як географія, логістика, природні й промислові ресурси, різноманітність і чисельність озброєння та техніки, кількість живої сили, розвиненість країни в цілому тощо. Однак військовий експерт ІВАН АПАРШИН розповів "Апострофу", що насправді наша держава не спроможна в достатньому обсязі забезпечити Збройні сили необхідними матеріально-технічними ресурсами і зацікавити молодь вступати до лав армії.

Першу частину інтерв'ю читайте тут: З Росією не працюють жодні формати - військовий експерт

- Завдяки чому Україні вдалося опинитися в десятці найсильніших армій Європи, і стати 29-ми - у світовому рейтингу?

- По-перше, я не знаю, наскільки чітко там був визначений механізм і яка там методика. Те, що ми перебуваємо на 10-му місці, це правда, українська армія 2014 року і сьогоднішня - це зовсім інше. Це армія, яка спроможна протистояти російській армії. Але я не зовсім розумію, яким чином експерти порівнювали ці армії. Наприклад, як можна порівнювати армії, які не є членами НАТО і які є членами НАТО. То зовсім інші критерії, зовсім інші підходи. І як можна порівнювати армії, в яких є на озброєнні ядерна зброя, в тому числі і тактична, і в яких такої зброї немає. То зовсім інші критерії, зовсім інша оцінка.

Якщо в Російській Федерації є стратегічна ядерна авіація, а в нас її немає, то це порівняння не на нашу користь. Я не зовсім розумію, які показники вони брали за основу. Наприклад, українська армія оцінюється за показниками чисельності 1,145 мільйона. А за законом про чисельність Збройних сил України армія на сьогодні - 250 тисяч. Тобто, я так розумію, що вони до армії підключили всі правоохоронні органи та військові формування.

- За даними Global Firepower, при населенні в 44 мільйони Україна має 1,18 мільйона осіб військового персоналу, з яких актив - 182 тисячі, а один мільйон - резерв.

- От вже неточність: населення України менше, і точну цифру ми не знаємо. Далі, може, вони брали за основу мобілізаційні людські ресурси, але вони в нас точно не такі. Тобто я бачу такі критерії оцінки, які я не зовсім розумію. Наприклад, 2214 танків - звідки вони взяли? Я не знаю точної кількості танків в Україні, але в 2005 році їх було набагато менше. Коли ми разом опрацьовували програму розвитку Збройних сил на 2006-2011 роки, у нас взагалі стільки танків не було. Де вони взяли таку кількість?

Іван Апаршин в студії Апостроф TV Фото: Дарія Давиденко / Апостроф

- Оборонний бюджет врахований також - це 4,88 мільярди доларів.

- А наша армія на сьогоднішній день навіть за проектом закону про бюджет на 2019 рік має бюджет 3 мільярди. Де вони взяли ту цифру? Скоріш за все, вони взяли разом із системою оборони і безпеки, а оцінка дається армії. Я підтримую цю оцінку, я готовий всім доказувати, що українська армія насправді зовсім інша. Але! Для мене найголовніше: Збройні сили України на сьогодні готові виконувати завдання, які перед ними стоять, чи не готові? І друга частина: а наша держава спроможна сьогодні забезпечити матеріально-технічними ресурсами Збройні сили в тому обсязі, щоб вони виконали це завдання? Я бачу, що у цих рейтингах всіх показників немає, але, якщо вони визначили, що ми 10-ті, значить, ми їх підтримаємо, значить, наша армія займає достойне місце серед країн, в тому числі європейських, значить, будемо підтримувати такий підхід.

- Почався осінній призов, і в Києві склалась така ситуація, що лише 8% киян від загального плану прийшли. Чому українці не дуже хочуть проходити службу в одній із найсильніших армії Європи?

