У середу, 26 червня, о 12:00 в зоні бойових дій на Донбасі в районі Станиці Луганської відбулося розведення сил ЗСУ та російських окупаційних військ. "Все відбувалося під наглядом представників ОБСЄ, які були по обидва боки. По сигналу сигнальних ракет з нашого боку і зі сторони бойовиків наші військові покинули певні ОБСЄ позиції", - відрапортували в штабі ООС. Що означає це розведення сил, при тому, що з 2016 року бойовики і ЗСУ організовано відступали лише двічі, розбирався "Апостроф".
Нові старі домовленості
Відведення сил в районі Станиці Луганської кілька разів планували провести ще в 2018 році, і в 2017-му, однак цього так і не вдалося зробити. Вся справа в тому, що головною умовою для організованого відступу є повне припинення вогню протягом семи діб. Але протримати порох сухим лише тиждень на цій ділянці бойовики не змогли (за версією терористів не стріляти не могли ЗСУ), відповідно ні сили АТО, ні бандформування РФ нікуди не зрушили зі своїх позицій.
Чому саме сім діб тиші? Так записано в "Рамковому рішенні Тристоронньої контактної групи про розведення сил і засобів", яка була підписана в Мінську ще у вересні 2016 року. Цей документ передбачає розведення сил і засобів на трьох ділянках фронту: у районі міста Золотого Луганської області, села Петровського Донецької області і Станиці Луганської. У Золотому і Петровському сили були розведені ще жовтні 2016 року, тобто, практично відразу після підписання "Рамкового рішення" в Мінську. А ось відійти від Станиці Луганської учасники конфлікту не могли більше двох років.
Чому саме Станиця Луганська? По-перше, тут єдиний робочий КПВВ на всю Луганську область. Є, звичайно, ще КПВВ "Золоте", який відкрився в березні 2019 року, проте бойовики не пропускають через нього мирних жителів. У свою чергу, КПВВ "Станиця Луганська" мало того, що пішохідний, так ще й перебуває у вкрай жалюгідному стані: щоб потрапити з території ЛНР на територію вільної України необхідно перетнути міст через річку Сіверський Донець, ось тільки міст цей перебуває в напівзруйнованому стані, відповідно, перехід перетворюється в лотерею, ставки в якій - людське здоров'я.
Відновлювати цей міст, за великим рахунком, Україні не особливо вигідно, адже в такому випадку бойовики зможуть провести по ньому свою військову техніку, в разі загострення ситуації на Луганському напрямку. Мабуть, з цієї ж причини окупанти не поспішають пропускати людей через КПВВ "Золоте", який повністю готовий до роботи - щоб Україна опинилася в глухому куті і все ж відновила міст на єдиному діючому в області КПВВ.
"На цій ділянці противник займає панівну висоту. З неї він переглядає наші передові позиції і частину самої Станиці Луганської", - пояснив "Апострофу" експерт Центру військово-політичних досліджень Костянтин Машовець.
Плюс "КПВВ Станиця Луганська розташований дуже близько до кордону. Це питання безпеки, адже в разі ескалації російської агресії наші підрозділи в районі Станиці Луганської опинилися б ще в одному котлі. Тому і з нашого боку питання не рухалося - ми вимагали більших гарантій", - додав "Апострофу" заступник директора дніпровської філії Національного інституту стратегічних досліджень Олексій Їжак.
Загроза зриву розведення сил з'явилася і цього разу. Спочатку представник України у ТГК Леонід Кучма 5 червня відправляється до Мінська, і за результатами переговорів з представниками окупантів робить гучну заяву: сторони таки дійшли згоди щодо Станиці Луганської і готові почати розведення сил вже 10 червня. Але потім 7 червня бойовики знову обстріляли позиції ЗСУ, відповідно, режим семиденної тиші не витриманий, а значить, потрібно переносити розведення сил в черговий раз. Нарешті, до 26 червня ОБСЄ зафіксували стійке перемир'я на цій ділянці фронту, і українські військові почали залишати свої позиції. До речі, чи зробили те саме бойовики зі свого боку, поки не зрозуміло, адже в штабі ООС зазначили, що не володіють такою інформацією.
"Наскільки це розведення реально з того боку, сказати складно. Все залежить від методів контролю з боку ОБСЄ. Наприклад, місцеві жителі розповідали, що сепари просто зображували відведення сил: приїхала машина з солдатами, одягненими за статутом, розвантажили якісь ящики, потім включили камери і завантажили ящики і поїхали, нібито відвели", - зазначив Машовець.
26 червня ОБСЄ зафіксували стійке перемир'я на цій ділянці фронту
Що це означає
Після початку розведення сил у Станиці Луганській, деякі політики і користувачі в соціальних мережах почали активно критикувати президента й військових, мовляв, як же це так, що українська армія відступає зі своєю ж землі. Але, як було викладено вище, розведення сил у Станиці - результат домовленостей ще адміністрації Петра Порошенка. З іншого боку, чому ж тоді два з половиною роки бойовики нікуди не рухалися зі своїх позицій у Станиці, а 26 червня раптом почали відходити?
