Сьогодні, 22 січня, Україна святкує історичний ювілей - 100 років від дня проголошення Акту злуки УНР і ЗУНР. В Україні це свято відзначають на державному рівні з 1999 року як День Соборності країни. У цей день політики зазвичай виголошують промови про єднання, патріотизм, національну спільність і українську ідею. Втім, багато хто з них для того, щоб опинитися при владі, використовують технології, діаметрально протилежні, декларованим принципам, розділяючи українців на ґрунті гострих тем і знімаючи при цьому електоральні вершки. За відповідями на питання: до чого можуть призвести такі процеси, і який урок повинні винести українці з подій 100-річної давності, "Апостроф" звернувся до істориків.
Варто зазначити, що поділ українців у новітній історії країни, почався з моменту здобуття незалежності. Риторика українського націоналізму, яку сповідував лідер НРУ В'ячеслав Чорновіл, була представлена його опонентами з негативної сторони, як небезпечна і розділова, в результаті - перші президентські вибори незалежної України Чорновіл програв.
Наступний гострий виток поділу країни на Захід і Схід трапився за часів помаранчевої революції. Тоді з'явилися міфи про розподіл "помаранчевими" українців на три сорти, а Юлії Тимошенко, як одному з лідерів команди Віктора Ющенка, приписували ініціативу обнести Донбас колючим дротом. Все це відбувалося на тлі дискусій щодо мовного питання, а також таким гострим темам, як зовнішньополітичний курс України, релігія, вступ до НАТО тощо.
З початком президентської каденції Віктора Януковича олії у вогонь підлив так званий закон Ківалова-Колесніченка, про статус російської мови. Далі були події на Майдані, втеча представників тодішньої влади і окупація частини Донбасу і Криму. Але навіть після цих подій теми, що розділяють українців, нікуди не зникли, і продовжують експлуатуватися політиками до сьогоднішнього дня. У чому схожість нинішньої ситуації і тих подій, які відбувалися в Україні сто років тому, "Апостроф" розпитав істориків.
Заступник директора Національного інституту стратегічних досліджень Василь Яблонський:
"Якщо бути зовсім точними, то Акт злуки був більш символічним, ніж практичним, бо не вдалося перевести ці процеси в русло створення єдиної держави. З 1991 року Україну намагалися поділити весь цей час. Найяскравіше це проявилося на початку нульових, під час парламентської і президентської кампаній з усіма цими поділами українців на три сорти, поділу за мовною ознакою. Зараз Росія почала ділити Україну вже військовим шляхом, але отримала результат, протилежний тому, який вона задумувала. РФ хотіла розділити Україну, але Україна тільки об'єдналася.
Під час будь-якої виборчої кампанії, а особливо, якщо їх ще й дві поспіль, політики намагаються розтягувати свій електорат, це цілком зрозуміло. Правда, відбувається це на шкоду країні, але це не непоправна шкода. У 2019 році найголовніше для України - зберегти єдність. Ми можемо бути різними в своєму внутрішньому виборі, але ми повинні бути єдині у виборі захисту від зовнішнього ворога. "П'ята колона" в Україні культивувалася всі роки незалежності. Її представники є в громадянському суспільстві, владі, політичних партіях, але критичного впливу цих людей на уми українців немає. Тому я б не перебільшував можливості розділу України".
Акція, присвячена Дню соборності України в Києві 22 січня 2016 року
Доктор історичних наук Валентина Піскун:
"100 років тому ми всі це вже проходили, і подібна картина розвивалася на геополітичній карті Європи відповідно до того, яким був розклад сил у світі. З одного боку - Антанта, з іншого - підкорена Німеччина, розбомблена Австрія. Ще в 1917 році українці заклали програму, відповідно до якої і діяли. Вони поступово відвойовували у Російської імперії управління процесами, що відбуваються в Росії. Ми спостерігали гру різних гравців, в яку включалися самі етнічні українці, нацменшини. Сьогодні ми спостерігаємо таку ж гру різних геополітичних центрів. Чому гра зосередилася саме на Україні? Тому що тут - великий людський ресурс. Нас, звичайно, вже не 52 мільйони, але 42 мільйони ще залишилося, і цього ресурсу потребують всі. Подивіться на ту ж Німеччину, яка забирає, наприклад, наших айтішників. З іншого боку, втрачаючи Україну, Росія втрачає дуже багато.