- Тому що армія перш за все - це люди. Ми можемо мати класну техніку, класні технології, закупити будь-яку зброю з-за кордону, але якщо в нас немає мотивованих людей, ця армія не має ніякого значення. На мій погляд, у Збройних силах України питання людини сьогодні до кінця не вирішене. Я думаю, що ми втратили можливість, коли б люди самі, за покликом йшли захищати країну. Якщо тоді ми б заклали цей фундамент, прийняли відповідні рішення і забезпечили б розвиток цієї складової, я думаю, що була б зовсім інша картинка. А сьогодні - примусовий призов. Я переконаний, що якщо ми внесенням відповідних рішень скасуємо примусовий призов, це ніяк не вплине на боєздатність нашої армії.

Що ці люди вирішують? Якщо ми призиваємо, ми зразу кажемо: він не піде воювати! Для чого тоді ми призиваємо його? Значить, ми просто витрачаємо ресурси. Мені потрібен член екіпажу танку, мені потрібен член екіпажу БМП, а якщо ми туди не можемо призначити, для чого ми призиваємо юнаків? Значить, ми відриваємо їх від навчання, від роботи для того, щоб вони виконували якісь функції по обслуговуванню когось? Він буде прибирати територію? Чи він буде ходити в наряд на кухню? Начальник Генерального штабу каже, що через зміну системи харчування Збройних сил ми збільшили кількість людей, які обслуговують армію, на 15 тисяч осіб. Тобто ми весь час казали, що нам треба збільшити частину людей, які воюють, по відношенню до тих людей, які займаються забезпеченням, у співвідношенні 70 на 30%, а ми сьогодні призиваємо молодих людей для того, щоб вони займалися обслуговуванням, і це десь приблизно - 50 на 50%.

Я не бачу сенсу призивати цих людей. Вони мають пройти підготовку, це правильно. Але ж вони можуть пройти підготовку в системі територіальної оборони. Виконання плану з призову в Києві 8% - це просто вирок системі. Значить, ми обрали невірний шлях, його треба змінювати.

Іван Апаршин в студії Апостроф TV Фото: Дарія Давиденко / Апостроф

- Якщо осінній призов дійсно буде зірваний, керівництво країни перегляне стратегію?

- Та він вже зірваний, вони ж перенесли призов вже на місяць. Це говорить про те, що вже план не виконаний, що буде прийняте рішення якимось чином це виправити.

- Насильно тягнути?

- Насильно, а що робити? Але який сенс? Добре, вони зараз наберуть цих людей, далі вони прийдуть в армію і не будуть служити з повною віддачою, а навпаки, будуть шукати, як цього уникнути. І я їх не засуджую, тому що армія - це складний механізм, все одно будуть якісь і негативні, і позитивні моменти. І готові до цього люди, які туди пішли свідомо, які розуміють, що таке армія, які розуміють що це їх життя, і ми маємо зробити так, щоб ті люди там залишились.

Однак протягом цього року близько 30 тисяч людей вирішили не продовжувати контракт зі Збройними силами України. І проблема тут - у системі. Дуже простий приклад: Міністерство оборони в бюджеті на 2019 рік збільшує на 40% грошове забезпечення військовослужбовців. Солдат, який прийшов служити перший рік - 10 тисяч гривень, а далі буде більше і більше. Але як вони це роблять? Вони будуть добавляти премії, робити якісь доплати. А якби це було в європейських країнах чи країнах НАТО, там структура грошового забезпечення зовсім інша: військове звання, посадовий оклад та вислуга. І навіть там вони кажуть: при таких умовах наш солдат не хоче служити, тому що він весь час буде отримувати зарплату, грошове забезпечення менше, ніж ті люди, які мають високі звання і так далі.

Друге питання: а як же контрактників заохочувати залишатися в армії? Анонсували, що буквально через місяць ми побачимо гуртожитки для військовослужбовців за контрактом, людські умови і так далі. Але знову ж таки солдати не хочуть жити в кімнаті по 5 осіб, постійно жити на території військової частини. Вони хочуть мати сім'ю, мати гарантії. Сьогодні Міністерство оборони витрачає 274 мільйони гривень, наскільки я знаю, на переобладнання казарм у гуртожитки. Але це гуртожитки. Це не вирішує проблему.