"Досягнуто консенсус між Парижем, Римом, Берліном і Росією про те, що потрібно знімати санкції з РФ і повертати її повноцінно в європейське життя. Частиною умов для Росії якраз і є примирення на Донбасі в обмін на те, що Крим де-факто буде забутий. Де-юре, звичайно, ні, будуть робити якісь заяви, але толку від них не буде", - запевняє "Апостроф" військовий експерт Олексій Арестович.
А КПВВ у Станиці Луганській було одним із найбільш проблемних місць лінії фронту для мирного населення, відповідно, де ж ще показувати готовність до примирення, як не на цій ділянці.
"Весь цей час був досить потужний гуманітарний тиск зі сторони Європи. Європейці постійно приїжджають на цей КПВВ і жахаються, в якій ситуації перебувають люди, і як їм доводиться перетинати цей міст, дертися дерев'яними сходами, тому потрібно щось робити", - додає Олексій Їжак.
Але чому на розведення сил погодилася українська сторона? Хіба фактори безпеки, які два з половиною роки не давали дійти згоди на цій ділянці, раптово зникли?
"Очевидно, Росія дала зрозуміти, що військового наступу прямо зараз не буде, та її більше цікавить, щоб ЛНР вступила в прямі переговори з Києвом. А переговори, зокрема, про розведення сил і засобів, це ще один невеликий крок до легалізації ЛНР. На мою думку, РФ вважає, що більш пріоритетно, щоб ЛНР мала прямий діалог з Україною, ніж залишити опцію нападу і подальшої військової експансії", - зазначає Їжак.
"Просто виник момент, коли всім знадобився мир на Донбасі, - додає Олексій Арестович. – Ну, і Зеленському знадобився мир на Донбасі, так як війна зовсім не його тема, він хоче з неї зістрибнути. Його тема - внутрішні реформи, перемога над корупцією, а війна - це важко, багато помилок можна зробити, і потрібно її швидше закінчувати. А ще ДНР і ЛНР анонсували, що віддають нам чотирьох полонених, тому процес пішов".
Але, крім демонстрації "миролюбності" для Європи, в українському питанні Росії потрібно дійти компромісу з ще одним сильним гравцем - США. І, схоже, на цьому фронті у Путіна теж може все скластися.
"26 червня почалося розведення сторін, а 27 червня підтвердили, що воно проходить успішно. Вранці, 27 червня, РФ заявила про те, що вона остаточно забрала своїх військових фахівців із Венесуели. І в цей же день Дональд Трамп висловив упевненість, що переговори з Путіним на саміті G-20 будуть плідними. Тобто Російська Федерація одночасно демонструє готовність до діалогу щодо Венесуели, щодо України й Молдови, - пояснює "Апострофу" аналітик Українського інституту майбутнього Ігар Тишкевич. - Із криз, які є, РФ за дужками залишає Іран, Північну Корею та Північну Африку, в надії, що якщо не вийде великої угоди, то, як мінімум, міні-угоди пройдуть. Якщо прогрес щодо цих конкретних точок напруженості, зокрема й по Україні, входить в інтереси Трампа, то нам можуть запропонувати, може, не найвигідніший для нас варіант подальших дій".
Не найвигідніший варіант для України - це, звичайно ж, мир на російських умовах: із автономією Донбасу, другою державною російською, прямими переговорами з маріонетками ЛНР, ДНР та іншими "смаколиками", які РФ намагається нав'язати вже який рік.
"Тому що так, як хочемо ми, на наших умовах, цей формат не отримував підтримки протягом останніх двох років", - зазначає Тишкевич.
У такому випадку, якщо мир буде ґрунтуватися на поступках України, чи підтримає такий сценарій суспільство, адже 5 років про поступки РФ не йшлося.
"Суспільство, в основному, підтримує Зеленського, - запевняє Арестович. - Україна стає сама собою, ким вона і була раніше: так, вона україномовна, так, вона не зовсім хоче бути з Росією, але вона і не хоче з нею сваритися. Я називають це - фінляндизацією. Тобто те, що було з Фінляндією після Другої світової війни, коли вона стала буферною державою між СРСР та Європою. Фінляндизація України для Росії - завдання номер один. Але вони на цьому не заспокояться і протягом 10-15 років намагатимуться поглинути Україну".
Щоб цього не сталося, компенсувати незручний мир можна було б вагомими гарантіями від Заходу.
"Якби Зеленський був вимогливий, він би вибив від Заходу зараз, по-перше, гроші на відновлення Донбасу, щоб ми не платили ні копійки, по-друге, присутність міжнародних місій, по-третє, статус головного союзника НАТО поза НАТО і повне зняття обмежень на поставки летального озброєння, щоб повністю можна було переозброїти нашу армію. Але, я боюся, що президент це все не витребує", - резюмував Олексій Арестович.