Але чи зацікавлені ці гравці, щоб у нас була могутня держава? Ніхто не зацікавлений. Нікому не потрібен ще один конкурент на геополітичній арені. Адже якщо українці будуть успішними, вони стануть конкурентами, а кому в світі потрібен ще один конкурент? Але ми вже не в 1919 році, а в 2019 році. За 100 років наші люди багато чому навчилися, і той інструмент, який використовувала Росія для поділу в 1919 році, створюючи клаптеві республіки, такі як Донецько-Криворізька, й ініціюючи хвилювання в окремих регіонах, цей інструмент через 100 років не спрацював".
Фоторепродукція Акту злуки 22 січня 1919 року
Історик Олександр Зінченко:
"Цей день не тільки про соборність, як про єдність, а й про втрачені можливості. І мені здається, що ця частина уроку сьогоднішнього дня, яка не до кінця засвоєна українським суспільством. Ми часто говоримо про символізм цього дня, і це, звичайно, дуже важливо пам'ятати про ідею соборності і загальне об'єднання всіх українців в єдину державу. Це важливий символізм, який руйнує міф так званого радянського возз'єднання України. Але в цей же день ми повинні поставити собі питання: чому ця соборність не протримався навіть року? Чому розпалася Українська соборна держава? Чому акт був денонсований Петрушевичем (Євген Петрушевич - голова ради ЗУНР, - "Апостроф")? Таким чином, цей день повинен стати предметом досить серйозного аналізу: як українці вміють втрачати власні можливості, адже дуже часто говорять, що українці ніколи не втратять можливість втратити можливість.
Очевидно, що в 1919 році країна опинилася в "оці тайфуну". Тобто в якийсь момент встановилася абсолютно безхмарна погода, і здалося, що це - прекрасний момент, щоб відсвяткувати щось дуже важливе, наприклад, Акт злуки. Але в цей момент ми не бачимо, що навколо нас проноситься потужний історичний вітер. З одного боку "задуває" більшовицька Росія, з іншого боку Буковину окупують румунські війська, а на Волині та Галичині відбуваються сутички з польськими військами, угорці задивляються на Закарпаття. І цей тайфун рано чи пізно повинен був дуже серйозно попсувати українську державність, що і сталося.
Живий ланцюг єдності в День Соборності України. Фото з архіву фотохудожника Володимира Дубаса 1989-1991 років
Чому це об'єднання не стало тривалим? ЗУНР жила ще за австрійським законом, і швидко перейти на законодавство УНР, а це дуже часто були закони Російської імперії, було дуже складно. А не всі лідери Директорії це розуміли, сприймаючи цей процес як відмовки з боку ЗУНР. Це була технічна проблема, яку, втім, швидко подолати було дуже складно. Але ж і у нас досі є закони, які приймалися ще в УРСР. І таких підводних каменів у цій історії було безліч.
А сьогодні дуже часто українці повторюють деякі помилки столітньої давності. Деякі питання ми сприймаємо емоційно. Наприклад, якісь питання вимагають суто спеціального, професійного підходу, як в історії з розбіжностями законодавства. А для популістів це просто фантастичне поле для маневру: заявити, що опоненти нічого не розуміють, нічого не знають, а ми знаємо і все змінимо за три дні. Чи не нагадує сьогоднішній день?
Деякі зміни тоді вимагали величезної кількості часу, якого просто в тих умовах не було. Період затишшя, коли країна перебувала в "оці тайфуну", був дуже коротким. А для того, щоб утрясти всі суперечності, зумовлені складним процесом узгодження способу буття двох частин України, потрібні були не просто роки, а десятиліття. Тому цей день - привід подумати про те, наскільки легко можуть бути втрачені досягнення сьогоднішнього дня під впливом популістів".
